«Держпром досі перебуває під загрозою втрати інформації, яка могла б знадобитись для його відновлення»

— Ольго, давайте почнемо з 3D-сканування. Вже четвертий рік окремі ініціативні групи сканують знакові будівлі і памʼятки архітектури по всій Україні, аби в разі руйнувань мати інформацію для відновлення. З Держпромом така сама історія?

Ольга Клейтман: Після чергового обстрілу [28 жовтня 2024 року, — «Люк»], який завдав шкоди будівлі, ми дізналися, що, крім планів, немає жодних креслень. 

Ми подумали, що ніхто не гарантує, що це остання бомба, яка прилетіла в Держпром, тому потрібно терміново робити 3D-сканування.

Ми назбирали достатню суму, щоб почати сканування. Але виявилося, що ЮНЕСКО ухвалило рішення робити сканування самостійно. Зібрані нами 240 тисяч гривень були витрачені на РЕБ, про що ми відзвітували.

Та коли ми виграли тендер на реставраційний ремонт зруйнованої частини 7-го під’їзду і нам знадобилися результати 3D-сканування, то виявилося, що їх немає. Ми були змушені за свої гроші замовити сканування лише зруйнованої частини, бо вона втратила геометрію, і зробити обміри було неможливо.

Коли будуть готові результати повного 3D-сканування — не зрозуміло, тому Держпром і досі перебуває під загрозою втрати інформації, яка могла б знадобитись для відновлення в разі нових руйнувань.

— На якому етапі зараз знаходиться проєкт реставрації і які подальші плани?

Ольга Клейтман: Все доволі складно. Зараз ми працюємо над проєктом, потім маємо пройти експертизу, після — узгодження з Міністерством культури України, отримати дозвіл на початок робіт і тільки після цього можна починати роботи на пам’ятці.

— Володимире Михайловичу, скільки часу, теоретично, будівля може стояти законсервованою, щоб її потім можна було відновити?

Володимир Лопатько: Проблеми втрати пам’ятки немає. Ті руйнування, які є, трохи перебільшені. Це достатньо нескладні роботи самі по собі. Важливо знати, що робити і як робити. 

Після руйнувань пан [Микола] Чехунов, керуючий Держпромом, встиг доволі швидко провести консерваційні роботи, захистити обʼєкт від снігу і дощу. Зараз конструкції залишаються в доброму стані.

Інша справа — відновлення. Конструкції початку 20-х років — це складна річ. Тоді матеріали були дещо іншими, і сьогодні ми не можемо одразу знайти такі самі матеріали, як метал для армування, бо його немає, або профілі для вітражних вікон. 

До того ж, починати ремонтно-реставраційні роботи, поки триває війна, нераціонально.

Окрім фасадів, реставрація пропонує ширше бачення цього об’єкта, бо включає і інтер’єр будівлі. Може, комусь здається, що об’єкт дійшов до нашого часу без змін, але це не так. Якщо подивитися старі альбоми, це помітно. 

Сьогодні не стоїть питання відновити «один до одного». Але що стосується відновлення частин, таких як вікна, а їх пошкоджено близько 200–300, то їх треба замінювати, і це проблема. 

Але ми теж займалися дослідницькою роботою, пошуком аналогів і деталей — які профілі були на вікнах, фурнітура і інші елементи. А вікна потягнули за собою фрагменти фасаду і так далі. Ми на це не сподівалися, бо основна задача була відновити втрачені конструктивні елементи і відреставрувати пошкоджену частину.

Ми зробили кілька важливих знахідок, тоді й виникла ідея відновити невелику частину 7-го під’їзду саме так, як він був побудований, і замовник на це погодився.

Проблем багато. Я, як науковий керівник, не впевнений на 100% в деяких моментах, але сподіваюся, що колеги з організацій, які будуть розглядати проєкт — і ІКОМОС, і ЮНЕСКО — все ж таки позитивно оцінять нашу роботу, і вона буде реалізована.

«Є сподівання, що хоча б один маленький фасад ми приведемо до початкового вигляду»

— Ольго, а як ведуться дослідження, якщо немає креслень? І про які знахідки йдеться?

Ольга Клейтман: Головна знахідка — в підвалі Держпрома ми знайшли кілька старих демонтованих вікон, які є автентичними. У нас є відео, де ми заходимо в підвал і з вереском знаходимо ці два вікна.

Спочатку ми зняли зліпки, а через пів року отримали дозвіл на те, щоб взяти ці вікна до себе і дослідити їх більш детально. До того ж ми знайшли і фрагменти автентичних металевих вітражів — вони розташовані у підвальному приміщенні цього ж 7-го підʼїзду і закриті зверху новими вікнами.

Крім того, ми взяли зразки з вікон Палацу Залізничників, досліджували і їх, і, зокрема, склад металу з деталей. Отримали висновок, що склад металу такий самий, а значить, вікна ідентичні за віком. Це дає нам змогу говорити про те, що ті знайдені в підвалі вікна є автентичними, і ми можемо орієнтуватися на їхній профіль.

Якщо буде затверджене рішення замінити 12 вікон пошкодженої частини 7-го підʼїзду, які знаходяться перпендикулярно до проспекту, то це будуть перші вікна, близькі до оригінальних.

Тому нам є на що рівнятися і є сподівання, що хоча б один маленький фасад ми приведемо до початкового вигляду, бо для конструктивізму це дуже важливо. Він дуже простий, основне — це скління, його форми і пропорції. Це найголовніше, що є в цьому стилі.

Володимир Лопатько: Я трохи додам. Для проєктних робіт на пам’ятках архітектури (і не тільки на них) потрібні наукові дослідження: це натурні, історико-архівні, бібліографічні, лабораторні та інші роботи.

У нас немає можливості знайти оригінальні креслення будівлі Держпрому. Впевнений, що вони знаходяться в архівах РФ, тому що обʼєкт мав стратегічне значення. Можливо, товариш [Фелікс] Дзержинський, який керував будівництвом, забрав ці креслення з собою.

Але до нас, як проєктувальників, працювали краєзнавці, історики. У Ольги в майстерні лежать дві книги: одна з них написана в співавторстві з Олександром Лейбфрейдом; в ній детально викладена історія Держпрому. 

Наприклад, під час Другої світової війни бомба влучила в 6-й підʼїзд, і частина його фасаду була зруйнована майже повністю. Його відновили так, що ніхто з нас цього і не помічав.

Література є, наукова і краєзнавча, але все одно її недостатньо. Тому ми пішли шляхом натурних досліджень. Величезний плюс — це 3D-зйомка, бо вона дозволила не лише зробити точні креслення, а й виявити похибки в реалізації. Наприклад, незначне відхилення кута будівлі, яке так просто не побачиш.

Щодо вікон, є така історія. Коли проєктувався Держпром, його автори, архітектори Кравець і Серафімов  домовились зробити особливі вікна — тоненькі, які імітували б металевий перепліт. Для цієї цілі запросили студента-архітектора з Києва, Якова Штейнберга. Це була дуже тонка робота, в буквальному і переносному сенсах. 

І те, що знайшлись оригінальні вікна, для мене було великою радістю.

— Ольго, розкажіть, будь ласка, про підхід до проєктування. Дослідження дослідженнями, але ж окрім цього є ще пошук прикладів і референсів. На що ви спираєтесь?

Ольга Клейтман: Якщо чесно, я пішла за логікою ситуації. Моя думка, що конкретно ці руйнування треба було засклити і залишити. Просто зробити красиву скляну коробочку, підсвітку і залишити, як нагадування, що так було — була війна. Але ми побачили, що йде тендер, відчули, що це може бути знову повторення пройденого, і вирішили взяти участь. Тому що, якщо не консервація, то хоча би просвітницька робота про те, як воно було.

Ми обрали точку на асфальті, де можна поставити людей і розповісти: отак-от виглядав Держпром від початку. Тобто, ми працюємо конкретно з одним ракурсом на фасад і спеціально обрали той, який не буде входити в дисонанс з усіма іншими ракурсами.

Справа в тому, що раніше Держпром мав подвійні вікна. Архітектори мали на меті створити ілюзію тонкості, крихкості цього металу, певну хрустальність. 

Зараз цей ефект втрачено. А тут ми бачимо, що так, воно дуже просте [Ольга показує на автентичну деревʼяну раму]  і дуже тонке, і ми хотіли б так і зробити.

— А як щодо тепловтрат?

Ольга Клейтман: Там відстань між вікнами 18 сантиметрів. Це великий шар повітря, тож якщо ми робимо якісні вікна, все буде добре.

Важливо інше — просторова історія. Якщо подивитись на старі фото, наприклад, німецькі, ми бачимо певну випуклість і хрустальність, обʼєми цих віконних і вітражних просторів. До того ж внутрішні вікна були пофарбовані білим, що додавало обʼєму.

Якби це було пласким склом, це взагалі не так би працювало. Працювало б як звичайна сучасна архітектура. Але це не конструктивізм.

Ми намагаємося зробити ось цей маленький шматочок в такому вигляді, в якому він все-таки був побудований. Просто тому, що у нас з’явилася можливість щось зробити добре. 

Ми могли б просто відновити все, як було, як у 2000-х. Але в нас з’явилася можливість через це руйнування щось зробити добре. І цей маленький крок — це точно так само, як і з Саржиним Яром. Ти робиш одну маленьку справу, а потім це надихає всіх інших робити так само або краще. Тому тут питання навіть не в тому, що ми зробимо, а в прецеденті, що ми намагалися, що хотіли змінити цей наратив. Ось і все.

---

Читайте також:

• Баланс між ідеалом та реаліями. Інтерв’ю з архітектором Володимиром Новгородовим про реставрацію та збереження архітектурної спадщини
• «Важливо дбати саме про автентичність». Архітектор Віктор Дворніков про значення історичних будівель та їх збереження
• Відбулось засідання щодо включення Держпрому до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

---

«Якщо є шанс зробити щось добре, треба робити добре»

Володимир Лопатько: Уявіть собі таке: на сьогоднішній день ведеться багато дебатів на тему збереження Держпрому, захищаються дисертації на цю тему, але це все розмови. Потрібні комплексні дослідження всієї пам’ятки.

— Ремарка: по-перше, це все розмови, а по-друге, ці розмови ведуться у вузьких колах. Бо умовна я, як харківʼянка, що не має відношення до архітектури, як до науки, не знаю про ці дебати. 

Але ж питання Держпрома стосується всіх і кожного. І жінки пенсійного віку, яка отримує копійчасту пенсію, і людини, яка їздить на Tesla. Ось у чому проблема, на мою думку.

Володимир Лопатько: Дивіться, Держпром буквально до недавнього часу був пам’яткою архітектури місцевого значення. Можна собі таке уявити взагалі?

Писали про нього ті люди, які займалися архітектурою, але все одно мало. І тільки коли зʼявилась теза про необхідність включення будівлі до Списку памʼяток світової архітектури, почались процеси і дослідження цього об’єкта. В тому числі тому, що цього потребує регламент включення обʼєктів у Список.

Держпром — один із символів нашого міста, яскравий приклад епохи конструктивізму в світовій культурі, але про нього мало хто говорить [за кордоном]. Тож, звісно, має бути певна повага до цієї пам’ятки архітектури.

Студія Ольги Клейтман ризикнула взятися за цей маленький шматок і зробити його в попередньому вигляді, аби показати, як можна було з цими вікнами взагалі обійтися.

Ми спробували знайти правду, і, можливо, нас будуть критикувати і сварити. Але ми намагаємося зробити так, як воно має бути. 

Нашу проєктну документацію розглядатимуть в межах міжнародних, сподіваємося на їхню підтримку.

Ольга Клейтман: Розумієте, в чому прикол? Що насправді і нам, і Володимиру Лопатько було би легше і навіть вигідніше фінансово відновити будівлю в тому вигляді, як було до потрапляння бомби. А з тим проєктом, що робиться зараз, ми отримаємо менше, бо довелося витратитися на дослідження зразків, які ми відправляли в Академію наук і в Інститут імені Бокаріуса, і на 3D-зйомку. 

Все це ми оплачували, знову ж таки, з грошей за проєкт. Але тим не менш, якщо в тебе вже є шанс зробити щось добре, робити треба добре.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Дар’я Спасова, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Катерина Переверзева, Юрій Каплюченко, з відкритих джерел та надані героями матеріалу, візуальна складова — Ганна Кучеренко, дизайн — Анастасія Юращенко