Задержпром’я: тяглість, кам’яні баби та бетонні діди. Прогулянки Харковом

Налаштовуючись на розмову, Антон Алохінссон розповів про свій виїзд із Харкова у березні 2022-го. «То чому ж ти одразу повернувся?», — запитала Віка Нестеренко. «Розумієш, у Львові немає Держпрому». 

Від пустиря на окраїні до центральної площі міста

«Важливо розуміти, як сформувався цей район, — Антон демонструє мапу на планшеті. — Ось ця величезна яма — це Шатилівський яр, що сполучається з Сумською в районі вулиці Хвильового [колишня вулиця Маяковського, — «Люк»]. А тут ми бачимо яр та дачу Досєкіна». 

З 1919 по 1934 роки Харків був столицею радянської України, тож тут почали будувати Держпром як будинок, де буде розміщуватись керівництво всіх промислових об’єктів республіки. Держпром звели на краю міста. На мапі ми бачимо пустир, а сама площа називалась «Ветеринарною» за назвою інституту, що знаходився в сучасному будинку Палацу дитячої та юнацької творчості. 

Навколо Держпрому почали будувати житлові квартали. Плануючи будівництво, архітектори орієнтувались на яр — тож будівля охоплює площу півколом, і такими ж півколами розташовані вулиці за нею. 

Молодий Радянський союз орієнтувався на Америку, зокрема, і в питаннях урбаністики, тож нові вулиці не мали назв, а лише номери: перша радіальна, друга… А ті, що їх перетинали, відповідно були «Кільцевими». 

Сучасне кафе Pakufuda знаходиться в одному з перших збудованих тут будинків, що мав назву «Червоний тютюнник» (проспект Незалежності, 1). Харків був одним з найбільших центрів виробництва цигарок, на рівні з Москвою. Навіть московська тютюнна фабрика ще за часів Російської імперії була заснована трьома харківськими караїмами — Авраамом Зурной, Самуїлом Габаєм та Авраамом Капоном. Тож можна сказати, що наше місто здавна контролювало цю сферу. «Червоний тютюнник» відповідає духу держпромівського конструктивізму — ми бачимо трикутні еркери, видовжені вікна. Будинок стояв на першій лінії, а отже, його фасад багато оздоблений. 

Повсякдення Задержпром’я: зустріч минулого з сучасним

Поки ми йдемо до наступної будівлі, я озвучую питання, яке завжди цікавить мене на прогулянках:

— Чому ти обрав жити на Задержпром’ї? 

Із Задержпром’ям пов’язані теплі спогади з мого студентства. Я вчився в ХНЕУ, моя дружина вчилася через дорогу у ХНУРЕ. І ці дворики (при тому, що в нас велика різниця у віці), ці дворики для нас — це спогади про студентські прогулянки, перші п’янки, перші поцілунки. А ще Держпром — це неймовірно красива будівля. І мати змогу кожного ранку виходити на балкон і милуватись ним — це моя свобода. 

Ось наступний будинок, який я хотів вам показати — «Червоний друкар» (вулиця Чичибабіна, 2). Тут жили працівники типографії. У Харкові виходило дуже багато газет, і до сьогодні він залишається одним з головних центрів української поліграфії. 

Наступний будинок — «Воєнвед» (Чичибабіна, 1). Тут абсолютно інша архітектура, так би мовити, зародки того, що ми звикли називати «сталінський ампір». Україна залишалась єдиною республікою, крім Росії, де було своє військове відомство. І цей будинок зводився для міністерських працівників, тож виглядає він максимально солідно і навіть трохи давить своїм пафосом.

А ця арка, як на мене, входить в «топ-3» харківських арок. В цій арці ще були ворота, на жаль, вони втрачені, лишились тільки петлі. І була спеціальна людина, яка відповідала за відкриття воріт. Сюди в’їжджали машини важливих міністерських людей. Усі чорні, блискучі і здебільшого імпортні. В кожному під’їзді тут є парадний і чорний хід. З часом, парадні ходи заклали цеглою і почали використовувати вхід знадвору.

— Як звучить для тебе Задержпром’я?

Тут завжди сильний вітер. Район знаходиться на пагорбі, а з [вулиці] Клочківської постійно сунуть повітряні маси. Все ж таки, відчувається близькість яру.  

А ось і наступний будинок — «Червоний швейник» (Чичибабіна, 3). Його мешканці були працівниками харківської швейної фабрики («Тіняковка»). Наразі ця фабрика продовжує існувати і відшиває одяг для українських брендів. Будинок побудований у формі букви «Ж».

— «Ж»? А який зв’язок «Ж» та текстилю? 

Ніякого. «Ж» — то для краси. Але на цьому будинку ще є меморіальна табличка. В ті часи багато євреїв мешкали в Харкові. Тут зазначено, що саме звідси мешканців кількох квартир вивезли на розстріл у Дробицький Яр… 

Зупинимось біля цього будинку, «Червоний хімік» (Чичибабіна, 4). Тут жили фармацевти, і символічно, що на першому поверсі досі є аптека. На старих фото видно, що вона була тут і раніше. Коли ми з дружиною шукали квартиру, то дізнались, що цей будинок зводився для професорів медицини, тому там квартири на 5-6 кімнат із холом посередині. Складне і не дуже зручне планування. Хоча там, на відміну від багатьох інших будинків, була кухня… 

Вже у 1930-х влада усвідомила, що система з кільцевими та радіальними вулицями не працює, люди плутаються. Тож вулиці тут отримали свої назви. 

— А з точки зору інфраструктури, наскільки тут зручно? 

Дуже зручно. В цьому районі три школи, кілька дитячих садочків. Інколи вони існують не в окремому будинку, а займають перший поверх житлової будівлі. До речі, я теж вважаю, що перші поверхи будинків мають виконувати суспільні функції — тут мають розміщуватись магазини, пошта, якась державна контора. 

Тут є кілька магазинчиків в стилі «магазин-біля-дома». Не вистачає, хіба що, якогось бару. Проте, завжди можна спуститись на Клочківську. Тут є сходи, про які знають тільки місцеві — вздовж заправки, або інший, більш відомий спуск — біля «Воєнведа». На Клочківській буде супермаркет, колишній «Восторг», а тепер «Харків», а поряд «АТБ». Тож, в районі є все необхідне. Тут затишно, адже немає великого автомобільного трафіку.

А зараз ми знаходимось на перехресті Ромена Ролана та Данилевського, і бачимо ряд сіреньких будинків: раз, два, три, чотири — і замість п’ятого, який був визнаний аварійним ще у 80-тих, — «Слобідська садиба».

— Цікаво, чому він був аварійним?

Будинок знаходився на схилі, фундамент поплив і дав тріщину. Його визнали аварійним, а наприкінці 1980-х його знесли. Певний час тут був пустир, і наприкінці 90-х побудували «Слобідську садибу». Чесно кажучи, не найгірша новобудова, для Харкова 90-х, принаймні. 

— Наскільки взагалі комфортно жити в старих будинках?

Дерев’яні перекриття мають свій термін придатності. Їх потрібно міняти. Деякі з цих будинків сильно постраждали від бомбардувань Другої світової війни, і в них замінили перекриття на залізобетонні. Коли ми шукали тут житло, зіштовхнулись із проблемою, що багато хто з власників захоплює частину горища або ліпить «цар-балкон».

Ми зараз на перехресті Ромена Роллана і Чичибабіна. Тут найбільший з усіх «червоних будинків», він іде величезною літерою «С» і охоплює майже весь квартал. Це «Червоний промисловець», і тут жили здебільшого заводські інженери, менеджмент та партійна номенклатура. У будинку був затишний внутрішній дворик із клумбою, але зараз там все забудовано гаражами. 

---

Читайте також:

• Як російський обстріл 2 січня пошкодив Держпром та «Тютюнник». From Russia With Hate
• Спадщина під обстрілами: як працює цифровий гід по харківський архітектурі

---

У 1930-ті роки в Харкові була своя IKEA — магазин «Церобкооп» (Центрального робітничого кооператива). У [Майка] Йогансена, у сатиричному вірші з рядками тичинівського «Харків, де твоє обличчя?», цей магазин теж згадується: «У твоїм розкішним “Церобкоопі” є усе, чого не треба людям. Є усе, чого нема в Європі, — і чого ніколи там не буде». 

Ввечері, коли сідає сонце, тут гарний вид на Держпром. Нинішній колір Держпрома підібраний таким чином, що він добре відбиває світло. Коли сідає сонце, будівля стає спочатку сірувато-жовтою, потім золотавою і рожевою. Якщо небо хмарне, але сонце над горизонтом ще світить, то на фоні темного неба можна побачити величезний палаючий золотом Держпром, це дуже красиво. Це те, заради чого варто переїжджати сюди. 

Таїни двориків і будинків Задержпром’я

Ось ще один затишний дворик Задержпром’я — біля будинків по вулиці Данилевського, 14 та 16. Це ті самі курдонери, що відкриті тільки з однієї сторони. Тут розташований парк скульптур. Оці два леви встановлені в 1990-х. Бетонні скульптури — пізньорадянський модернізм, ймовірно, студентські дипломні роботи, і вони дуже сильно нагадують за стилем ті, що можна побачити біля «Худпрома».

Мені подобаються ці залізобетонні скульптури. На них наростають синьо-зелені водорості та мох, і вони мають оцей вайб половецьких кам’яних баб, які у нас стоять біля Історичного музею та Музею природи. Така степова тяглість. Просто подивіться на цих двох бетонних дідів. У нас гендерна рівність: є кам’яні баби, а є бетонні діди.

Будинок за адресою Данилевського, 10 був збудований для працівників кондитерської фабрики «Октябрь», скорочено «КоФОк». Але кондитерська фабрика «Октябрь» — це націоналізована більшовиками фабрика Жоржа Бормана. І знову, харківська тяглість… В Харкові не тільки зараз все засрано рекламними банерами — на фото старого міста вся центральна площа завішана рекламою фабрики «Жорж Борман». У цокольному приміщенні цього будинку знаходиться їдальня для мешканців будинку, зараз це відоме кафе «Бісквіт».

Ми наблизилися до кінцевої точки нашої прогулянки — до будинку «Слово», який будували за кредит, виділений Спілкою письменників радянської України. Письменники почали сюди заселятися з 1928 року. Будинок зроблений у вигляді букви «С». В допетровській абетці кожна літера алфавіту мала свою назву: Аз, Буки, Веді… Буква «С» називалась «слово», тому форма будинку символічна. 

Тут 66 квартир, і в 1930-х роках у сорок квартир прийшло НКВС. В деякі навіть по кілька разів. Будинок нібито зробили для українських письменників, щоб вони жили всі разом, вели спільний побут, спілкувалися, не ютились по «комуналкам», щоб у кожного була своя квартира. Але, фактично, це було для того, щоб зручніше було за усіма стежити. Коли в 1990-ті роки в одну з квартир в’їхали нові мешканці і почали робити там капітальний ремонт, вони зняли штукатурку і побачили під нею величезну мережу прослушки. В цій квартирі жив колись прозаїк, політичний діяч Микола Хвильовий. У Хвильового була паранойя, що за ним стежать. Виявляється, це була не паранойя… 

У Сергія Жадана є класний вірш «Кінець української силабо-тоніки»: 

просто існує такий різновид споруд

в яких ця остання межа особливо похмура

де надто неглибоко пекло і русла підземних руд

де час виступає ніби вугілля крізь ґрунт

де починається смерть і кінчається література

Ось тут і закінчується наша сьогоднішня прогулянка.

Текст — Вікторія Нестеренко, фотографії — Катерина Переверзева

---

Це скорочена версія тексту з друкованого журналу «Усвідомити місто» від «Люк».

Матеріал про Задержпром’я з серії «Прогулянки Харковом» у повному обсязі можна почитати в журналі. Ви можете замовити примірник поштою або купити його в Харкові у наших партнерів.

Журнал створено в межах проєкту «Strategic Media Support Program». Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки NED. 

---