Ну, наші: як харківський бренд одягу 12monkeys вижив під час війни

Харків

Переважну більшість речей ми досі відшиваємо у Харкові, і там же створюємо лекала. У Харкові знаходиться наш аутсорс-цех, наші любчики. Я побачила, що в Полтаві також багато швейних виробництв, але душа лежить до Харкова: і не через те, що ми починали там, а бо Харків дуже швидко й відповідально працює.

У нас був досвід роботи з іншими містами (не казатиму, якими), то вони працюють п’ять днів на тиждень. З харківськими ж працівниками трапляються такі діалоги:

 — Потрібно ось це, це і ще три моделі. Вам так буде комфортно чи делегувати лекала комусь іншому?

— Ні, давайте, все зробимо, ми хочемо працювати.

Бувало й таке, що прилітає поруч з цехом, зв’язку немає, страшні новини, а з цеху пишуть: «Тут бейку яку пришивати?». Харківці працюють навіть без зв’язку, ми не контактуємо, а потім лише приходить сповіщення: «Відправляти адресно чи на пошту?». Словом, ми працюємо в синергії.

Перші місяці повномасштабної війни і тренчі

Ще до 24 лютого ми відшили перші моделі, відфотографували колекцію для реклами, але почалося вторгнення, і я думала: «Боже, ну які тренчі, кому тепер потрібні твої тренчі?». Але потім почала ділитися почуттями в сторіз, розповідати про наші плани, й люди стали переконувати: «Та шийте тренчі, ми їх купимо». 

Тренчі 12monkeys. Харків

Швачка, яка мала наші лекала на тренчі та велику передоплату, виїхала з Харкова в перші дні: гроші забрала, а лекала залишила в цеху. Гроші вона повернула лише на третій місяць, але дала контакти власника приміщення, аби ми далі спілкувалися з ним. Він виявився колишнім військовим, почав наводити лад, сказав: «Я нічого в тому не шарю, але навчіть мене», і почав з командою дошивати наші тренчі. 

Зрештою, тренчі купили. Влітку, коли вже не сезон. Після цього ми пошили приблизно 100 льняних костюмів і теж за пару місяців їх повністю розпродали. Власник приміщення же в цьому цеху після нас змінив напрям і тепер шиє щось військове.

Київ

Уже другу партію тренчів ми відшивали у Києві, у цеху повного циклу, який підійшов нам за умовами роботи і якістю. Тож, виходить, тренчі у нас зараз там, все інше в Харкові, а в Ужгороді у в’язальному цеху виготовляємо також шапки-біні. 

Хочеться тимчасово переїхати в Київ, відкрити там офіс і, якщо поки не власний магазин, то хоча би виставитися в якомусь шоурумі. Велика частка нашої авдиторії живе у Києві, і людям хочеться бачити одяг, приміряти. 

У Харків повернутися поки не можемо, бо якщо й не боїмося самі, то не факт, що не бояться клієнти, й ми також маємо бути відповідальними, куди люди тікатимуть з магазину в разі обстрілів.

Найпопулярніша річ

За попередній рік — це картата зелена сорочка. Потім — карго-штани унісекс, чорні й сірі. Під час перших замовлень після 24 лютого люди писали: «Нарешті до мене доїхала посилка, щось з дому, рідненьке». І зазвичай це були прості затишні теплі речі. Власне, як ми вигадали спортивний костюм? Ми побачили людей під час евакуації, в підвалах, чергах, з котами-собаками, в джинсах і зрозуміли, що необхідний широкий костюм, під який можна вдягти ще один шар одягу. У мене принаймні такого костюма не було.

Також пошили літні сорочки. Картата байкова людям вже полюбилася, то ми зробили таку саму за попередніми лекалами, але з легшої тканини. Сорочку так легко помітити в місті! Коли ми вперше приїхали в Київ на зйомки, заселилися в готель, мені потрібно було купити одну троянду. Ми пішли в квітковий, а там зустрічає дівчина в нашій зеленій сорочці! Потім їдемо до візажистки, яка працюватиме на зйомках, а вона в нашому чорному костюмі. Каже: «Та я з нього не вилажу, особливо на зйомках». Коли робота 8-10 годин, це суперзручно: стало спекотно — зняв кофту, залишився у футболці. Трохи підмерз — вдягнувся назад. Часом мені друзі «під шумок» надсилають фотографії людей в нашому одязі. Заходять у вагон, а там дві дівчини в наших тренчах, друзі кажуть: «Тебе б сюди, ти б надихнулася, побачила, що люди носять твої речі».

Одна військова у нас так само замовляла сорочку, карго і щось третє. Не пам’ятаю, чи вона прийняла замовлення як наш подарунок, чи принципово заплатила, аби підтримати нас. Але то було щось дуже щемке.

Я теж найчастіше ношу сорочку. Причому моя вже вся закатана. Я вже і машинку купила, але хто її голить? Мені кажуть: «Алін, ну от твої клієнтки питають, як краще доглядати, ти їм про хімчистку розповідаєш, а сама?». А я той дід, який ходить в одному й тому самому. Чи той некрасивий дизайнер, який виходить на подіум, аби швидко махнути рукою, з сантиметром у зубах.

Зростання

За попередній рік ми виросли вдвічі. За день маємо 10-30 замовлень, всередині може бути по дві-три речі. 

Не знаю точно, з чим це пов’язано. Можливо, частково з тим, що тимчасово закрилися міжнародні компанії типу Zara. Можливо, люди стали ще більше цінувати українське, стали більш уважні до свого, стали вглядатися у власне коріння. 

Найбільші міста, які у нас зараз купують одяг: Київ, Харків, Львів. За кордон також доставляємо у Польщу, Чехію, США, Велику Британію, Ірландію, Австралію, Монако, Люксембург, Кіпр, Кувейт та усюди, де тепер є наші люди. 

Мріємо вирости ще вдвічі-тричі і наростити команду: взяти менеджера, збільшити креативну групу. Зараз у нас я, мій чоловік Нікіта Шалабаєв, який робить CRM-систему, Надія Сазонова, а всі інші завдання на аутсорсі. Команду вже будемо формувати в Києві — у Полтаві, де я зараз знаходжуся, це неможливо, немає молоді.

Зміни

Ми закрили дитячу лінійку. Але так планували, це не війна вплинула. Кілька тижнів тому всі залишки одягу ми вже відправили в «Охматдит». 

До того батьки дітей постійно питали нас, коли ми зможемо пошити такий саме одяг, тільки для дорослих. Ми довго пручалися, а потім погодились. А пізніше стався такий прикол: люди замовляли одяг для себе і для дітей, потім бачили фінальну вартість і прибирали зі списку дитяче, бо діти швидко ростуть, а мамі потрібна спідниця.

Натомість ми запустили чоловічу лінійку. Чоловіки цупили у наших дівчат картаті сорочки, тож ми пошили їм власні, а потім ще — спортивний костюм, карго, тренч і широкі брюки.

Найщасливіші дні

Їх було два. Перший — коли батьки приїхали з окупації, вони були в Харківській області, в Боровій, між Ізюмом і Куп’янськом. Їхали 15 годин, через Краматорськ. І весь цей час без зв’язку, я не спала, хвилювалась чи доїдуть. І другий день — коли бабуся приїхала, яка теж окупацію застала.

В роботі все було класно. Щасливі дні — коли ми нарешті дошили тренчі та вклали їх у коробки. Коли вони доїхали. Коли вивезли речі з харківського офісу на вулиці Дарвіна. Вивезли два столи, дзеркало. Столи подряпані вибитим склом, будемо онукам у спадок передавати. 

Офіс бренду 12monkeys на вулиці Дарвіна, Харків

Я була дуже щаслива, коли все неслося. Дзвониш волонтерам, прохаєш вивезти речі. Вони кажуть: «Треба мішки». Дзвониш питаєш, де є мішки, шукаєш. Потім тобі привозять весь врятований одяг, ти розумієш, що немає фотографій. Організовуєш зйомку. Знаходиш у Полтаві дві дівчини-моделі. Ви просто йдете на галявину в цвіт дерев. Знаходиш фотографа, а він з Харкова. І в такий момент ти розумієш: «Ура, нічого не пропало, робота не знецінилася, продовжуєш жити».

Зйомки для бренду 12monkeys. Полтава

Ненависть до росіян

Я дуже емоційна, у мене дуже шебушний характер, я, як оголений нерв. І я дуже, дуже зла на Росію, але «щоб не плакать, я сміялась». 

Аліна Шалабаєва

Ми виросли, бо я почала працювати в десять разів більше. Зокрема, аби довести цим конченим сусідам, що вони не заберуть у мене, бляха, цього життя, що цей бренд продовжить працювати, що у нас будуть люди і ми випускатимемо суперкласні речі, які вони ніколи не зможуть придбати. 

Така думка мене дуже драйвить, хоч і накриває інколи, звісно. Десь три години я герой і така: «Так, все, випускаємо десять нових моделей, це робимо, це знімаємо», а ввечері відкриваю телефон, дивлюся, як волонтерка Тата їздить розбитими селами, і я в щепку, бо кожне село — це моє село, кожна бабуся — моя бабуся. Але на ранок збираюсь.

Як український бренд, ми допомагаємо закривати різні збори: скидували на безпілотник для Харкова, на який збирав фонд «Волонтерська», мавіки, на які збирав Вася Байдак, на потреби військових лікарів, «будиночок для Ірини» тощо. Закликаємо інших за можливості також допомагати нашим військовим та цивільним, що постраждали від дій Росії.

Одяг післявоєнного часу

Навіть не знаю, що люди захочуть носити. Я добре відчуваю теперішню мить. Зараз для людей нова колекція — як просвіт між горем, мілісекунда радості. На літо, думаю, ми зробимо сукні вільного крою, жіночні такі, бо у нас не було ані минулої весни, ані літа.

Після війни, після нашої перемоги, думаю, буде радість. Але як довго? 

Можливо, ми емоційно закриємося на певний час, будемо з родинами, будемо надолужувати. Зараз та сукня — як надія на перемогу, за яку хочеться вчепитися, а настане перемога і буде багато сліз. Повернуться військові, вони матимуть радість один день, а потім почнеться робота з відновлення здоров’я, і так само в їх родин. Потрібно ще трохи почекати, а потім побачимо, що буде на часі.  

Карина Литвиненко, фотографії — 12monkeys, обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• «Худі, які рятують життя». Бренд одягу збирає на генератори для українських лікарень
• Перстені зі срібла та натхнення. Як працює ювелірна майстерня Terium
• HelpTheHelper: ви донатите, вони — зберігають життя