Люди
Культура та бренд війни. Колонка Андрія Корнєва

Війна Росії проти України триває. Її усвідомлення — також.

Тим часом викладач Харківської державної академії дизайну та мистецтв, кандидат мистецтвознавства Андрій Корнєв продовжує аналізувати зв’язок збройної агресії РФ із розвитком української культури.

Цього разу розмірковує про те, як війна стала світовим брендом України.

Війна Росії проти України триває. Її усвідомлення — також.

Тим часом викладач Харківської державної академії дизайну та мистецтв, кандидат мистецтвознавства Андрій Корнєв продовжує аналізувати зв’язок збройної агресії РФ із розвитком української культури.

Цього разу розмірковує про те, як війна стала світовим брендом України.

До цих роздумів мене привели дві, здавалося б ніяк не пов’язані між собою події. Мені потрапило на очі інтерв’ю з лауреатом Шевченківської премії, відомим харківським графіком Павлом Маковим , який у цьому році представляв Україну на Венеційській бієнале. І того ж дня вдалося потрапити на авторський проєкт музиканта-дослідника з Німеччини Норберта Роденкірхена, який виступав у Львівській філармонії. Він — всесвітньо відомий фахівець із середньовічної флейтової музики.

У інтерв’ю Павло Маков із давнім сумом говорив про відсутність на державному рівні розуміння важливості культурної презентації України у світі (розмова відбувалася напередодні військової агресії РФ). А Роденкірхен продемонстрував, як зміг зробити з власного дослідження легенди про Гамельнського щуролова і середньовічної музичної культури Німеччини, повноцінний виступ-перформанс. 

Чому ж ці дві події для мене стали частинами одного цілого? Бо програма німецького маестро стала можливою саме завдяки бренду німецької культури у світі. Причому культури в цілому, а не окремо музичної, бо ж Роденкірхен продемонстрував, як розвивалася абсолютно регіональна історія про диявольського Щуролова, від старих легенд до їхньої адаптації у братів Грим, і вже звідти — по всьому світу. А в результаті, у самому перформансі звучала німецька музика, англійський текст і його український переклад.

Так, культура стає брендом, коли вона починає реально просуватися і мандрувати світом. І, будемо відверті, українська культура з усім її багатством, поки не змогла прорватися на широкі світові простори (окрім хіба поп- та нової фолк-музики). Бо 30 років — це реально небагато, а рівень державної і особливо регіональної підтримки культурних проєктів, був на мінімальному рівні, навіть у випадках реально крутих світових подій, тої ж бієнале або Лондонського книжкового форуму. 

У результаті, більш-менш вдало представляв країну тільки той, хто зміг стати менеджером сам собі. Я, наприклад, приємно здивувався, коли приблизно 10 років тому зустрів письменника Андрія Куркова на міжнародній науковій конференції славістів в Японії. Як можна здогадатися, твори Куркова відтепер перекладаються вже й японською. 

Мистецтво починається там, де закінчується «стрім»

Зараз я наочно споглядаю процес, коли війна України проти агресії РФ стала світовим брендом, у тому числі — в царині культури. 

Такий погляд може здатися цинічним та він правдивий. Уся історія світової культури демонструє нам такий підхід, бо культура — це ідеї, а трагічне зіштовхнення ідей, на жаль, призводить до війн. Підкреслюю це, щоби не виникав помилковий погляд, ніби культура призводить до війни. Ні, культура реагує на війну, як на ідейну боротьбу. Тому й боротися треба не з культурою, а з хибними та злочинними ідеями. 

Про цю, здавалося б, унормовану логіку подій, нині чи-то забули, чи-то не зрозуміли її, чимало українців. Це шлях в нікуди, це відмова як раз від того, аби просувати власну культуру, що не співставне з шельмуванням культури інших народів.

Отже, зараз виставки та літературні «десанти», спів і відео-арт, перформанси і стрит-арт, та ще багато чого, що виходить за межі України, пов’язано з нашою війною за гідність і незалежність. Цього прагне побачити й почути Європа, або принаймні ті культурні інституції, які підтримують антиімперські ідеї українців, ідеї свободи і вільного світу. «Щоб було про війну» — такі запити є постійними, прямо вони озвучені чи в підтексті. 

Така подача зараз стала дуже важливою й для української держави. Треба постійно нагадувати світу про нашу відчайдушну спробу захисту власної держави і її громадян. Усі ми розуміємо, що від цього залежить світова допомога Україні. Та все ж, на мій погляд, мистецтво починається там, де закінчується «стрім» (у сенсі візуального супроводу, головний принцип якого — тут і зараз). Мистецтво тільки втрачає, коли стає «стрімінговим», бо це різні погляди на один світ. 

Мова не про «рецепти», висловлюю зараз тільки власну думку. Бо жах постає і від документальних кадрів про воєнні злочини росіян в Україні, і від дитячих малюнків у розбомблених кварталах мирних українських міст. 

Мистецтво ж продукує щось більше жаху. І якщо вже існує згадуваний бренд, то важливо пов’язувати українські культурні проєкти за кордоном із розмаїтістю української культури, її тисячолітнім «включенням» у світові цивілізаційні процеси і внеском у культуру сучасну. Як це роблять Павло Маков, Ольга Федорова, Катерина Ткаченко (це імена ще й харківського регіонального бренду) та чимало інших представників української культури.   

Тільки так можна закріпити український бренд у світі, і не тільки пов’язаний з війною.      

Андрій Корнєв


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png