За містом
Гармати стріляють, музи також. Колонка Андрія Корнєва

З повномасштабним вторгненням українська культура перетворилася на зброю.

Викладач Харківської державної академії дизайну та мистецтв, кандидат мистецтвознавства Андрій Корнєв розмірковує про митців-переселенців, митців-«дипломатів» та спільну боротьбу на культурному фронті.

З повномасштабним вторгненням українська культура перетворилася на зброю.

Викладач Харківської державної академії дизайну та мистецтв, кандидат мистецтвознавства Андрій Корнєв розмірковує про митців-переселенців, митців-«дипломатів» та спільну боротьбу на культурному фронті.

Озираючись навколо декілька місяців, збираю на око і до розуму, чим живе українське мистецтво. І де живе. 

З одного боку, разом із митцями воно перетворилось на переселенку. Пейзажі Франції і Німеччини, Іспанії і Австрії, Молдови і Литви, великі й маленькі міста, села, розмаїті краєвиди. У фото, графіці, рідше — у живопису. Все це — українські таланти, які нині розсіяні по світах не однією сотнею. 

Здається, цими пейзажами вони відгородилися — ні, не від України, за яку вболівають і горюють, але від війни. Така собі пейзажотерапія, яку я розумію і не кину камінь у «брата мого». Бо знаю й від самих митців, що без такої терапії вони не втримали б у руках пензля чи олівця. Кожен психіатр вам скаже, що виговорювання — це розповсюджений варіант виходу зі стресу та депресії. Ось і відбувається таке мистецьке «виговорювання» у кожного по-своєму. 

Інша частина митців знайшла себе у своєрідній формі міжнародного мистецького «волонтерства», яке можна назвати й «художньою дипломатією». Вона пов’язана з тим, що увага значної частини світу звернена до воєнної агресії Росії проти України. 

Так, формально це можна назвати кон’юнктурою — словом цілком законним, але бездушним й відстороненим. Проте, не так зараз важливо, від кон’юнктури чи душевної приязні нашим митцям надають виставкові майданчики у всіх європейських країнах (і не тільки, бо є ще і Туреччина, і США, і Японія) для розповіді про війну та велику трагедію українського народу через звірства і воєнні злочини росіян. А також про героїчний спротив всієї України проти рашистів.

Митці, у такому випадку, виступають реальними постпредами України за кордоном. Вони не є переселенцями, бо мандрують світом та постійно повертаються в Україну, таким чином працюючи і всередині і ззовні країни. Так само і їхні проєкти можуть розпочатися в Україні, а згодом — «вихлюпнутися» назовні. А часом й навпаки. 

Є, правда, й аспекти, пов’язані із глибиною проникнення саме в мистецький матеріал. Проглядаю значну кількість виставок у Львові, де зараз перебуваю, і ще більше — в інтернеті. Бачу поспіх у художніх висловлюваннях та розумію, що інакше у такий час і не буває. Важлива й потрібна нагальність, якщо хочете — кількість. Щоби не дати згаснути тій допомозі, яку світ надає Україні, у тому числі завдяки мистецькій «дипломатії». І напряму — через виставки-аукціони, увесь збір з яких йде до України, і опосередковано, як частина загальноукраїнського інфофронту. 

Звісно, поспіх ніколи не співпадав з якістю. Це не означає, що за кордон зараз йде цілковита «халтура». Та переважають твори, які не потребують значного часу для виконання. Ось чому в таких «посланнях» превалюють представники українського «контемпорарі-арт», особливості якого близькі до висловлювання як такого. Серед них — публіцистичність, мобільність, провокативність, мультикультурність. Зараз, коли треба доносити світові ситуацію жорсткого протистояння тоталітаризму й нової імперськості (Росія) та демократії і волелюбства (Україна), ці особливості спрацьовують на 100%.

Вірю, бо до цього спонукає сама природа мистецтва, що у вирі висловлювань, виставок, пошуків, начерків, накопичується матеріал для майбутніх шедеврів. А ось коли вони з’являться, сказати зараз неможливо. Єдине, що зрозуміло, — для цього все ж таки потрібна якась відстань у часі. 

Поки ж головне — то спільна боротьба, в якій з української сторони беруть участь і митці-переселенці, і митці-«дипломати», культурні осередки у нас і за кордоном, організатори та куратори з обох боків.

Усе, як і на фронті. Хтось підвозе, хтось заряджає, хтось б’є, хтось лікує. Українське мистецтво нині саме є гарматою, бо стріляє гучно і попадає, куди треба.   

Андрій Корнєв, обкладинка Катерина Дрозд, в обкладинці використані роботи Леоніда Колодницька “Protest!” та В’ячеслав Гутиря “Z0ZZ”


Інші колонки Андрія Корнєва:


«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.