За містом
Дев’ять місяців. Колонка Андрія Корнєва

24 листопада Україна подолала рубіж у дев’ять місяців повномасштабної війни.

Викладач Харківської державної академії дизайну та мистецтв, кандидат мистецтвознавства Андрій Корнєв розмірковує, що народила наша країна за ці дев’ять місяців.

24 листопада Україна подолала рубіж у дев’ять місяців повномасштабної війни.

Викладач Харківської державної академії дизайну та мистецтв, кандидат мистецтвознавства Андрій Корнєв розмірковує, що народила наша країна за ці дев’ять місяців.

Вона на дев’ятому місяці. Ця фраза зазвичай виникає у приватних розмовах, коли на світ повинно з’явитися нове життя. А якщо вона — це Війна? Що ж народжується у нас, коли дев’ять місяців продовжується агресія країни, яка навіть після розпаду СРСР втримала за собою якщо й не 1/6 частину суші (як раніше) але теж нівроку, та їй все мало.

У нас народилось багато люті. Це свята лють, яка допомагає нам бути незламними, битися на смерть заради життя, вільного життя. Проте лють нерідко затьмарює розум. Таке буває і з нами, коли лють замість ворогів виплескується на своїх, коли готові крушити все без розбору, коли людяність під час війни пропонують засунути в ду…же глибоку дірку. І це все не на фронті, а в «тилових частинах» соціальних мереж.

Хоча якраз по-людські це зрозуміло. Бо народжується втома від війни. Від втрати житла, зарплати (разом з роботою), світла, води, тепла — по одному або всім скопом. Від втрати близьких, які у кращому випадку живі й здорові, але десь за тридев’ять кордонів, а хоч і за одним, все одно перетнути його ти не можеш. Втома без офлайну, бо онлайн тепер не тільки про можливості але й про присуд. 

Можна продовжувати цей список ще, але навіщо? Все це перекриває справжня фронтова втома, бо втомлюється сталевий стрижень навіть у залізних людей. Усі інші втоми не рахуються поряд із фронтовою і тільки її треба брати до уваги.

А ще народжуються думки й емоції. Ті, що не за Фрейдом, а за Юнгом, ті, які спонукають до творчості. Вони допомагають вгамовувати лють і боротися із втомою. І цей текст теж народжується з таких думок.

Народжуються плани на майбутнє, а якщо не плани — то хоча б надії. Дуже погано, коли не народжуються, бо тоді може зупинитися саме життя. Звісно, ми всі зараз розуміємо, що наше життя у будь-який момент може зупинити російська зброя. І що ж з того? Поки ми живі, мусимо надіятися і народжувати плани. Тоді у майбутньому обов’язково переможемо. 

І тому оце останнє народження для мене найцікавіше. Я намагаюся відшукати образи майбутнього на виставках, зустрічах, в «talk» і навіть в «тік-ток». Бо людину з майбутнім можна знищити, а країну з майбутнім ніколи.   

Андрій Корнєв, в обкладинці використані роботи «Чаша воїна» (Оксана Романів-Тріска) та «Без назви» (Ольга Федорова) та  «Зустріч» (Глафіра Щербак)


Інші колонки Андрія Корнєва:


«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.