Вона на дев’ятому місяці. Ця фраза зазвичай виникає у приватних розмовах, коли на світ повинно з’явитися нове життя. А якщо вона — це Війна? Що ж народжується у нас, коли дев’ять місяців продовжується агресія країни, яка навіть після розпаду СРСР втримала за собою якщо й не 1/6 частину суші (як раніше) але теж нівроку, та їй все мало.
У нас народилось багато люті. Це свята лють, яка допомагає нам бути незламними, битися на смерть заради життя, вільного життя. Проте лють нерідко затьмарює розум. Таке буває і з нами, коли лють замість ворогів виплескується на своїх, коли готові крушити все без розбору, коли людяність під час війни пропонують засунути в ду…же глибоку дірку. І це все не на фронті, а в «тилових частинах» соціальних мереж.
Хоча якраз по-людські це зрозуміло. Бо народжується втома від війни. Від втрати житла, зарплати (разом з роботою), світла, води, тепла — по одному або всім скопом. Від втрати близьких, які у кращому випадку живі й здорові, але десь за тридев’ять кордонів, а хоч і за одним, все одно перетнути його ти не можеш. Втома без офлайну, бо онлайн тепер не тільки про можливості але й про присуд.
Можна продовжувати цей список ще, але навіщо? Все це перекриває справжня фронтова втома, бо втомлюється сталевий стрижень навіть у залізних людей. Усі інші втоми не рахуються поряд із фронтовою і тільки її треба брати до уваги.
А ще народжуються думки й емоції. Ті, що не за Фрейдом, а за Юнгом, ті, які спонукають до творчості. Вони допомагають вгамовувати лють і боротися із втомою. І цей текст теж народжується з таких думок.
Народжуються плани на майбутнє, а якщо не плани — то хоча б надії. Дуже погано, коли не народжуються, бо тоді може зупинитися саме життя. Звісно, ми всі зараз розуміємо, що наше життя у будь-який момент може зупинити російська зброя. І що ж з того? Поки ми живі, мусимо надіятися і народжувати плани. Тоді у майбутньому обов’язково переможемо.
І тому оце останнє народження для мене найцікавіше. Я намагаюся відшукати образи майбутнього на виставках, зустрічах, в «talk» і навіть в «тік-ток». Бо людину з майбутнім можна знищити, а країну з майбутнім — ніколи.
Андрій Корнєв, в обкладинці використані роботи «Чаша воїна» (Оксана Романів-Тріска) та «Без назви» (Ольга Федорова) та «Зустріч» (Глафіра Щербак)
Інші колонки Андрія Корнєва:
«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.
