Лєра Степаненко: про прифронтовий Ізюм як місто контрастів

Якби контраст був містом — це був би сьогоднішній прифронтовий Ізюм. У час пік — це справжній Бангладеш. Тут хаос на дорогах, купа величезних військових тачок, пилюка, до якої з часом навіть звикаєш, торгові точки з усім, що забажаєш — тут тобі і копчений баличок із товстолоба та сушені лящі, і жіноча білизна, і ринки та супермаркети, які вже навіть конкурують між собою за більшу «увагу» військових.

Дивно сперечатися з думкою, що зараз Ізюм став прифронтовим містечком, де певна кількість мешканців — це військові, переважно Третього армійського корпусу. Проте відразу спростую міф, який іноді виникав у моїх знайомих, які були або ж лишаються поза контекстом постійного перебування у прифронтових населених пунктах — життя тут триває, відкриваються нові кав’ярні, кафешки, місцеві формують свій стильок — щось на межі між мілітарі, кежуалом та звичайним шмотом.

Фото: «Миша», Аніка

У кожній з кав’ярень, які вже встигли стати «своїми в стєльку», військові залишають власні стікери, патчі підрозділів, ще якісь підгони. Справжній оазис таких прикольчиків від мілітарі-двіжухи — кав’ярня Makers — еталон, цунамі третьої хвилі. Тут немає жодних сиропів до кави, зате є новинки Club-Mate, банановий хлібчик, сила-силенна мілітарі стікерів та навіть окремі мерчі. Це мекка хіпстерів в Ізюмі (військових і не тільки). Тут спостерігаєш і бачиш — воюють молоді, стильові, сповнені драйву та життя хлопці, які розбираються в дріп-каві (бо я — ні) і ретельно її обирають.

А ще тут класно працювати. Постійно кипить життя. Баристи вже стають твоїми кєнтами, знають, що ти замовиш.

Хочеться порівняти з подібними місцинами у мегаполісах — та рука не підіймається. Бо Makers розташований тут посеред запилючених доріг, пошкоджених будівель, а недалечко від нього навіть є дуже автентична пельменна, де є, увага, пельмені з м’ясом креветки!

Трошки далі — ще один заклад, «4.20». На вході тебе теж зустрічає мілітарі-всесвіт із мерчухою, а далі — невеличке приміщення, де часто відбуваються чайні церемонії. Тут можна почути ще нерелізнутий гурт когось із музикантів «Трійки» (наприклад, репгурт Silver Squad або виконавця Сіджика, який нещодавно колабився з відомим постпанк-гуртом «ДК Енергетик»).

Чіпляє, що молодь завжди знайде, де потусуватися. Де закупитися прикольним шмотом, де влаштувати чайну церемонію за всіма канонами, випити фільтр чи матчу на банановому. А все це — за лічені кілометри від лінії фронту.

А ще Ізюм — це про багато-багато зелені та багато-багато води. Якщо ви шукаєте спокою та умиротворення — це про Ізюм. Тут є пляж, щоправда, після важкої зими йому добряче дісталося, а минулого літа народу було ніде яблуку впасти — навіть під легендарним гримучим мостом (коли по ньому їдеш, відчуття, що несеться страшний землетрус, а апокаліпсис вже на підході). Ще легендарна гора Крем’янець, з якої відкривається краєвид на Ізюм. Зелений, з пагорбами, з місцинами, де просто ідеально плавати на байдарці або ловити рибу чи раків.

Фото: «Миша», Аніка

Тут сходяться дві річки — Сіверський Донець та Оскіл. Саме вони створюють цей дивний ефект: куди не поїдеш — всюди вода, плавні, очерети, зелені схили та місця, де хочеться просто сісти й дивитися. Це історичне серце міста. Саме тут колись стояла Ізюмська фортеця, а ще знамениті половецькі кам’яні баби, яких вивезли з міста, аби хоча б до них не дотягнулася рука окупантів.

Фото: Аніка, Екранова А.

Окрема історія Крем’янця — радянський меморіальний комплекс. Його головний символ — гігантські бетонні стели-композиції з промовистою назвою «Атака», які десятиліттями помпезно нависають над містом. Їх звели на честь радянських солдатів, які воювали в Ізюмі під час Другої світової війни. Тут усе за класикою тогочасних радянських меморіалів — масштабне, монументальне, ніби створене для того, щоб пережити будь-яку епоху. Проте під час російського вторгнення одна зі стел зазнала пошкоджень від обстрілів.

Зараз на стелах можна побачити безліч графіті, імена загиблих воїнів, промовисті назви військових ком’юніті. Місцеві та військові сприймають таке осучаснення меморіалу доволі двозначно. Хтось каже, що це несмак та вандалізм, а хтось сприймає як складову мілітарі-культури.

А ще на Крем’янці часто збираються байкери. Військові, які пруться від байкерської двіжухи, обговорюють мотики та просто спостерігають за заходом сонця. В Ізюмі він просто феєричний, різнобарвний, сповнений життя. Іноді в голові несвідомо виникає питання: як прифронтове місто може так дихати життям?

Ізюм був контрастним задовго до того, як став прифронтовим. Місто століттями стояло на перетині доріг і кордонів. Тут проходив знаменитий Ізюмський шлях — один із головних маршрутів, яким кримські татари здійснювали набіги на українські землі. Саме тому на місцевих пагорбах виростали фортеці, а довкола них — поселення. Історія тут буквально лежить шарами: від козацьких часів до радянської забудови й слідів сучасної війни.

Фото: Екранова А., «Миша»

Зараз зелене місто, сповнене казкових краєвидів, стало прифронтовим. Тут зустрілися чарівний ландшафт міста та мілітарі-культура, яка проникає всюди — від уже впізнаваних графіті до закладів із мерчами та патчами. Ізюм контрастний, але завжди відчувається як рідний дім. Дім, який не хочеться втрачати. Ніколи.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Лєра Степаненко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел / надані авторкою матеріалу, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко