Деколонізація по-харківськи. Як у місті позбавляються слідів імперського минулого

Як все відбувалось?

Процес очищення міського простору від російських та імперських символів історики поділяють на три етапи: декомунізація, дерусифікація та деколонізація. Ці три етапи проходили в свій час та викликали різну реакцію серед українців.

Так, активна фаза декомунізації припала на 2015-2016 роки, і, за спогадами депутата Сергія Жукова, процес зустрів супротив у суспільстві. Тодішнє керівництво намагалося заробити на цьому політичні бали, тому спочатку мешканцям розповідали різні «страшилки» — наприклад, що людям після перейменування вулиці довелося б переробляти документи на нерухомість.

«Це було саме напередодні місцевих виборів. Та потім, все ж таки, в міськраді зрозуміли, що закон доведеться виконати, але намагалися максимально відтягнути цей процес. Або перейменувати по мінімуму, щось там пропустити, нові назви обрати максимально не-українські», — розповідає Сергій. 

У 2022-му повномасштабне вторгнення запустило стихійний процес дерусифікації. Тоді громади могли самі ініціювати перейменування тієї чи іншої вулиці, яка носила ім’я російського діяча, але остаточне рішення було за міською радою — через це не в усіх містах дерусифікація проходила швидко. 

«Ми пам’ятаємо, як міський голова Ігор Терехов казав, що Пушкін не винен, що Путін народився [через що у Харкові зберігалась назва вулиці та станції метро імені російського письменника, — «Люк»]», — згадує Сергій Жуков. Та згодом, після чергового російського «прильоту» по вулиці тоді ще Пушкінській, мер змінив точку зору. Так у місті з’явилась вулиця Григорія Сковороди та станція метро «Ярослава Мудрого». 

Як розповідає очільниця Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова, перші перейменуванння у Харкові можна було побачити вже з травня 2022-го. Того місяця Московський проспект перейменували на проспект Героїв Харкова, узвіз Білгородський — на вулицю Героїв рятувальників, Білгородське шосе — на Харківське, а район Московський — на Салтівський.

Закон про деколонізацію вступив у силу в липні 2023 року. Він передбачав боротьбу не з самою Росією (оскільки перемогти її можна тільки на полі бою), а з російською пропагандою, яка століттями нав’язувала свою культуру, традиції та порядки українцям.

Деколонізацію організували таким чином, аби міська рада не могла її саботувати. Якщо за пів року депутатам не вдалося б дійти згоди з вибору нової назви на заміну попередній, рішення перейшло б до мера. Якщо мер не зробив би цього за три місяці — мав вирішувати голова обласної військової адміністрації. Тобто, процес не зависнув би у повітрі.

«На обласному рівні також палок в колеса особливо ніхто не ставив, — аналізує Сергій Жуков. — Зібрали експертну групу з різних науковців та місцевих посадовців, і в межах діалогу ухвалили певні рішення.

В цілому, я вважаю, що у Харкові деколонізація проходить плюс-мінус спокійно, без великих конфліктів чи відверто дурних рішень. Багато нових гарних назв вже з’явилося на вулицях. Це й повернення історичних назв, й вшанування наших полеглих героїв».

Особливо Сергія тішить повернення історичної топоніміки. Наприклад, вулиці Бажанова повернули її автентичну назву — Чорноглазівська, — яка була зафіксована в переліку 1804 року. 

Також на мапі міста тепер можна побачити імена митців, чиє життя було напряму пов’язане з Харковом. Це Майк Йогансен, Михайль Семенко, Микола Хвильовий та інші. З’явилося більше жіночих імен, що раніше мало враховувалось під час пошуку нових назв.

Старі топоніми створюють для нас і Росії спільний культурний простір

Марія Тахтаулова зауважує, що є такі топоніми, які не можна перейменувати — вони не підпадають під букву Закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Це переважно іменні назви, пов’язані з російськими культурними та науковими діячами.

«У Законі йдеться про те, що для того, щоб особа була прибрана із символічного простору, вона повинна була долучатися до глорифікації, виправдовування російської імперської політики. Або її реалізації, — зазначає Марія.

Не всі науковці або культурні діячі, що жили за часів Російської імперії або сучасної Росії, до цього дотичні. Але по духу Закону, на мій погляд, вони також мали би бути перейменовані, адже створюють для нас і Росії спільний культурний простір».

Взяти, наприклад, постать академіка Павлова, на честь якого у Харкові названа і вулиця, і станція метро. Наразі нема жодних свідчень, щоб вчений якось оспівував російський імперський режим, каже Марія Тахтаулова. Але вона переконана, що такий топонім варто перейменувати, і не тільки в Харкові, а й в Україні загалом. 

«З точки зору асоціативного ряду Павлов асоціюється, в першу чергу, з Росією, — додає Сергій Жуков. — І Росія, і Радянський Союз зробили з нього пропагандистський символ радянської науки. Хоча ніхто ж не заперечує його внесок — нобелівський лауреат, все-таки. Але треба розуміти, що в багатьох містах СРСР це було як по рознарядці: щоб була вулиця Пушкіна, Леніна, відповідно, академіка Павлова. Тобто, мав бути певний обов’язковий набір, який застосовувався всюди. І, відповідно, у нас». 

Перейменування може відбутися за бажанням громади і політичної волі місцевого самоврядування. Аналогічна ситуація, до речі, склалася з російськими літераторами Миколою Некрасовим та Анною Ахматовою, бо ніде нема свідчень, щоб вони займалися глорифікацією російської імперської політики.

Окремою групою є об’єкти, пов’язані з героїкою Другої світової війни — пам’ятники та пам’ятні знаки, приурочені до вигнання нацистів з України. За словами Марії, вони не підпадають під дію Законів про декомунізацію та деколонізацію, тож, ймовірно, будуть збережені (окрім датування, згідно якому війна тривала з 1941 по 1945 рік, та символіки у вигляді серпів та молотів). Також зображення п’ятикутної зірки не є символікою ані комуністичною, ані імперською, тому теж не підпадає під дію жодного з цих Законів. 

Як зазначає Марія, збереження матеріальної пам’яті про Другу світову війну — одне з актуальних питань, яке ще потребує юридичного врегулювання. 

«Бо зараз, власне, є такий тренд на знищення будь-яких матеріальних пам’яток про цю війну, — розповідає Марія. — Але ми, українці, зробили величезний внесок у боротьбу з нацизмом. 

Виходить така парадоксальна ситуація: українці брали активну участь у боротьбі з нацизмом (ми знаємо про 10 мільйонів загиблих і на фронтах, і в тилу), але не маємо жодного фізичного об’єкту, який би засвідчував нашу участь у Другій світовій війні. Такого, звісно, не мусить бути. 

Інша справа, що нам потрібно переосмислювати і формувати власний наратив. Зокрема, наратив пам’ятування про цю війну та з точки зору монументального мистецтва».

---

Читайте також:

• У Харкові необхідно перейменувати п’ять станцій метро та ще 120 топонімів, — «Деколонізація.Україна»
• У Харкові перейменують парк імені Маяковського
• ХОВА звернулась до Мінкульту, щоб демонтувати меморіальну дошку про порятунок РФ та погруддя героя СРСР

---

Порушують мовне законодавство та сприяють пропаганді 

Об’єктом інтересу деколонізації є не тільки назви топонімів, а й пам’ятники, пам’ятні таблички, а також відповідна символіка, якою оздоблювали будівлі, мости чи станції метро. 

За словами Марії Тахтаулової, однію з проблем стали російськомовні меморіальні дошки. Вони, зокрема, ще й порушують мовне законодавство. 

«Це те, що потребує уваги і певного такого переосмислення, — зазначає Марія. — Дуже часто такі дошки є об’єктом культурної спадщини. 

От, наприклад, дошка на вулиці Алчевських, де йдеться про те, що будівлю звів архітектор Олексій Бекетов. Дошка датується 1916 роком. Вона, безумовно, складає цінність, є раритетною, але вона російськомовна. У таких випадках ми просимо орган місцевого самоврядування дати певні роз’яснення. Можливо, це додаткова табличка з інформуванням про те, чому це виконано російською мовою, чому це протирічить Закону, хто такий у даному випадку Олексій Бекетов, чим він нам, українцям, цінний і важливий. І чому ми залишаємо цю дошку тут — оскільки вона є об’єктом охорони, об’єктом культурної спадщини». 

Чималою проблемою також є комуністична символіка, яка все ще залишається на харківських будівлях. За словами Марії, найбільш кричущим прикладом можна вважати будівлю міської ради — радянський герб на ній сором’язливо прикрили, та всім відомо, що він ще досі там. 

«Так, іде процес очищення символічного простору від цих елементів, — каже Марія. —  Але він, скажемо так, незавершений. Я можу сказати, що от станом на зараз в Інститут [національної пам’яті] надходить чимало звернень з Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації щодо роз’яснень по тих чи інших об’єктах. В окремих випадках ми дійсно таку символіку бачимо і рекомендуємо демонтувати. Наприклад, ті чи інші меморіальні дошки».

Уособленням імперської політики залишається пам’ятник «дружбі українського та російського народів» на Харківському мосту. Активісти вже неодноразово наголошували на тому, що його необхідно демонтувати. Ця композиція з’явилася у 1954 році, саме на 300-ті роковини «возз’єднання» двох «братніх» народів, яке тоді відзначали з особливою помпою. 

«Фактично, пам’ятник україно-російській “дружбі” стоїть в центрі міста. І це монумент, де російський стрілець, як старший брат, тримає під руку українського козака, показуючи йому дорогу в світлий путь, — каже Сергій Жуков. — Можливо, пам’ятник має якусь мистецьку цінність. Але його місце не в публічному просторі, а десь в музейному. Бо це відтворення цього пропагандистського наративу про “братні народи”, про старшого і молодшого братів. 

Такий пам’ятник абсолютно недоречний у символічному просторі міста, яке потерпає від війни. Частина області у нас окупована, частина — це зона бойових дій. Про яку дружбу йдеться, які ми “брати”?».

Ще є над чим працювати

Не всі ідеї топонімічної групи знаходили розуміння. «Наприклад, для мене особисто найбільша невдача (сподіваюсь, тимчасова) полягає в тому, що на топонімічній мапі Харкова не змогли знайти місце для Міська Барбари, — ділиться Сергій Жуков. —  Це людина, внесок якої в сучасне українське і європейське мистецтво був дуже великим. І те, що він в нашому місті багато часу жив та працював, також не варто забувати. 

Дуже сумно, що буквально напередодні Нового року померла дружина Міська, засновниця харківського театру “Арабески” Світлана Олешко, яка дуже мріяла про це [увічнення пам’яті чоловіка в топоніміці Харкова]. Вона зверталася і до міської ради, і до обласної адміністрації з тим, щоб ім’я Міська Барбари з’явилося у нас на мапі. Але ніде це питання не вдалося вирішити». 

Також депутат підтримував ідею перейменування колишнього проспекту Гагаріна на Зміївський Шлях, аби той повернув собі назву, яку носив 60 років тому. Але петиція не набрала необхідну кількість голосів, і проспект тепер називається Аерокосмічним.

Що стосується іменних назв, то в Харкові ще не з’явилося вулиці на честь колишнього комбата батальйонів «Харків-1» та «Слобожанщина» Сергія Янголенка. За словами Жукова, це теж болюча ситуація, хоча була відповідна ініціатива і від сім’ї, і від бойових побратимів. 

Також у топонімічній структурі залишаються недоліки у вигляді дублів, коли в різних частинах міста можуть бути місця з однаковими назвами. Приклад — дві вулиці Хвильового: колишня вулиця Маяковського та вуличка на два десятки приватних будинків в районі Північної Салтівки, при виїзді з міста у бік села Циркуни. «От такі моменти треба виправити, — додає Сергій. — Це вдала можливість вшанувати когось дійсно гідного. Або дати вулиці якусь іншу назву, просто для зручності, аби люди не плутались. Щоб якщо їм треба на бульвар Богдана Хмельницького, вони не потрапляли на вулицю Богдана Хмельницького, які знаходяться взагалі в різних районах міста. 

Попри те, що формально всі вимоги Закону у Харкові виконано, все одно періодично з’являються ініціативи щодо перейменування тих чи інших вулиць. 

«Той же [спецпідрозділ головного управління розвідки] Kraken зараз, я знаю, звернувся з приводу вулиці Серпової. Поки що триває громадське обговорення. От десь наприкінці зими або навесні, я сподіваюсь, це буде винесено на сесію, — зазначив Сергій.

Поки ми готували цей матеріал, на позачерговій сесії Харківської міської ради було прийнято рішення про перейменування вулиці Серпової на честь Спецпідрозділу «Кракен».

«Плюсів значно більше. І з тим, що я вважаю мінусами, ще можна працювати. Я сподіваюсь, що процес буде ще тривати». 

Текст — Юлія Гуш, Олександра Пономаренко, портрети героїв — Юрій Каплюченко, обкладинка — Катя Дрозд

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️