Яким має бути Харків після перемоги? Розповідаємо історію забудови площі Свободи — урбаністичний експеримент, що (не) втілився

Навала російських орків, які знищують Харків, обов’язково закінчиться. Залишаться тільки наші рідні кугути, що радо будують цар-балкони та фотографуються перед пам’ятником мавпам. І якщо перших подолає зброя, то других — освіта. 

Тим більше, будь-яке питання, що стосується історичної спадщини, криє в собі довгу вервицю різних нюансів. Тільки знаючи їх ми можемо адекватно ставитись до спадщини і до того, як вона маркує місто. 

Тож давайте розглянемо історію площі Свободи та її будівель, в тому числі, ХОДА, що постраждала внаслідок ракетного удару 1 березня 2022 року. 

«Перша» столиця тоталітарного режиму

Ця історія почалася на світанку радянської епохи. Тоді Харків став “першою” столицею УРСР, а значить, тут мали розміщуватись органи влади та інші структури, що були необхідні для центрального міста.

«Весь мир насилья мы разрушим: До основанья» ,— обіцяли більшовики у вирі революцій. Проте на практиці виявилось, що якщо знищити весь спадок царизму, то залишиться гола, непридатна для життя пустеля. Тож свої урбаністичні експерименти більшовики вплітали в міській простір там, де це для цього було місце. Так сталося і в Харкові. 

Кінець ХІХ століття показав, що ділова активність міста потребує більш грандіозних площ і транспортних артерій, ніж існували в той час. Тож оглядаючи карту міста з метою збудувати «соціалістичний та колективний Харків» нова влада вирішує змістити центр. 

Якщо раніше путівники позначали, що центральною вулицею є Полтавський шлях, що з’єднує вокзал та Миколаївську площу (сучасна Конституції), то тепер нею мала стати вулиця Карла Лібкнехта (Сумська), що зв’язувала старий та новий центри.

Нова площа мала розміщуватись з одного боку доволі близько до існуючого центру, з іншого боку — на пустирі, щоб можна було втілювати урбаністичні експерименти. Такою стала ділянка між Павлівкою (сучасне Павлове поле), Шатилівкою, Університетським та Зоологічним садами.

Ділянку архітектори називали дуже промовисто — «дикі землі», де були яри та ліси, а різниця рельєфу досягала п’яти метрів. Нова площа мала стати центром міста і транспортним басейном для районів нового колективного побуту, що виникали навколо. 

Правда, була проблема — в новий ансамбль не вписувався корпус хімічного факультету університету (там, де тепер вихід з метро Держпром) та Ветеринарний інститут (будівля, де зараз Палац дитячої та юнацької творчості і ресторан Farsch). Щодо долі корпусу хімічного факультету — архітектори довго дискутували, далі столиця переїхала в Київ і харківські урбаністичні експерименти загальмувались, а під час Другої світової будівлю зруйнувала пожежа. 

Домінантною спорудою, звісно, мав бути Держпром. Перший харківський хмарочос, «організована гора» (Анрі Барбюс), «выражение могучего духа рабочего класса» (Максим Горький) будували довго і за примітивними технологіями, простіше кажучи — фундамент копали лопатою, цемент тягали вагонетками. Поряд мав бути будинок Кооперації і — читаємо в статті Ф. Кондрашенко — «майбутній Будинок Уряду або Будинок Будівельних Трестів». 

Таким чином, три головні споруди мали бути з одного боку, а з іншого — широка магістраль, відділена зеленою смугою. Проте плани зазнають змін і ми спостерігаємо, що в кінцевому варіанті додалась будівля готелю «Інтернаціонал», колишній будинок земств був перетворений в обком, а сама площа за формою стала нагадувати «реторту» або хімічну колбу із зеленою ділянкою та простором для парадів.

Реставрація чи нове будівництво?

Друга Світова війна перетворила площу на руїни, принаймні, саме так залишки будівель позначає відомий краєзнавець Микола Дьяченко. Він же описує, наскільки сильно був змінений вигляд будівель, а щодо обкому у стилі конструктивізму згадує, що горілий каркас будівлі було вщент зруйновано і на цьому місці з нуля було зведено будівлю в зовсім іншому стилі. 

До речі, пам’ятник Леніну з’явився лише в 1963 році. Згадуються захисники пам’ятника Вождю в 2014, що вимагали його не чіпати, бо «ісконность», «ансамбль площі» і таке інше.

А чи був ансамбль? Був проєкт, що зазнав суттєвих змін під час реалізації, була площа, зруйнована війною і перебудована. Зараз найбільша площа Європи, як її називають харків’яни представляє собою одночасно прекрасний майданчик для народних гулянь і ярмарок та парковку, пильну асфальтову пустелю.

Таким чином, історія площі — це історія урбаністичного експерименту, який було реалізовано лише частково. У втіленому проєкті вийшло багато нюансів — порожній простір в центрі, який зараз інтуїтивно використовується як парковка, надто мала кількість дерев, знаменита харківська курява… Тепер акцентом площі став каркас ХОДА, що зіяє моторошно порожніми зінницями і який відбудувати / не можна / зруйнувати.

Тож чого потребує площа Свободи?

За канонами «історичної спадщини» — відбудови один в один, як було за оригінальним проєктом. Але, виходить, сам оригінальний проєкт не дуже то й оригінальний. 

За канонами сучасного міста адміністративні споруди площі та її простір потребують вдумливого переосмислення. Але чи готові ми — думати? Чи будемо (недо)реалізовувати черговий урбаністичний експеримент?

Вікторія Нестеренко, візуал — Катерина Дрозд

---

Інші матеріали з серії «Яким має бути Харків після перемоги?»

• Досліджуємо досвід повоєнного Лондона 
• Досліджуємо принципи реставрації та їх актуальність сьогодні
• Аналізуємо, чи можна збудувати місто раз і назавжди 
• Що для відбудови міста може зробити Норман Фостер?
• Розбираємо досвід відбудови повоєнного Кельну 
• Що потрібно, щоб перетворити Харків на місто-мрію?
• Як кожен може впливати на майбутню долю міста?
• Досліджуємо особливості відбудови повоєнного Гданська

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.