Яким має бути Харків після перемоги? Вивчаємо досвід відбудови Дрездена

Здавалось, що Друга світова війна майже зовсім обминула тиху столицю Саксонії. Упродовж п’яти років місто пережило лише два незначних авіанальоти: 7 жовтня 1944 р. та 16 січня 1945 р. Але для Дрездена все змінилося 13 лютого 1945 року о 21:45, коли британська авіація завдала по місту удару. 

Під час 15-хвилинної атаки 75% старої забудови було зруйновано, але ані головний вокзал, ані промислова зона не були пошкоджені. 

Однак це був тільки початок. Протягом наступних двох днів повітряні сили Великої Британії та США скинули велику кількість тонн запалювальних бомб на історичне передмістя, залізничні об’єкти, мости через річку Ельбу і станцію Фрідріхштадте.

До того ж, було знищено міську пожежну частину, що стало перепоною для своєчасного згасання полум’я, яке в свою чергу поширювалося цілими вулицями. 

У звіті дрезденської поліції, який був складений незабаром після нальотів, повідомлялося, що старе місто та внутрішнє східне передмістя були охоплені єдиною пожежею, яка знищила майже 12 000 житлових будинків. 

У тому ж звіті зазначається, що було зруйновано «24 банки, 26 будівель страхових компаній, 31 торгова лавка, 6470 магазинів, 640 складів, 256 торгових залів, 31 готель, 26 трактирів, 63 адміністративних будівлі, 3 театри, 18 кінотеатрів, 11 церков, 60 каплиць, 50 культурно-історичних будівель, 19 лікарень (включаючи допоміжні і приватні клініки), 39 шкіл, 5 консульств, 1 зоологічний сад, 1 водопровідна станція, 1 залізничне депо, 19 поштамтів, 4 трамвайних депо, 19 судів і барж».

За даними американського історичного звіту, в Дрездені було повністю знищено або серйозно пошкоджено щонайменше 50% житлового фонду й 23% промислових об’єктів міста. 

Ініціатива знизу

До капітуляції Німеччини Дрезден був індустріальним містом із розвиненою транспортною інфраструктурою. Попри це, його називали «Флоренцією на Ельбі» через характерну барокову архітектуру. 

Звичайно ж, влада НДР вважала доцільнішим відновлювати житло та заводи, тому коштів на відновлення історичного центру міста виділялося недостатньо. Хіба що до 80-х років XX століття було відреставровано пам’ятник Мартіну Лютеру середини XIX століття.

Однією з особливих барокових втрат Дрездена є Фрауенкірхе («церква Богоматері»). Від цієї сакральної споруди, збудованої з пісковику, залишились самі руїни, які після війни вони були збережені і «законсервовані». 

Довгий час перед місцевою владою поставала дилема щодо її відновлення до цілісного стану/відновлення її автентичності або недоторканості руїн як нагадування про війну. 

Проте в 1989 році група небайдужих мешканців міста закликала почати збір коштів на відтворення церкви та паралельно на площу Ноймаркт («Новий ринок»). Насамперед вони звернулися з відкритим листом до королеви Великобританії та президента США. 

Ідею відновлення Фрауенкірхе підтримали не всі, оскільки було зрозуміло, що реконструкція не тільки обійдеться у величезну суму, але й зітре звкиклим до руїн мешканцям пам’ять про війну. Але незабаром проєкт отримав підтримку, із необхідних на реконструкцію 160 мільйонів доларів від спонсорів із 26 країн зібрали 100 мільйонів. У 1994-му почалася реконструкція. 

Церкву відтворювали за оригінальними планами та матеріалами (як і вперше, її звели з місцевого пісковика) з використанням традиційних (як от рецепт фарби) та сучасних технологій.

Під час відбудови повторно використали близько 3800 оригінальних каменів. Комп’ютерна програма дозволила переміщати їх в різних конфігураціях у тривимірному просторі, аби з’ясувати, де та як саме вони були розміщені. Старі камені можна легко відрізнити від нових — їх чорне забарвлення контрастує зі світлим фасадом.  

Щодо дверей церкви, то через нестачу детального опису різьби, майстрам довелося питати людей, які часто позували їх на фоні. Зворотній зв’язок у вигляді спогадів та купи світлин і альбомів дозволив майстрам відтворити оригінальні двері. 

Відновлення церкви коштувало 180 мільйонів євро. У 2005 році відбулося її урочисте відкриття. 

Переосмислення історії

У той час як більша частина міста була в руїнах, Воєнно-історичний музей збройних сил Німеччини та більшість інших військових будівель в Альбертштадті (міський район на півночі Дрездена) пережили бомбардування завдяки тому, що розташувались на околиці міста.

У 2011 році музей провів архітектурний конкурс на редизайн свої установи, щоб переосмислити воєнне минуле Дрездена. І схоже, архітектору-деконструктивісту Даніелю Лібескінду це вдалося. Він створив прибудову у вигляді масивного п’ятиповерхового 200-тонного клину зі скла, бетону та сталі, яка «пронизує» 145-річну будівлю. 

Ось як Лібескінд обґрунтовує свою ідею: «Драматичне розширення є символом воскресіння Дрездена з попелу. Це про зіставлення традицій та інновацій, нового та старого. Дрезден — це місто, яке було фундаментально змінене; події минулого — це не просто примітка; вони займають центральне місце в трансформації сучасного міста». 

Після війни у Дрездені вдалось остаточно відновити лише кілька будинків, сакральних споруд, та наприклад, такі архітектурні пам’ятки: музей образотворчого мистецтва Альбертінум (відкритий після реставрації в 1953 р.), історичний комплекс Цвінґер (1964 р.), Саксонську Державну оперу (1985 р.), музей «Зелене склепіння» (2006 р.). 

Деякі фрагменти історичних будівель (руїни) експерти розібрали, описали і вивезли за місто, решта — знесли, утворивши порожні земельні ділянки. Протягом 40 років місто відбудовували з нуля на основі довоєнного міського плану, тим самим зберігши свою квартальну структуру планування.  

З 2004 по 2009 рік Дрезденська долина Ельби входила до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Її було виключено через будівництво Вальдшлесхенського мосту через ріку Ельбу. На думку експертів ЮНЕСКО, це руйнує «культурний ландшафт». 

***

Поняття, що влада має керувати й вирішувати питання урбаністики, є хибним, бо архітектура — це не тільки про владу, а й про суспільство також. 

У Дрездені реконструкція Фрауенкірхе почалося з маленької групи небайдужих мешканців міста, які не дочекавшись дій влади, змогли отримати фінансову підтримку від усього світу.

Харків’янам також варто усвідомити, що потрібно втручатися у процеси, які відбуваються в місті, і брати ініціативу з його відновлення в свої руки. 

Анастасія Бурлачук, візуал — Катерина Дрозд

---

Інші матеріали з серії «Яким має бути Харків після перемоги?»

• Досліджуємо досвід повоєнного Лондона
• Досліджуємо принципи реставрації та їх актуальність сьогодні
• Аналізуємо, чи можна збудувати місто раз і назавжди 
• Що для відбудови міста може зробити Норман Фостер?
• Розбираємо досвід відбудови повоєнного Кельну
• Що потрібно, щоб перетворити Харків на місто-мрію?
• Як кожен може впливати на майбутню долю міста?
• Досліджуємо особливості відбудови повоєнного Гданська
• Розповідаємо історію забудови площі Свободи — урбаністичний експеримент, що (не) втілився

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.