Otruta Guide: про клуб Pintagon

Дуже давно, років 20 тому, був страшенно популярний такий стиль електронної музики як IDM — Intelligent Dance Music. Ламані ритми, незрозумілі пластикові коробки на сцені, звук нібито в тебе погоріли плати на пристроях. Таке тоді називалось ще electronic live. 

Потім цей музичний пласт розбився на купу стилів: glitch, experimental тощо. А от наприкінці «нульових» ще був період, коли під такий жанр читали вірші та реп. Це називалось абстрактним хіп-хопом та так і не розповсюдилось в маси. 

У 2010 році ми з двома співавторами написали та видали збірку власних поезій «ХОРОШО». Її треба було презентувати. Концепція була така: грали гурти напівелектронного або експериментального напрямку, потім був IDM-джем, під який ми читали свої вірші.

Мені порекомендували Pintagon — клуб, який любить експерименти та гарний смак. Очарування та взаємний респект з перших слів. Якщо ви не були в «Пінтагоні», то здивуєтесь. Зала там побудована як маленький давньогрецькій театр, і розташований клуб в інтелектуальному центрі міста, біля станції метро «Наукова». 

Я зв’язався із чоловіком, у якого на аватарі стояв він сам із трубою. «Грає джаз», — подумав я. Фармацевт — виявилось насправді. 

Клуб для інтелігенції та стартовий майданчик для артистів-початківців

Цю людину, артдиректора Pintagon і мого друга, звати Дмитро Остапенко. Вже багато років він організовує івенти в цьому джазовому і не тільки клубі Харкова. До речі, він у мене так і записаний досі в контактах — «Діма Пінтагон».

Я поговорив з ним та додав певну кількість рефлексій від самого себе. Таке спілкування важко назвати інтервʼю — скоріше репліки.

Діма: «Пінтагон» зʼявився 11 червня 2006 року. Працює й дотепер. Ти будеш сміятися, я там досі артдиректор. З 2008 року. 

Харків страшенно любить свою інтелігенцію. А її в місті багато та їй треба десь тусити. Отже, з незапам’ятних часів були спеціально обладнані місця для такої публіки: поспілкуватись, випити, посперечатись, послухати музику та необовʼязково в такій послідовності. Pintagon мав для цього всі умови. 

Діма: Місце гарне та безпечне. Під землею, стіни по 1,5 метра. 

В епоху перших смартфонів там не ловив інтернет, а іноді й мобільний вʼязок. Сказати чесно, він там не сильно й був потрібний. В клуби треба музику приходити слухати, а не оце все!

А слухати там вистачало чого. Якщо не брати деяких артистів із сусідніх країн, то рідного та смачного в «Пінтагоні» завжди вистачало. В ті золоті часи, умовно до 2014 року, заїжджий або харківський меломан міг насолоджуватись живими виступами Захара Мая, Жекі Кошмара та гурту «Ку-Ку», Антона Слєпакова, Morj, «Зарисовка», DZ’OB тощо. 

Та кого там тільки не було — від джазу до електронщини, від важкої музики до easy listening. До того ще й з купи дружніх країн: США (Julian Takker), Великобританія (Joel Holmes) тощо. Клуб досі продовжує розкривати для слухачів різноманіття «саунду», що існує у світі. 

Діма: Для мене найкрутіші команди тих часів складаються з альтернативної музики та джазу: Lюk, Pur:Pur, Magnitika, Acoustic Quartet. 

Дійсно, альтернативи на той час вистачало. Тільки зараз стає зрозуміло, що сцена цього широкого жанру тоді переживала своє відродження. Зокрема, воно було все таке добре, ліричне, романтичне та частково в мажорних тонах. 

Майже щодня тоді можна було завітати в «Пінтагон» та натрапити на когось цікавого. А іноді — почекати назовні в очікуванні входу перед початком івенту. Я застав часи, коли в зал послухати артистів заходили по черзі. Й всі стояли один у одного на головах. І це був не один випадок.

Діма: У 2009-2010 роках зал не вигрібав кількість гостей. Народ стояв та сидів на сходах, тільки щоб послухати концерт. Сцени вони не бачили. Люди стояли на вулиці в черзі, щоб потрапити на виступи улюблених гуртів. 

Для дебюту або масштабного виходу за межу локальної сцени свого містечка Pintagon був як раз. Цей клуб став стартовим майданчиком для купи артистів, які хотіли пробитися на велику сцену, або вписати себе в історію сучасної української культури. 

Діма: Дуже часто було таке, що, якщо якійсь позахарківський проєкт народжувався та йому потрібний був виступ, то це був саме Pintagon. 

«З металюгами ми не конкурували»

З приводу тієї збірки, яку ми презентували у «Пінтагоні» та з чого я почав цей текст. Обрали три міста України — Луганськ, Харків та Одеса, — і в кожному місті проходив захід із виступом наших місцевих друзів-музикантів. Далі йшов перформанс у вигляді джема під який кожен з нас читав свої твори на вибір. Чиста імпровізація. 

Так було й в Харкові. Тоді виступали та акомпанували нам Alarm Pressure та Aesthete iz Dead. 

Alarm Pressure грали експериментальний інді-рок у складі піаніно та гітара/вокал — все. Aesthete iz Dead — тріп-хоп з купою нуарних компонентів.

Людей був не повний зал. Але, на той момент подібні артпроєкти ніхто не робив. Масовості такі колаборації набули вже наприкінці 2010-х років. І то, для цього потрібні були певні умови, а не просто випуск накладу збірки поезій. 

Свідки тих подій досі згадують той сейшен теплими словами. До речі, тоді був не повний зал, тому що десь був якійсь «мітол-ґіґ» [концерт важкої музики, — «Люк»]. Правда, це взагалі різна публіка. Хоча, серед учасників проєкту «ХОРОШО» поціновувачів важкої музики теж вистачало. 

Діма: З металюгами ми не конкурували. Логічно — це різна аудиторія. 

У той час конкуренцію джазу та альтернативі міг скласти тільки «мітол». Так і було. Але обсяг закладу фізично не міг дозволити такі перформанси. Хоча, всякі слеми та «рубілова» були. Але ти завжди нюхав потилицю сусіда. 

Пробачте за офтоп, але я якось бачив мошпіт в їдальні біля Центрального ринку Харкова. Ні, це не був звичайний конфлікт вихідного дня пересічних громадян того району. Це був, сука, колоритно-містечковий клюб «Палітра». 

Люди влаштували «денс-макабре» посеред залу. Було страшенне бажання приєднатись. Але саунд був настільки [поганий], що краще б там виконувалась весільна дискотека. 

У «Пінтагоні» була інша концепція. Цей заклад став першим клубом в Харкові, який почав робити трансляції своїх концертів. Безкоштовно. 

Це можна було порівняти з періодом [міжнародного фестивалю] «Джаз Коктебель 2006», коли вперше запустили онлайн технологію OmniMusic, яка дозволяла музикантам з різних куточків світу джемувати на рівні стадіонного виступу. Це все гальмувало на якісь долі секунди. 

Через пару місяців Діма зрозумів, що таке новаторство — це, звісно, культ та легендарність, але взагалі не профіт [не вигідно]. Люди без усякого локдауну припинили відвідувати живі концерти та стали дивитися халявні стріми вдома. Тож лавочку довелося призупинити до актуальних часів. 

---

Читайте також:

• У «Животі» як вдома: з чого починався культовий клуб та куди він прямує
• «Стереотипам не місце в андеграунді, та й, загалом, у житті». Інтерв’ю з Karaoke Tundra та IRRENAFFORD
• Антон Малиновський: про низову культуру, «Живот» і вплив Харкова на електронних музикантів
• Як звучить Харківщина: плейлист від «Люка» та «Ліруму»

---

Закохані у «Пінтагон»

Клуб існує й досі. Під час «ковіду» він працював із перемінним успіхом, як і всі розважальні майданчики. Потім був тихенький такий ревайвал [перевідкриття]. Потім почалось повномасштабне вторгнення, але двері «Пінтагона» й досі періодично відчиняються для івентів. Благо, там їх безпечно проводити. 

Однією з останніх яскравих подій став спільний концерт Remez та Sasha Boole. Зараз ці музиканти більше виконують роль воїнів та захисників, аніж артистів на сцені. 

Клуб продовжує свою діяльність. Навряд чи найближчим часом він зупиниться, бо у людей зараз загострена потреба в живих виступах, спілкуванні та якісній музиці. 

Діма: У Харкові є такий парк «Стрілка» з пішохідним мостом. Там вішають замки закохані люди. Так ось, у нас навіть був свій замочок із написом «Pintagon». Його подарували нам на День Народження клубу організатори «Імпульс Фест». 

Текст — Otruta Guide, редактура і правки — Олександра Пономаренко, фотографії — гості клуба Pintagon, афіші — Маргарита Стольникова, обкладинка — Катя Дрозд