Місто, яке створювали разом: історія харківської філантропії

Ще не було благодійних фондів чи онлайн-зборів у сучасному розумінні, однак уже існували їхні історичні попередники: благодійні комітети, приватні пожертви, публічні лекції для збору коштів, безоплатна професійна праця. Коли місту бракувало школи чи бібліотеки, до їхнього створення могли одночасно долучатися підприємці, викладачі, архітектори, лікарі, міська влада або просто пересічні харківці.

Так поступово формувалася традиція міської взаємодопомоги та самоорганізації, а багато інституцій, створених спільними зусиллями понад століття тому, продовжують працювати й донині.

Школа, яка вісім років працювала нелегально

У травні 1862 року педагогиня, меценатка Христина Алчевська власним коштом відкрила у Харкові приватну жіночу недільну школу — безкоштовний заклад для тих, хто не мав доступу до звичайної освіти, передусім дорослих жінок із нижчих соціальних верств.

Серед учениць Алчевської були кухарки, прибиральниці та робітниці. Для них школа часто ставала першою можливістю систематично здобувати знання. Установа не запроваджувала жорстких вікових чи соціальних цензів, а учениць після співбесіди розподіляли на групи відповідно до рівня підготовки.

Проте вже 10 червня 1862 року влада Російської імперії наказала закрити недільні школи та читальні по всій імперії. Такі освітні ініціативи дедалі більше викликали підозру влади: за ними встановлювали нагляд, а після виявлення революційної пропаганди в кількох петербурзьких школах їх почали розглядати як потенційні осередки поширення «неблагонадійних ідей». Алчевська навчання не припинила: заняття перенесли до її дому, де наступні вісім років школа працювала нелегально.

У недільних школах викладали історію, географію, фізику, хімію, природознавство, літературу та правознавство, а згодом робота Алчевської продовжилася вже в умовах жорсткіших обмежень української культури в Російській імперії. Попри запровадження Емського указу 1876 року, який обмежував друк і поширення українськомовних текстів, у школі продовжували працювати з українською мовою та літературою та читати українських авторів.

З часом недільна школа перетворилася з домашньої ініціативи на велику освітню інституцію: учителі працювали без винагороди, а разом із Христиною Алчевською тут безоплатно викладали понад сто педагогів. 

До кінця XIX століття школа потребувала вже окремого приміщення. У 1896 році Христина Алчевська власним коштом звела для неї будинок із вісьмома класними кімнатами, великою залою, приміщеннями для шкільного музею та бібліотеки. Проєкт будівлі на безоплатній основі створив архітектор Олексій Бекетов.

Долучатись до розвитку міста можна не лише грошима

Олексій Бекетов народився у Харкові 1862 року, навчався тут, а згодом здобув архітектурну освіту у Петербурзькій академії мистецтв. Після завершення навчання він повернувся до рідного міста, яке саме переживало період активного розвитку та трансформації.

За наступні десятиліття за його проєктами у Харкові звели близько пів сотні будівель: навчальні заклади, банки, громадські та житлові споруди, значна частина яких донині розташована на центральних вулицях і площах міста.

Родини Бекетових та Алчевських були тісно пов’язані між собою, а сам архітектор згодом одружився з донькою Христини й Олексія — Ганною Алчевською. Бекетов також проєктував для Алчевських банки та приватний будинок, водночас частину робіт, пов’язаних із суспільними ініціативами, виконував безоплатно.

Саме так у 1896 році з’явився проєкт жіночої недільної школи Алчевської, а наприкінці десятиліття — ще однієї важливої для Харкова просвітницької інституції. Проєкт будівлі Харківської громадської бібліотеки Бекетов також виконав без гонорару.

Краудфандинг до появи краудфандингу

Потребу в організації Харківської громадської бібліотеки офіційно формалізували 1883 року. Для цього створили спеціальну виконавчо-організаційну комісію засновників, до якої, серед інших представників харківського громадського середовища, входила і Христина Алчевська.

Офіційно бібліотека відкрилася 8 жовтня 1886 року у приміщенні Харківської міської думи. На той момент її фонд налічував близько 1,7 тисячі примірників. Власного дому книгозбірня не мала. Протягом приблизно чотирнадцяти років вона працювала в орендованих приміщеннях, регулярно переїжджаючи з одного до іншого. Питання власної будівлі виникло фактично відразу разом із заснуванням бібліотеки, але реально займатися ним почали лише через кілька років.

Для цього харківці використали механізм, який сьогодні виглядає напрочуд знайомим. У 1890 році професори Харківського університету почали проводити публічні лекції, а зароблені за них кошти передавали до фонду майбутньої будівлі бібліотеки. Так вдалося зібрати понад 800 рублів. Паралельно до фонду надходили пожертви містян, а до фінансування книгозбірні долучалася і міська влада.

Вигляд бібліотеки зсередини. Книгосховище та велика читальна зала, 1904 рік. Фото: О. Іваницький

Сьогодні таку модель ми, найімовірніше, назвали б краудфандингом: є суспільно важлива мета, навколо якої збирається спільнота, а необхідний ресурс поступово складається з багатьох внесків. Тільки замість онлайн-платформи, банківської картки й репостів наприкінці XIX століття цю роль виконували публічні лекції, приватні пожертви, громадські комітети та вуличні оголошення.

До кінця десятиліття збір нарешті призвів до будівництва. 16 травня 1899 року відбулася урочиста закладка власного приміщення Харківської громадської бібліотеки. Для нього Бекетов безоплатно розробив проєкт, врахувавши тогочасні світові практики бібліотечного будівництва, а також пильно наглядав за роботами.

У 1901 році бібліотека нарешті отримала власний дім. Від перших організаційних кроків до цього моменту минуло майже два десятиліття, протягом яких першопочатково громадська ініціатива обʼєднувала навколо себе читачів, жертводавців, академіків й звичайних містян. Сьогодні ця інституція продовжує існувати як Харківська державна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка.

Сучасний вигляд Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка. Фото: Юрій Каплюченко

---

Читайте також:

• У Харкові відбудеться благодійний гастромітап «44 тонни»
• Як благодійний фонд «Талан.юа» у Пісочині допомагає родинам з дітьми
• «Платформа розвитку міста»: як громадська організація підтримує Харків через освіту, культуру та бізнес

---

Місто, яке створювали разом

У цих історіях змінюються люди й потреби, але раз за разом повторюється схожий механізм. Коли жінки не мали доступу до освіти, Алчевська відкрила для них школу, а понад сто вчителів погодилися працювати в ній безоплатно. Коли школі знадобилася власна будівля, Алчевська профінансувала її будівництво, а Бекетов пожертвував свій час та професійні навички. Коли власного приміщення потребувала бібліотека, професори почали читати лекції задля збору коштів, а містяни — долучатися пожертвами. 

З таких історій складається традиція харківської філантропії — досвіду самоорганізації та взаємної підтримки. За понад століття змінилися інструменти. Те, заради чого колись створювали громадський комітет, друкували оголошення в газетах і проводили публічні лекції, сьогодні можна організувати через благодійний фонд, волонтерську ініціативу чи онлайн-збір.

Звичка об’єднувати власні ресурси, коли вони потрібні місту, виявилася значно старшою за слова, якими ми називаємо її сьогодні. Ця історія аж ніяк не закінчилася разом із XIX чи XX століттям. У сучасному Харкові вона продовжується вже наступним поколінням харківців — і саме про них ми розповімо у наступному матеріалі.

---

Це партнерський матеріал, підготовлений за підтримки Національної мережі розвитку локальної філантропії. Замовити в нас партнерський матеріал чи оформити підписку на місяць, якщо ви представник бізнесу, можна за посиланнями.

---

Текст — Данило Четверіков, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко