Лиса гора: стежки Сковороди, новий побут та кримінальні авторитети. Прогулянки Харковом

Лиса гора — не страшилка з відьомських казок, а цілком собі існуюча географічна точка на мапі Харкова. Таку назву вона отримала, коли «облисіла» через вирубку лісу для потреб будівництва. 

Район знаходиться поруч із Холодною горою, тож харківці часто плутають ці локації. Це один із доволі старих районів міста.

Савкін яр: не чіпайте, тут і так чудово!

Ганна: Наша прогулянка починається з вулиці Кузинської, чия історична назва була повернута віднедавна. Колишня назва — Революції 1905 року — була схожа на інші «революційні» назви Харкова, тож таксисти часто намагалися відвезти мене не туди. 

Історична назва вулиці пов’язана з ім’ям купця першої гільдії Козьми Кузіна, який мав тут маєток і був відомим благодійником. Його могила була на місці, де радянська влада збудувала стадіон «Трудові резерви».

Вулиця Кузинська частково заасфальтована і замощена будівельним каменем — за переказами місцевих, це робилося ще силами полонених німців. Гора «облисіла», коли тут почалася масова вирубка лісу для зведення допоміжних конструкцій для будівництва дзвіниці Успенського собору. Деревина другого сорту використовувалась для вироблення цегли, сировина для якої добувалась тут же. Цегельний завод не зберігся, але саме він сприяв формуванню ландшафту місцевості. 

Через вирубування лісу вода почала затоплювати місцевість, утворилися болота. Втім, їх осушили, коли прокладали залізницю. В цьому районі родини залізничників отримували житло — і досі збереглися двоповерхові кам’яні будиночки. 

А взагалі в районі було дуже багато мазанок — втім, нові власники обклали глиняні стіни цеглою, тож тепер складно зрозуміти, де новобудова, а де — оновлений дім. 

[Всі провулки стрімко спускаються вниз, в Савкін яр. Частина з них обладнана сходами, частина просто стрімко обривається. 

Ми спускаємося в яр Курганським провулком. Дорогою Ганна розказує про важливі місця району: один із перших собачих притулків міста, хазяйка якого померла під час COVID, а також будинок, зруйнований влучанням «Шахеда». На жаль, цей дім тепер нікому відновлювати]

Ганна: Будинок, куди влучив «Шахед» у березні 2025 року, розташований за 50 метрів навпроти мого будинку. Це вперше жахіття війни відчулося так близько. Пам’ятаю цей момент у суботу ввечері, коли зазвичай люди п’ють чай і дивляться кіно, раптом усе навколо здригнулося, впали люстри, вилетіли вікна. Потім стало тихо, темно і моторошно, але найстрашніше було вийти на двір і побачити, як палає сусідній будинок, у якому точно всередині були люди. 

Як пізніше стало відомо, загинула жінка, але серед руїн знайшли живою 15-річну дівчинку. Від самого будинку залишилися лише вхідні двері. 

Ганна: Далеко не всі знають, що саме тут розташований Савкін яр — красивий куточок природи. Тут добували глину для виробництва цегли, через що утворилася шикарна водойма. 

Вулиця Сковородинівська отримала свою назву на честь того, що колись тут жив Григорій Сковорода. Кажуть, що він з учнями любив гуляти в яру. Навіть залишилась криниця, якою він користувався. Сам будинок, на жаль, не зберігся. Ще до війни міська адміністрація хотіла зробити тут ландшафтний парк, але мешканці були проти і попросили залишити тут все в первісному вигляді. Тут знімаються кліпи, фотографують весілля. 

[В яру місцеві робили футбольне поле, а взимку катались на санках. Це улюблене місце відпочинку місцевих мешканців. Звісно, його використовують і для господарських цілей, наприклад, випасу корів. Власне, саме так Ганна пояснює, чому місцеві мешканці відмовились від ініціативи міської адміністрації — адже якщо територію перетворити на парк, не можна буде гуляти з собаками або пасти худобу]

Ганна: Вулиця Олега Овсієнка (раніше Верхньоудинська) веде від Савкіного яру до Кузинського мосту, і є кордоном між Лисою та Холодною горами. 

На горизонті ми бачимо цікавий маєток — його будували роми. Але там сталося самогубство, а після цього роми вважають дурною прикметою лишатись в домі, тож зараз він стоїть порожній і руйнується.

Інфраструктура району

[Район знаходиться в семи хвилинах автівкою від центру. А якщо машини немає?]

Ганна: Щодо транспорту, тут ходять три маршрутки, одна з них безкоштовна. Але за графіком вони лише до восьмої [вечора]. Якщо не лінуватися, можна пішки дійти до метро «Вокзальна». У скрутні дев’яності, коли навіть маршрутка була дорогим задоволенням, ми їздили на метро, а далі пішки.

Біля залізниці є міст. Коли його ще будували, то місцеві вже ним користувалися — стрибали через бетонні споруди. Люди дев’яностих були відчайдушні. Я зараз не уявляю, як батьки відпускали 12-річну дитину взимку ввечері до бабусі і дідуся на Клочківську. Я вчилася в музичній школі на розі Благовіщенської і Дмитрівської (зараз це Харківський музичний ліцей). Від бабусі з дідусем я їздила на трамваї з Соснової гірки, а звідси — пішки. За 40 хвилин я могла дійти. Дитинство було суворим.

Ганна: Ось тут раніше, ще в моєму дитинстві, був магазин. Такий типовий, з гирями, де ковбасу загортали в папір. На самій будівлі висів телефонний апарат; на всю Лису гору їх було тільки два, другий біля мосту. 

Зараз кілька магазинів розкидані по приватному сектору, в принципі, продукти першої необхідності придбати можна… Та супермаркету тут немає — це проблема. Але багато місцевих мають машини. Є супермаркет на колі тролейбуса, пішки туди йти 20 хвилин.

Один із магазинів зберіг історичну назву — «Церобкооп» (Центрального робітничого кооперативу). Вже і вивіски немає, але місцеві досі призначають зустрічі «біля Церобкоопу». Правда, постійно коверкають назву — то «Царапкоп», то «Церабокоп», то ще якось. 

Ганна: Колись саме на Лисій горі, на вулиці Андріївській, був пташиний ринок, і десь після 80-х років він переїхав на Баварію. Місцеві мешканці ловили пташок в Савкіному яру і продавали там.

Я знайшла інформацію, що тут пролягав один з перших трамвайних маршрутів — з Лисої гори у напрямку центру та Іванівки. Але де саме був той трамвайний міст, я не знайшла. Скоріш за все, мова йде про Кузинський міст. 

Вулиця Сковородинівська переривається залізничними коліями і продовжується за ними. Тут багато споруд пов’язаних із залізничниками, в тому числі, будинок де машиністи відпочивають між змінами.

В одному з цих будинків знаходилася бібліотека. Життя вирувало, люди часто приходили за книжками. Зараз все це — житлові будинки, які зберігають сліди минулої краси. Коли мій син був маленький, бабуся його водила в паровозне депо полоскотати животики паровозам. Тепер не часто й побачиш, як тут щось їде. 

А тут споруда для того, щоб мити потяги — поїзд буквально крізь неї проїжджає. Коли 30 років тому була аварія на Диканівських очисних спорудах після великої зливи, лише тут можна було прийти і набрати води. Це нас тоді врятувало. 

Ганна: В нашому районі чудові школи і дуже хороша поліклініка. Це філія Холодногірської поліклініки, тож деякі лікарі приймають там або на Іванівці. Раніше поліклініка знаходилась в будинку біля церкви, але зараз ця будівля визнана аварійною. 

На першому поверсі тут педіатри, на другому — сімейні лікарі. На нашу невеличку громаду вистачає. Раніше тут був, здається, якийсь заклад для дітей інтернатного типу. Лікарі чудові, дуже чітко ставлять діагнози. Невеличка поліклініка — не привід думати, що це якась провінція. 

Також у нас є вуличний комітет, який відповідає за питання прописки. А ще цікавий факт — наше відділення «Укрпошти» має унікальний номер: це паліндром 61016. 

Історія родини, що поєднується з місцевістю

Ганна: Так склалося, що життя моїх предків з обох боків було географічно пов’язане з Лисою горою. Я не все знаю про минуле своєї родини, але мій прадід придбав будинок у священика — той був його першим власником. Будинок був дерев’яний, за радянських часів його обклали мазанкою. Було декілька входів.

Давайте піднімемося до останньої мазанки — це одна з небагатьох, що збереглася. Здається, господарі свідомо підтримують її у первісному вигляді, бо глина постійно вимагає підтримки, її треба підмазувати, підфарбовувати. Декілька років тому в хату в’їхала вантажівка, зламала паркан, пошкодила дерев’яну частину, але господарі все відновили.

Ганна: Під Альбовським мостом знаходиться кілька мазанок, які вже настільки старі, що вросли в землю по вікна. На жаль, там ніхто не живе.

[Мешканці Лисої гори поєднують міські та сільські практики. Тут можна купити домашні яйця та молоко; багато хто тримає кролів і, звісно, город. Багато будинків обладнані сонячними панелями]

Ганна:  Визначною місцевою пам’яткою є храм Казанської Божої Матері, збудований у 1912 році. У 1939 році це був єдиний працюючий храм на чотири області — Харківську, Сумську, Луганську та Донецьку. Він ніколи не зачинявся, хоча священики потрапили під репресії. 

Наразі храм в дуже гарному стані. Тут красивий інтер’єр, збереглася автентична плитка. Багато років я співала в цьому храмі і навіть була регентом — з літа 2021-го по весну 2022-го… 

[Ганна розказує, що з цим храмом пов’язане все її життя: весілля, хрестини і навіть знайомство з чоловіком завдяки храмовому хору. Ця будівля залишається важливим центром життя громади. Довгий час при ній існувало кладовище, потім воно було зачинено і лише нещодавно відновило роботу. На жаль, старі могили на кладовищі знесли, щоб звільнити місце. Не збереглися і могили предків Ганни, як і багатьох інших місцевих мешканців]

[Важливою пам’яткою родинної історії Ганни є сквер Добродецького. Анатолій Добродецький був двоюрідним братом бабусі Ганни. За професією був льотчиком і загинув у двадцятирічному віці під час Другої світової війни. Після 27 успішних бойових вильотів він пішов на таран німецького літака і загинув посмертно, ставши героєм Радянського союзу]

---

Читайте також:

• Яким був «соціалістичний Харків»? Прогулянки Харковом (і у часі)
• Як почати власне дослідження: розмова, яка відкрила забуту історію Добровілля
• Як степові села на Харківщині розповідають історії, яких немає в підручниках

---

Новий побут та сучасні легенди

Ганна: Район з вулиць, що сонячними променями розходяться від кола тролейбуса, називається Новий побут. Тут були будинки для залізничників, працівників керамічного заводу, що на Сортировці тощо. У цих двоповерхових будинках доволі своєрідне планування — тут не було кухні, адже радянська жінка мала витрачати якомога більше часу на суспільно-корисні справи, а не на домашні. Ці будиночки виглядають затишно. Всередині комфортно, але без зайвих зручностей…

[Поки ми фотографуємо інсталяції біля одного з будинків, повз проходить місцевий мешканець. Виявляється, він створив цю красу. Хоча Новий побут — це не приватний сектор, та мешканці дбають про свої подвір’я. Кожна споруда відрізняється маленькими архітектурними деталями. Відчуття, що ми не в місті, а в селищі міського типу]

Ганна: В нашому районі знаходиться Ромський культурний центр. Раніше тут було доволі багато ромів — це створювало певну кримінальну атмосферу в районі. Втім, багато родин долучилися до культурного життя міста, серед них — відомі музиканти Карафетови. На 8-му Лисогірському кладовищі багато ромських могил — вони вирізняються з-поміж інших.

[Багато історій про район зберігаються лише в пам’яті місцевих мешканців. Наприклад, вулиця Прогрес цілком заслуговує на жарти, адже, незважаючи на пафосну назву, тут навіть немає асфальту. Жартувати більше не хочеться, коли дізнаємося, що саме на цій вулиці ховали загиблих від Голодомору]

Ганна: Місцевою знаменитістю є чоловік, один з небагатьох спеціалістів в Харкові з культури поводження з північними їздовими собаками. Ще в цьому році його можна було побачити — він гуляв із своїм маламутом. Він викладав фото зі своїх прогулянок, по 40-50 світлин щодня. Тож завдяки йому ми, не виходячи з дому, постійно бачили свій район, а інколи навіть такі локації, яких ми і не знаємо. Але його маламут передчасно помер. Наразі цей чоловік в ЗСУ.

[Наша прогулянка закінчується біля могили Васі Коржа — кримінального авторитета, що майже все життя провів у виправних закладах. Місцеві мешканці переказують легенди, що на похороні Коржа поліція заарештувала купу злочинців, які довгими роками переховувалися від правосуддя]

Ганна: Де закінчується Лиса гора і починається Холодна гора? Це топографічний парадокс. Вулиця, яка йде від кола тролейбуса до Полтавського шляху, називається Холодногірська, але ж кордоном між Лисою на Холодному Яру є Савкін яр. Втім, ліс біля 8-го кладовища, що йде звідси і аж до окружної дороги, називається Холодногірським. Де логіка — не зрозуміло.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Вікторія Нестеренко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Марія Федченко / з відкритих джерел / надані героями матеріалу, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко