«Харків. Спільне майбутнє»: урбаністка Олександра Нарижна про дослідження міста та пошук ідей для його розвитку

«Ми шукали, на що можемо спиратися. Шукали надію»

— Сашо, ти архітекторка, урбаністка, дослідниця. Як ти зрозуміла, що хочеш займатися саме містами?

До архітектури я прийшла, можна сказати, спадково — в моїй родини кілька поколінь архітекторів. Я багато працювала і в практиці, і в освіті, але мене перестав задовольняти масштаб змін, з якими я працювала.

В якийсь момент мене захопили міста, і вже 15 років я займаюся урбанізмом. Хоча в наших проєктах ми повертаємося до конкретних об’єктів, у мене головний фокус — стратегії, візії та розвиток міст.

— Як зʼявилась організація Urban Reform?

Я працювала в ХНУБА з 2009 року, і тоді ми з колегами багато говорили про зміни та активну участь у розвитку міста. З’явилося покоління студентів, яке хотіло жити по-іншому. 

У 2014 році на хвилі Революції гідності ми заснували організацію «Міські реформи», як відповідь на наше активне бажання змінювати Харків.

— У 2020 році ти була кандидаткою в мери міста, це теж було бажання масштабу і змін? 

Так, ця ідея прийшла з розуміння, що ми маємо бути активними в місті і не можемо пропускати вибори. До нас доєдналися друзі, однодумці, з якими ми розуміли, що не можемо дивитись на те, куди йде Харків.

Тоді рейтинги [тогочасного міського голови, — «Люк»] Геннадія Кернеса були настільки високими, що головною метою було провести до міськради команду «Голосу». Водночас вибори стали можливістю говорити про важливі для міста теми, багато з яких згодом увійшли в публічний порядок денний.

— Чи є в тебе думка про те, щоб ще раз висунути свою кандидатуру на вибори?

Нещодавно я отримала ступінь MBA в Києво-Могилянській бізнес-школі. Моя увага зараз прикута до розвитку команди, розбудові спільноти, освіті, якісних стратегій для міст та громад. А там далі побачимо.

— Поговорімо про «Харків. Спільне майбутнє». Це і є фундамент для майбутньої стратегії міста, вірно?

Частково так. Це проєкт, яким ми хочемо розпочати цей діалог і говорити не лише про майбутнє, а й зрозуміти, як Харків живе сьогодні.

У невеликих містах ми працювали з візіями та головними драйверами розвитку. У невеликому місті до 100 тисяч людей нам достатньо зрозуміло як зробити. У Харкові це значно складніше: місто велике, змінюється демографія, міграція, соціальний портрет. Є сфери які демонструють стійкість — культура, наприклад. А є ті, які зникають на наших очах, наприклад освіта, промисловість чи торгівля.

Тому ми не стали починати з великої візії, а спершу вирішили зрозуміти, що сьогодні хвилює людей і які ідеї можуть їх об’єднати.

— У висновках вашого дослідження є теза з трьома пунктами: надія, відновлення і контрольоване згортання. Про що це?

Ми шукали, на що можемо спиратися в наступних кроках. Шукали надію зокрема.

Тема згортання провокувала певний шок під час наших дискусій. Але нам здається, що про неї варто говорити: що нам треба ущільнюватися, визначати простори, які ми резервуємо для природи або економії ресурсів. Це і про будівлі, в яких живе одна людина, а місто їх опалює. І про величезні простори університетів, які найближчі, напевно, десятки років не будуть затребувані, як раніше.

Зараз ми підтримуємо ілюзію, що все повернеться. На це витрачаються величезні ресурси. І оце згортання, зосередження на тому, що реально важливо, в майбутньому дасть нам поштовх для розвитку. Це стосується не лише Харкова чи України, це загальносвітовий тренд.

— Розкажи, будь ласка, на якому етапі проєкт зараз і які подальші плани? І як до вас можна долучитися?

13 вересня ми плануємо презентувати повне дослідження і розпочати діалог про спільну стратегію дій та дружні об’єднуючі проєкти. Це буде захід на цілий день, куди ми запрошуємо експертну спільноту і всіх, хто бажає взяти участь.

Наразі в нас сформувалось декілька напрямків. Один з них — ревіталізація річок та екологія, яка може стати обʼєднуючою ідеєю.

«Місто, як найживучіша система, перебудується»

— Давай поговоримо про трансформацію, оскільки це також одна з тем вашого дослідження. Місто-хаб перетворилось на місто-фронтир, а чи є задатки для подальшої трансформації?

Відбувся перехід з динаміки в статику, так. Загалом це відкрите питання, але навіть зараз, по рейтингу сплати податків, Харків посідає четверте місце по всій країні.

— Але ж тут є нюанс. Наприклад, я відкривала собі ФОП, живучі в іншому місці, але реєструвалася в Харкові. Хтось відкрив до повномасштабного вторгнення, поїхав і продовжує платити тут.

Але це все одно демонструє певну активність містян. Навіть якщо люди зараз не живуть в Харкові, але вони ж чомусь не змінюють реєстрацію?

У нас є сильні виробничі потужності, які можуть розвиватись. Чи буде розвиватись тут інтелектуальне середовище — це питання відкрите. Харків зберігає сильну культуру і діячів світового масштабу, і це дуже важливо.

Нам треба просто спостерігати, і місто, як найживучіша система, перебудується.

---

Читайте також:

• Як війна змінила центр Харкова? Дослідження від Urban Reform
• Харківські архітектори з Urban Reform запускають проєкт з раннього відновлення Харкова
• Харківські архітектори з Urban Reform презентували урбан-візію Охтирки

---

«Для нас важливо сформувати нову культуру і спільноту»

— Рік тому ви з командою запустили школу урбанізму Urban Reform School. Що таке для тебе ця школа і як вона виникла?

Я давно працюю в освіті, і коли в 2021 році пішла з Харківської школи архітектури, то йшла саме в практику. А після початку повномасштабного вторгнення стало очевидно: попереду на нас чекає велика робота з відновлення й переосмислення міст.

В Україні фактично немає сучасної школи просторового планування. Є окремі ініціативи — наприклад, у Київському університеті Шевченка чи в напрямку міського менеджменту, — але цілісної системи підготовки таких фахівців поки що немає. Тому ми вирішили розвивати неформальну освіту: бути гнучкими, працювати з реальними кейсами, швидко тестувати нові підходи й формувати нову культуру просторового планування.

Основна мета Urban Reform School — сформувати нову культуру, приносити в Україну знання, яких у нас тут ще нема. Це має відбуватися на українському підгрунті зі світовими знаннями і практиками. Діалог, врахування різних точок зору, конструктивна критика — все це може генерувати нові підходи і ідеї.

Друга мета — сформувати спільноту, простір для діалогу. Планування має стати публічним діалогом. І політичним також. Відвертою розмовою, де люди, які розуміють український і світовий контекст, говоритимуть про те, як розвивається місто.

— Як відбувається навчання і хто ваші студенти?

Є три рівня навчання. Базовий рівень (Basic Urbanism) — для молодих фахівців з досвідом від нуля до трьох років. Він підходить для людей різних професій: соціологів, економістів, культурологів.

Professional Urbanism — курси для посилення професіоналів. Зараз на ньому будуть три програми: житло, міська економіка і ландшафтне планування. Це курси для професіоналів з досвідом від п’яти років, якім треба поглиблювати знання.

Executive Urbanism — для управлінців і лідерів змін, лідерів міських трансформацій, хто в своїх містах, громадах, селах може запускати такі зміни.

Ми фокусуємося на тому, щоб у нас викладали люди, які мають максимально різний досвід — зелені технології, планування, політика… Весь цей досвід ми акумулюємо і вчимось критично осмислювати. Осмисленість є найважливішим елементом: не повторити, тому що хтось так зробив, а подумати — що робити, який ефект від цього буде, які наслідки.

— У розмові з архітектором Ігорем Лялюком звучала теза про те, що все, що зараз відбувається в архітектурі, урбанізмі, та й загалом в світі — тотальний карго-культ. Тобто, копіювання чужих практик і дій без занурення в місцевий контекст. Чи є в тебе відчуття відсутності нових ідей і цього карго-культу?

Я дивлюсь на це з точки зору практика, який працює «в полях», постійно генерує нові методи, підходи та ідеї, і бачить результати. Звісно, в Україні всі рухаються не в тих масштабах, але я не можу сказати, що ми бездумно щось повторюємо. Мені здається, це відповідальність кожного професіонала.

— А давай тоді наведемо кілька прикладів тих, хто працює усвідомлено і робить дуже корисні речі.

Київська платформа «Острів» нещодавно проводила фестиваль «ЧокоЛокал», присвячений району Чоколівка. Зібрали людей і обговорювали місце, вигадували ідеї для змін в районі, проводили воркшопи. Це класна практика для відкритого діалогу і експериментів.

Фото з фестивалю «ЧокоЛокал» з липня 2026 року. Джерело: Instagram

В Івано-Франківську є ініціатива «Ко-хати», команда якої кілька років працює з темою соціального житла, тестує його варіанти в Україні. Не копіює модель європейського соціального житла, а тестує різні варіанти — як зробити житло, яке буде закривати певні потреби людей? Яка фінансова модель, як до цього залучений муніципалітет?

Мені здається, що через подібні практики в Україні і народжується досвід, який ми можемо масштабувати в майбутньому.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Дар’я Спасова, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Марія Федченко, з відкритих джерел / надані героями матеріалу, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко