Люди
Крихкі матерії

Друзі починають ходити до психотерапевтів і перестають цього соромитись. Медіа все більше пишуть про психічне здоров’я та необхідність за ним слідкувати

Всі читали, що депресія — це хвороба, всі чули, що за кордоном людям через неї дають лікарняний. Здається, суспільство потроху стає толерантнішим та менш схильним звинувачувати хворих у слабкості. Здається так, поки мова не заходить про безпритульних.

Люди, в чиїх жилах тече ріарден-метал, схильні казати: «просто припиніть бути бідними», «людина — не дерево» і тому подібні речі. Опинившись на вулиці, люди втрачають не лише дім, а й соціальні зв’язки, самоповагу та можливість самостійно вибратися з вулиці. Безпритульність може бути як причиною, так і наслідком психологічних проблем, які неможливо вирішити без допомоги ззовні.

У минулих статтях «Люк» розповідав про працевлаштування безпритульних та не/доступність для них медицини. Сьогодні мова піде про психологічні проблеми безпритульних людей.   

Друзі починають ходити до психотерапевтів і перестають цього соромитись. Медіа все більше пишуть про психічне здоров’я та необхідність за ним слідкувати

Всі читали, що депресія — це хвороба, всі чули, що за кордоном людям через неї дають лікарняний. Здається, суспільство потроху стає толерантнішим та менш схильним звинувачувати хворих у слабкості. Здається так, поки мова не заходить про безпритульних.

Люди, в чиїх жилах тече ріарден-метал, схильні казати: «просто припиніть бути бідними», «людина — не дерево» і тому подібні речі. Опинившись на вулиці, люди втрачають не лише дім, а й соціальні зв’язки, самоповагу та можливість самостійно вибратися з вулиці. Безпритульність може бути як причиною, так і наслідком психологічних проблем, які неможливо вирішити без допомоги ззовні.

У минулих статтях «Люк» розповідав про працевлаштування безпритульних та не/доступність для них медицини. Сьогодні мова піде про психологічні проблеми безпритульних людей.   

Витіснення

У минулому житті я був козацьким ватажком! — переконує мене харківський музикант-віртуоз. 

Він має широку посмішку, цілі зуби та пакетик з арахісом, яким пригощає всіх охочих. Його оточили пом’яті темні чоловіки, увиразнюючи строкатий костюм ватажка. 

Тоді мене звали Іваном Гонтою

А в цьому житті? 

А в цьому житті я, разом із групою харківських депутатів, планую організувати єдину віру на Землі, — каже він так безтурботно, ніби мова йде про чергову жменю арахісу.

У довгій черзі по їжу повно неймовірних історій. Тут можна зустріти колишніх космонавтів та спадкоємців династії Романових, багато творчих людей та невизнаних геніїв. Є працівники секретних інститутів та іноземних спецслужб. Раптові зірки, яких колись показували у талант-шоу та злочинці, про яких колись писали у газетах. Вчені, лікарі та ветерани. Шахраї та їхні жертви. 

У цих історіях є багато правди та багато брехні. Часто люди хапаються за брехню і переконують себе та інших у її правдоподібності. 

Придумування альтернативної біографії — це, безперечно, один із захисних механізмів психіки. Але він, звісно, такий незрілий, дитячий — він спрацьовує у певних типажів особистостей, — розповідає психологиня Ірина, яка вже кілька років працює з харківськими безпритульними. — Коли важко прийняти непривабливу правду про себе, прийняти навколишню реальність, тоді простіше заміщати це все фантазіями.

Психологиня розповідає про схожий механізм витіснення, який працює і для суспільства. Безпритульність — неприємне явище, яке не хочеться впускати до своєї картини світу.

Простіше зробити вигляд, що цього всього немає — таким чином я захищаю свою психіку. Адже мені страшно, що в моєму світі все це відбувається, — каже Ірина. — А коли в моєму світі всього цього нема, то мені безпечно і спокійно. Так, це знову дитяча позиція, але наше суспільство ще незріле та інфантильне. 

З цією думкою погоджується психіатриня Олена Тараненко, яка завідує жіночим відділенням в одній із психлікарень Києва.

Люди завжди намагаються подати все у кращому світлі, — стверджує вона. — Буває, що вчиняють неправильно, помиляються і в результаті цих дій опиняються на вулиці. А зі сторони суспільства є критика, упереджене ставлення. Тому щось придумується, щось домальовується. 

Колишній козацький ватажок ловить мої сумніви.

Ти що мені не віриш? — дивується він. — Піди до музею, глянь на картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Якщо будеш уважним, то там мене побачиш.

Реінкарнований козак наголошує, що в Харківському художньому музеї висить згадане полотно Рєпіна, і перемикається на релігійні теми. 

Ольга Макар, координаторка руху «Молодь за мир», працює з безпритульними близько 13 років. Вона розповідає, що часто зустрічає людей, які роками живуть на вулиці, але не приймають цього:    

Найважливіше — це усвідомити, що зараз відбувається з тобою та з твоїм життям. Люди живуть минулим або мріями про майбутнє і не можуть подивитись правді у вічі. Тобто назвати проблему та взятися до її вирішення. А вирішувати потрібно якнайшвидше, безпритульні швидко старіють — у них один рік за десять.

Алкоголь

Доступ до довгої черги по їжу мають не всі. Якщо приходиш нетверезим, їжі не дадуть. П’яну людину може образити все навколо, якщо ж почнеться бійка, їжі не дістанеться нікому. Тому черга виконує роль фільтру і за потреби втихомирює та відсіює п’яниць. 

Алкоголізм може бути як причиною, так і наслідком безпритульності.

Якось біля пункту прийому вторсировини брудний чоловік з побитим обличчям розповідав про причини:

У мене є дім, я не бомж, ти не подумай! Та в мене і жінка є, і діти, все нормально. Я так щороку роблю — йду на пару тижнів з дому в запій. Ну глянь на мене — не показуватися ж перед дітьми у такому вигляді.

Світлана Гринчишин працює у львівському наркологічному диспансері. Тут вона часто стикається з людьми, яких родичі намагаються витягти з вулиці і привозять на лікування.

«У людей з алкогольною чи наркотичною залежністю пріоритети летять з ніг на голову, — розповідає Світлана. — Він уважний до свого друга по пляшці, якому погано. Щоб зарадити його пустим кишеням та похміллю виносить з дому телевізор і продає. А те, що вдома діти без телевізора залишаться — це вже таке, дрібниці». 

Іншого чоловіка, який розповідав про наслідки, я зустрів неподалік вокзалу.  Він порпався у великих сміттєвих баках, вибираючи звідти все цінне. До кількох пакетів він сортував скло, бляшанки та пластик, щоб згодом віднести все до «прийомки».

Тут за рогом роздають суп, — кажу йому.

Я знаю, — відповідає, не відволікаючись. —  Мене вже звідти проганяли.

Чому?

Кажуть: «П’яних не годуємо», — кривить він голосом. — А я не можу не пити! Я лягаю спати десь на лавку і мене все болить — і ноги, і голова. Якщо не вип’ю — я не засну

 Постійне недосипання лише сприяє розвиткові різноманітних фізичних та психологічних проблем.

Купа проблем у безпритульних пов’язані з депривацією сну — люди роками не сплять нормально. Це важко уявити, проте, якщо у вас є малі діти, то ви дуже віддалено зрозумієте цей досвід, — розповідає Ольга Макар. — Я пам’ятаю людей, які казали: «Я мрію лише про те, щоб виспатись. Будь ласка, пустіть мене поспати на одну-дві ночі». 

Міські божевільні

У кожному місті є свої міські божевільні. Як правило, до цієї категорії рідко потрапляють безпритульні. Щоб отримати загальну впізнаваність та ототожнюватися з міським ландшафтом, потрібен час. На вулиці ж довго не живуть. Люди, що працюють з проблемою безпритульності, заперечують стереотип про те, що серед їхніх клієнтів багато психічно хворих. 

Серед безпритульних є люди з різними психологічними проблемами, — розповідає Ольга Макар. — Є люди, яким здається, що за ними постійно стежать. Є ті, хто накопичують речі і намагаються таким чином заповнити життєву порожнечу. 

Працівниця харківської благодійної організації Ніна працює з безпритульними більше десяти років. Вона згадує дівчину, яка має житло, виглядає завжди охайно і приходить харчуватися разом із безпритульними.

Вона зазвичай спокійна, але буває й агресивною. Якось вона розбила нам лобове скло у машині та вдарила нашу працівницю по голові, — розповідає Ніна. — Ми викликали поліцію, але поліція лише розвела руками. Без згоди цієї дівчини помістити її до психіатричної лікарні ми не можемо. Хоча вона там стоїть на обліку й повинна час від часу пропивати якісь таблетки. Але все це залежить від її бажання. 

Безпритульні частіше хворіють на депресію, частіше коять самогубства, розповідає психологиня Світлана Гринчишин. Окрім львівського наркологічного диспансеру, вона працює з безпритульними в організації «Емаус-Оселя»

Зараз, якщо людина з вулиці чинить дії, які комусь загрожують, і хтось викликає швидку, то швидка має викликати поліцію, — розповідає психологиня. — І лише за згодою поліції, у супроводі поліції, можна покласти людину до лікарні. Згодом людина прийде до тями і спитає: «А чого ви мене тут тримаєте? Зі мною все гаразд». Якщо людина каже, що не хоче лікуватися, то ніхто не може її там втримати — це буде порушенням прав людини. 

Проте не завжди все залежить лише від бажання. Психіатрія, як і решта медицини, є малодоступною для безпритульних.

Міська божевільня

Нещодавно на одному із одеських кладовищ знайшли трьох чоловіків. Вони виглядали ніби брейгелеві «каліки», згуртовані навколо власної немічності. За словами чоловіка, який їх знайшов: «У одного не було пів голови, в другого — обох ніг, а третій самостійно міг лише повзати». 

На кладовище чоловіків, за їхніми словами, вивіз працівник обласної психлікарні. Напередодні пацієнтів «виписали за власним бажанням та письмовою заявою», оскільки вони «на момент огляду перебували у задовільному психічному стані».  

Працівниця харківської благодійної організації Ніна згадує про схожий випадок. До благодійників зателефонувала жінка, яка бачила, як з лікарні виштовхали чоловіка з очевидними ознаками бездомності. Він пручався та кричав, що йому боляче.

Ми приїжджаємо, а цей чоловік лежить мертвий, — розповідає Ніна. — Ми одразу до працівників цієї лікарні, кажемо, тут чоловік лежить, здається, мертвий, ми точно не знаємо, ідіть гляньте. Лікарі нам кажуть: «Ми не можемо вийти. Наше — те, що всередині лікарні». «Швидка» приїхала та констатувала смерть.  

Лікарка однієї з київських психлікарень Олена Тараненко розповідає, що раніше у психлікарнях було і харчування, і медикаменти для безпритульних. 

Ситуація у зв’язку з медреформою кардинально змінилася, — запевняє лікарка. — Раніше такі категорії населення могли отримати допомогу, до того ж абсолютно безкоштовно. Психіатрія добре фінансувалася, завжди були базові речі, на відміну від інших лікарень. 

Минулого року почався етап медичної реформи, який стосується спеціалізованих стаціонарів. Через це значно скоротився термін перебування у лікарні — з 14 до 3 днів. 

За цей час людині з хронічним захворюванням дуже важко встигнути надати допомогу. Кількість медикаментів у лікарнях теж зменшилася. Якщо людина має гроші або родичів, які мають гроші, то вона може це собі дозволити. А люди з вулиці не мають грошей, натомість мають купу хронічних хвороб, запальних процесів. Раніше ми займалися комплексно усім, зараз цих додаткових ліків немає.

Госпіталізація відбувається за направленням від сімейного лікаря, у більшості людей з вулиці немає декларацій. У багатьох немає й необхідних документів, щоб укласти декларацію. 

Щоб зробити ці документи, потрібен час, гроші та стороння допомога. З огляду на доступ безпритульних до медицини, можна трохи розширити лозунг медреформи «гроші ходять за пацієнтом, у якого є гроші».

Додаткові обмеження почалися з початком пандемії та карантину, — розповідає Олена Тараненко. — Під час локдауну до нас можна було потрапити лише за наявності негативного тесту, зайве казати, що люди з вулиці не могли собі цього дозволити. 

Допомога іншим

У кожній з розмов з людьми, які працюють з проблемою безпритульності, мова заходить про піраміду потреб, розроблену американським психологом Абрахамом Маслоу. 

Люди приходить до нас, бо у нас можна переночувати, отримати їжу, одяг, — розповідає Світлана Гринчишин з львівської «Емаус-Оселі». — І ось, коли вони регулярно отримують всі ці базові потреби в їжі та ночівлі, їхні почуття починають розморожуватися і люди починають себе відчувати. В момент, коли вони перебувають у безпеці, коли не потрібно боятися та спадає постійна тривога — вони починають відновлюватися. 

Ольга Макар з руху «Молодь за мир» зазначає, що допомогти людині можна лише, якщо бачити в ній людину, а не категорію. 

Інколи до безпритульних підходять на вулиці зі словами «Ну пішли, я дам тобі роботу», — розповідає вона. — А людина до цього просто не готова, вона не може просто так піти і працювати, спершу їй потрібна інша допомога. 

Бувало, що дивишся, слухаєш людину, і вона абсолютно адекватна. Ми поселяли її у хостел чи квартиру, і вже тоді можна було побачити усю глибину тих психологічних блоків та проблем.

Важливою складовою реабілітації є залучення безпритульних до взаємодії з рештою суспільства. Так львівська організація «Емаус-Оселя» видавала журнал «Просто неба», який продавали безпритульні. Половина коштів від продажу залишалася вуличному розповсюджувачу. 

Світлана Гринчишин розповідає, що організація також залучає безпритульних до допомоги іншим людям, наприклад, до роздачі їжі.

У безпритульних, як правило, занижена самооцінка, яка формується з того, як до людини ставляться у суспільстві, — каже Світлана Гринчишин. — Коли ж вони бачать, що можуть допомогти іншим, то водночас і відновлюють довіру до себе, віру в свої сили.

Ольга Макар також наголошує на важливості залучення безпритульних до різних ініціатив. 

Коли в мене було весілля, ми з чоловіком запросили багатьох безпритульних на наше вінчання, — розповідає вона. — І що мене вразило — усі принесли нам подарунки. Хтось 100 гривень, хтось 50, хтось — квіти. Всі зробили якийсь подарунок, хоча спокійно могли цього не робити. Людям важливо не лише отримувати допомогу, а й пам’ятати, що вони теж можуть комусь допомогти.

Павло Стех, фотографії — Катерина Переверзева, обкладинка та колажі — Катерина Дрозд


Інші матеріали про безпритульність у Харкові:


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png