Крихкі матерії
Друзі починають ходити до психотерапевтів і перестають цього соромитись. Медіа все більше пишуть про психічне здоров’я та необхідність за ним слідкувати.
Всі читали, що депресія — це хвороба, всі чули, що за кордоном людям через неї дають лікарняний. Здається, суспільство потроху стає толерантнішим та менш схильним звинувачувати хворих у слабкості. Здається так, поки мова не заходить про безпритульних.
Люди, в чиїх жилах тече ріарден-метал, схильні казати: «просто припиніть бути бідними», «людина — не дерево» і тому подібні речі. Опинившись на вулиці, люди втрачають не лише дім, а й соціальні зв’язки, самоповагу та можливість самостійно вибратися з вулиці. Безпритульність може бути як причиною, так і наслідком психологічних проблем, які неможливо вирішити без допомоги ззовні.
У минулих статтях «Люк» розповідав про працевлаштування безпритульних та не/доступність для них медицини. Сьогодні мова піде про психологічні проблеми безпритульних людей.
Витіснення
— У минулому житті я був козацьким ватажком! — переконує мене харківський музикант-віртуоз.
Він має широку посмішку, цілі зуби та пакетик з арахісом, яким пригощає всіх охочих. Його оточили пом’яті темні чоловіки, увиразнюючи строкатий костюм ватажка.
— Тоді мене звали Іваном Гонтою.
— А в цьому житті?
— А в цьому житті я, разом із групою харківських депутатів, планую організувати єдину віру на Землі, — каже він так безтурботно, ніби мова йде про чергову жменю арахісу.
![](https://lyuk.media/wp-content/uploads/2021/06/безхатьки-3-сайт-1.jpg)
У довгій черзі по їжу повно неймовірних історій. Тут можна зустріти колишніх космонавтів та спадкоємців династії Романових, багато творчих людей та невизнаних геніїв. Є працівники секретних інститутів та іноземних спецслужб. Раптові зірки, яких колись показували у талант-шоу та злочинці, про яких колись писали у газетах. Вчені, лікарі та ветерани. Шахраї та їхні жертви.
У цих історіях є багато правди та багато брехні. Часто люди хапаються за брехню і переконують себе та інших у її правдоподібності.
— Придумування альтернативної біографії — це, безперечно, один із захисних механізмів психіки. Але він, звісно, такий незрілий, дитячий — він спрацьовує у певних типажів особистостей, — розповідає психологиня Ірина, яка вже кілька років працює з харківськими безпритульними. — Коли важко прийняти непривабливу правду про себе, прийняти навколишню реальність, тоді простіше заміщати це все фантазіями.
Психологиня розповідає про схожий механізм витіснення, який працює і для суспільства. Безпритульність — неприємне явище, яке не хочеться впускати до своєї картини світу.
— Простіше зробити вигляд, що цього всього немає — таким чином я захищаю свою психіку. Адже мені страшно, що в моєму світі все це відбувається, — каже Ірина. — А коли в моєму світі всього цього нема, то мені безпечно і спокійно. Так, це знову дитяча позиція, але наше суспільство ще незріле та інфантильне.
З цією думкою погоджується психіатриня Олена Тараненко, яка завідує жіночим відділенням в одній із психлікарень Києва.
— Люди завжди намагаються подати все у кращому світлі, — стверджує вона. — Буває, що вчиняють неправильно, помиляються і в результаті цих дій опиняються на вулиці. А зі сторони суспільства є критика, упереджене ставлення. Тому щось придумується, щось домальовується.
Колишній козацький ватажок ловить мої сумніви.
— Ти що мені не віриш? — дивується він. — Піди до музею, глянь на картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Якщо будеш уважним, то там мене побачиш.
![](https://lyuk.media/wp-content/uploads/2021/06/ілюстрація.jpg)
Реінкарнований козак наголошує, що в Харківському художньому музеї висить згадане полотно Рєпіна, і перемикається на релігійні теми.
Ольга Макар, координаторка руху «Молодь за мир», працює з безпритульними близько 13 років. Вона розповідає, що часто зустрічає людей, які роками живуть на вулиці, але не приймають цього:
— Найважливіше — це усвідомити, що зараз відбувається з тобою та з твоїм життям. Люди живуть минулим або мріями про майбутнє і не можуть подивитись правді у вічі. Тобто назвати проблему та взятися до її вирішення. А вирішувати потрібно якнайшвидше, безпритульні швидко старіють — у них один рік за десять.
Алкоголь
Доступ до довгої черги по їжу мають не всі. Якщо приходиш нетверезим, їжі не дадуть. П’яну людину може образити все навколо, якщо ж почнеться бійка, їжі не дістанеться нікому. Тому черга виконує роль фільтру і за потреби втихомирює та відсіює п’яниць.
Алкоголізм може бути як причиною, так і наслідком безпритульності.
Якось біля пункту прийому вторсировини брудний чоловік з побитим обличчям розповідав про причини:
— У мене є дім, я не бомж, ти не подумай! Та в мене і жінка є, і діти, все нормально. Я так щороку роблю — йду на пару тижнів з дому в запій. Ну глянь на мене — не показуватися ж перед дітьми у такому вигляді.
![](https://lyuk.media/wp-content/uploads/2021/06/безхатьки-1-сайт.jpg)
Світлана Гринчишин працює у львівському наркологічному диспансері. Тут вона часто стикається з людьми, яких родичі намагаються витягти з вулиці і привозять на лікування.
«У людей з алкогольною чи наркотичною залежністю пріоритети летять з ніг на голову, — розповідає Світлана. — Він уважний до свого друга по пляшці, якому погано. Щоб зарадити його пустим кишеням та похміллю виносить з дому телевізор і продає. А те, що вдома діти без телевізора залишаться — це вже таке, дрібниці».
Іншого чоловіка, який розповідав про наслідки, я зустрів неподалік вокзалу. Він порпався у великих сміттєвих баках, вибираючи звідти все цінне. До кількох пакетів він сортував скло, бляшанки та пластик, щоб згодом віднести все до «прийомки».
— Тут за рогом роздають суп, — кажу йому.
— Я знаю, — відповідає, не відволікаючись. — Мене вже звідти проганяли.
— Чому?
— Кажуть: «П’яних не годуємо», — кривить він голосом. — А я не можу не пити! Я лягаю спати десь на лавку і мене все болить — і ноги, і голова. Якщо не вип’ю — я не засну.
Постійне недосипання лише сприяє розвиткові різноманітних фізичних та психологічних проблем.
— Купа проблем у безпритульних пов’язані з депривацією сну — люди роками не сплять нормально. Це важко уявити, проте, якщо у вас є малі діти, то ви дуже віддалено зрозумієте цей досвід, — розповідає Ольга Макар. — Я пам’ятаю людей, які казали: «Я мрію лише про те, щоб виспатись. Будь ласка, пустіть мене поспати на одну-дві ночі».
Міські божевільні
У кожному місті є свої міські божевільні. Як правило, до цієї категорії рідко потрапляють безпритульні. Щоб отримати загальну впізнаваність та ототожнюватися з міським ландшафтом, потрібен час. На вулиці ж довго не живуть. Люди, що працюють з проблемою безпритульності, заперечують стереотип про те, що серед їхніх клієнтів багато психічно хворих.
— Серед безпритульних є люди з різними психологічними проблемами, — розповідає Ольга Макар. — Є люди, яким здається, що за ними постійно стежать. Є ті, хто накопичують речі і намагаються таким чином заповнити життєву порожнечу.
Працівниця харківської благодійної організації Ніна працює з безпритульними більше десяти років. Вона згадує дівчину, яка має житло, виглядає завжди охайно і приходить харчуватися разом із безпритульними.
— Вона зазвичай спокійна, але буває й агресивною. Якось вона розбила нам лобове скло у машині та вдарила нашу працівницю по голові, — розповідає Ніна. — Ми викликали поліцію, але поліція лише розвела руками. Без згоди цієї дівчини помістити її до психіатричної лікарні ми не можемо. Хоча вона там стоїть на обліку й повинна час від часу пропивати якісь таблетки. Але все це залежить від її бажання.
![](https://lyuk.media/wp-content/uploads/2021/06/безхатьки-2-сайт.jpg)
Безпритульні частіше хворіють на депресію, частіше коять самогубства, розповідає психологиня Світлана Гринчишин. Окрім львівського наркологічного диспансеру, вона працює з безпритульними в організації «Емаус-Оселя».
— Зараз, якщо людина з вулиці чинить дії, які комусь загрожують, і хтось викликає швидку, то швидка має викликати поліцію, — розповідає психологиня. — І лише за згодою поліції, у супроводі поліції, можна покласти людину до лікарні. Згодом людина прийде до тями і спитає: «А чого ви мене тут тримаєте? Зі мною все гаразд». Якщо людина каже, що не хоче лікуватися, то ніхто не може її там втримати — це буде порушенням прав людини.
Проте не завжди все залежить лише від бажання. Психіатрія, як і решта медицини, є малодоступною для безпритульних.
Міська божевільня
Нещодавно на одному із одеських кладовищ знайшли трьох чоловіків. Вони виглядали ніби брейгелеві «каліки», згуртовані навколо власної немічності. За словами чоловіка, який їх знайшов: «У одного не було пів голови, в другого — обох ніг, а третій самостійно міг лише повзати».
На кладовище чоловіків, за їхніми словами, вивіз працівник обласної психлікарні. Напередодні пацієнтів «виписали за власним бажанням та письмовою заявою», оскільки вони «на момент огляду перебували у задовільному психічному стані».
![](https://lyuk.media/wp-content/uploads/2021/06/фото_Одеса-1024x768.jpg)
Працівниця харківської благодійної організації Ніна згадує про схожий випадок. До благодійників зателефонувала жінка, яка бачила, як з лікарні виштовхали чоловіка з очевидними ознаками бездомності. Він пручався та кричав, що йому боляче.
— Ми приїжджаємо, а цей чоловік лежить мертвий, — розповідає Ніна. — Ми одразу до працівників цієї лікарні, кажемо, тут чоловік лежить, здається, мертвий, ми точно не знаємо, ідіть гляньте. Лікарі нам кажуть: «Ми не можемо вийти. Наше — те, що всередині лікарні». «Швидка» приїхала та констатувала смерть.
Лікарка однієї з київських психлікарень Олена Тараненко розповідає, що раніше у психлікарнях було і харчування, і медикаменти для безпритульних.
— Ситуація у зв’язку з медреформою кардинально змінилася, — запевняє лікарка. — Раніше такі категорії населення могли отримати допомогу, до того ж абсолютно безкоштовно. Психіатрія добре фінансувалася, завжди були базові речі, на відміну від інших лікарень.
Минулого року почався етап медичної реформи, який стосується спеціалізованих стаціонарів. Через це значно скоротився термін перебування у лікарні — з 14 до 3 днів.
— За цей час людині з хронічним захворюванням дуже важко встигнути надати допомогу. Кількість медикаментів у лікарнях теж зменшилася. Якщо людина має гроші або родичів, які мають гроші, то вона може це собі дозволити. А люди з вулиці не мають грошей, натомість мають купу хронічних хвороб, запальних процесів. Раніше ми займалися комплексно усім, зараз цих додаткових ліків немає.
![](https://lyuk.media/wp-content/uploads/2021/06/безхатьки-4-сайт.jpg)
Госпіталізація відбувається за направленням від сімейного лікаря, у більшості людей з вулиці немає декларацій. У багатьох немає й необхідних документів, щоб укласти декларацію.
Щоб зробити ці документи, потрібен час, гроші та стороння допомога. З огляду на доступ безпритульних до медицини, можна трохи розширити лозунг медреформи «гроші ходять за пацієнтом, у якого є гроші».
— Додаткові обмеження почалися з початком пандемії та карантину, — розповідає Олена Тараненко. — Під час локдауну до нас можна було потрапити лише за наявності негативного тесту, зайве казати, що люди з вулиці не могли собі цього дозволити.
Допомога іншим
У кожній з розмов з людьми, які працюють з проблемою безпритульності, мова заходить про піраміду потреб, розроблену американським психологом Абрахамом Маслоу.
— Люди приходить до нас, бо у нас можна переночувати, отримати їжу, одяг, — розповідає Світлана Гринчишин з львівської «Емаус-Оселі». — І ось, коли вони регулярно отримують всі ці базові потреби в їжі та ночівлі, їхні почуття починають розморожуватися і люди починають себе відчувати. В момент, коли вони перебувають у безпеці, коли не потрібно боятися та спадає постійна тривога — вони починають відновлюватися.
![](https://lyuk.media/wp-content/uploads/2021/06/безхатьки-5-сайт.jpg)
Ольга Макар з руху «Молодь за мир» зазначає, що допомогти людині можна лише, якщо бачити в ній людину, а не категорію.
— Інколи до безпритульних підходять на вулиці зі словами «Ну пішли, я дам тобі роботу», — розповідає вона. — А людина до цього просто не готова, вона не може просто так піти і працювати, спершу їй потрібна інша допомога.
Бувало, що дивишся, слухаєш людину, і вона абсолютно адекватна. Ми поселяли її у хостел чи квартиру, і вже тоді можна було побачити усю глибину тих психологічних блоків та проблем.
Важливою складовою реабілітації є залучення безпритульних до взаємодії з рештою суспільства. Так львівська організація «Емаус-Оселя» видавала журнал «Просто неба», який продавали безпритульні. Половина коштів від продажу залишалася вуличному розповсюджувачу.
Світлана Гринчишин розповідає, що організація також залучає безпритульних до допомоги іншим людям, наприклад, до роздачі їжі.
— У безпритульних, як правило, занижена самооцінка, яка формується з того, як до людини ставляться у суспільстві, — каже Світлана Гринчишин. — Коли ж вони бачать, що можуть допомогти іншим, то водночас і відновлюють довіру до себе, віру в свої сили.
![](https://lyuk.media/wp-content/uploads/2021/06/безхатьки-6-сайт.jpg)
Ольга Макар також наголошує на важливості залучення безпритульних до різних ініціатив.
— Коли в мене було весілля, ми з чоловіком запросили багатьох безпритульних на наше вінчання, — розповідає вона. — І що мене вразило — усі принесли нам подарунки. Хтось — 100 гривень, хтось — 50, хтось — квіти. Всі зробили якийсь подарунок, хоча спокійно могли цього не робити. Людям важливо не лише отримувати допомогу, а й пам’ятати, що вони теж можуть комусь допомогти.
Павло Стех, фотографії — Катерина Переверзева, обкладинка та колажі — Катерина Дрозд
Інші матеріали про безпритульність у Харкові:
«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.
![Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png](https://lyuk.media/wp-content/uploads/2021/01/ptrn-1024x235.png)
![Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png](https://lyuk.media/wp-content/uploads/2021/03/image.png)