Яким має бути Харків після перемоги? Та що потрібно, щоб перетворити його на місто-мрію?

Володимир Пономаренко

Архітектор, засновник бюро Ponomarenko Bureau

«Питання, що буде з нашими містами, дуже складне і ми поки ще не бачимо повного обсягу проблем, щоб розробляти якісь рішення. Харків до війни мав багато проблем, як і всі міста нашої країни. І частина того, як я бачу наше місто загалом, не дуже відрізняється від того, як я бачу Харків після війни. 

Однозначно в нас зміняться люди, які будуть відбудовувати та створювати новий імідж нашим містам. Замість номінальних типочків, яких влаштували в міську адміністрацію для відмиву бабок, з’являться люди з чіткою громадською місією. Тепер ці нью-чиновники будуть враховувати думки спільноти, завдяки сильній позиції країни та її орієнтованості до росту, будуть створюватись нові акупунктури у містах.

І так, я думаю, що тепер в нашому місті з’являться газони, по котрих можна буде ходити та навіть займатись йогою біля пам’ятника Шевченку. Там, де раніше не було потенціалу для сучасної забудови, тепер, на жаль, ми маємо руїни, які при професійному підході можуть стати новою візитною карткою міста. Тепер не буде можливості робити халтури і будувати якийсь галімий “Житлобуд” на Сумський та маскуватись під Голландію, бо тепер буде транслюватись наша національність.

І це може стати однією із проблем, бо робити рефлексію на війну це добре і це потрібно, але я не хочу бачити у місті алюзії на державний прапор чи тризуб на кожному об’єкті. Ми як нація не маємо забувати, скільки нам коштувала наша свобода, з цією думкою будуть робитися зміни у містах».

Євгенія Губкіна

Архітекторка, історикиня архітектури, авторка книги «Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. Buildings»

«Ідеальний Харків після перемоги, це, по-перше, той, який зберігає свою архітектурну і культурну спадщину, вибудовує свою стратегію розвитку саме на ній. Також на соціально орієнтованій житловій політиці, що є дуже важливим після всіх травм, які пережила наша громада харківська. 

По-друге, місто повинно мати прогресивну, якісну, чесну інфраструктуру транспортну, інфраструктуру зелену, інфраструктуру соціальну.

Харків повинен бути сучасним не через те, що якесь яйце по середині міста в стилі Фостера збудують або “Житлобуд” набудує ще коробочок, а саме через якісну інфраструктуру, яка буде включати, як у Нідерландах, велодоріжки, зручний громадський транспорт, буде інклюзивною. Вона буде поєднувати усе місто в один комплекс. Тобто європейськість міста перш за все демонструється тим, яким чином ставиться місто до своєї громади. 

Ідеальне місто — це також якісне житло, це спадщина, це екологія. Екологія була в Харкові проблемною і до війни, і особисто я буду максимально боротися за зелені зони. За те, щоб збільшувалась кількість парків, щоб не було більше у нас цього кронування і щоб покращувалася якість повітря, тому що дихати в Харкові було неможливо ще до війни. І такі заводи, як коксохімічний, не повинні відбудовувати, хто б там не казав, що це економіка міста».

Дмитро Булах

Голова Харківського антикорупційного центру, депутат міськради, учасник Харківської топонімічної групи

«Мій ідеальний Харків — це місто небайдужих до нього людей. Причому небайдужих дієво, а не просто на дивані. 

У нашому місті дуже великий потенціал. Воно з такою, романтично-трагічною історією 20-30-х років, коли місто було фактично на передовій модерну. Саме в Харкові все було: від мистецтва і будівництва до організації промисловості. Потім майже всіх людей, які долучилися до цього, було знищено, і Харків став великим промисловим, сірим містом з Радянського Союзу. 

Тим не менш, оця вся модерністська спадщина дає нам певні шанси, вона до себе взиває, щоб ми знову стали лідерами. В Україні більше немає міст, хто міг би бути настільки модерновим, в сенсі сучасним, як Харків. Ми могли б бути такими, для цього нам потрібна активна громада і влада, яка б дослухалася до громади і рухалася би в прогрес. 

Все повинно йти в суть, а не в форму. Потрібно відповідати тим викликам і амбіціям, які ми перед собою ставимо, а не просто побудувати щось найбільше, найвище, посадити найбільше квітів однорічних тощо. Ці рекорди нікому не потрібні, це маячня. Потрібні справжні досягнення». 

Олена Рофе-Бекетова 

Громадська діячка, волонтерка, директорка благодійного фонду «Харків з тобою»

«Колись ми з друзями обговорювали Апокаліпсис. Хтось сказав — і я все більше погоджуюся з цією думкою — що людство розглядає ідею Апокаліпсису як можливість оновлення. Тобто нам так вже все набридло, все так погано, що треба знести з обличчя землі і почати все по-новому. І ось тоді все буде гарнесенько і чудернесенько.

У деякому сенсі, повертаючись до питання війни, особливо в перші дні, дійсно є відчуття, що тепер все змінилось, все буде інакше, і кожен день я буду робити зарядку по 15 хвилин. Це я, звісно, утрирую. Але проходить час, вже стирається, йдуть ті гострі відчуття перших днів, приходить менше адреналіну. І виявляється, що деякі звички сильніші за нас, що не всі і не все змінилося. Після перемоги, на мій погляд, не буде чогось нового. Кожна наступна мить — це логічне продовження попередньої. 

Наступна мить після того, як буде сказано слово «перемога», буде продовженням нашого життя. І з яким відчуттям ми до цього моменту підійдемо, з якими думками, з якими планами на майбутнє, то це і буде далі реалізовуватися. 

Якщо говорити, яким я бачу Харків за рік або за два, то розумію, що відношення до культурної спадщини навряд чи зміниться. Ми знаємо, що, на превеликий жаль, будівлі були занедбані і до 24 лютого. Тому хочеться, щоби змінилося розуміння і ставлення до культурної спадщини. Я не впевнена, що це різко відбудеться, але це дуже важливо. 

У моєму баченні Харків — сучасне місто, яке зберігає свою історію. На мій погляд, мають бути дійсно працюючі межі історичних ареалів. Щоб люди ставилися до будівель, бо вулиць, до розташування дерев, парків в історичних ареалах по-особливому. Це те, що розповідає про нас, те, що зберігає історію, розповідь про те, як ми жили, чого прагнули.

Хочеться, щоб наші нащадки також могли це побачити, вивчити, навіть торкатися. Для мене ця можливість важлива. Торкнутися дуба старовинного, шафи, якої торкалися мої прадідусі. Скоріше за все, це важливо і для інших людей — можливість торкнутися і відчути сили наших предків. 

Від Тараса Данько, викладача Харківського політехнічного університету, я вперше почула словосполучення “глобал сіті” — глобальне місто. В світі є якась кількість міст, які впливають на світову економіку, розвиток. Найяскравіший приклад і таке глобал сіті номер одни — це Нью-Йорк. Місто, яке не є столицею, але має вплив. Або Мілан. Вони більше, ніж міста на території Америки чи Італії, мультикультурні і мають вплив на весь світ. 

З 2014 року ми з активістами вже почали говорити про те, що бачимо Харків таким містом — сильним, впливовим. І в нього є потенціал. На жаль, можливо в цю мить правильніше сказати “був потенціал”. 

Але я мрію, щоб попри те, що вже відбулося і відбувається, Харків стане глобальним містом». 

Сергій Ільченко

Архітектор, співзасновник архітектурного бюро «Студія Ільченка»

«Питання про те, яким буде наше місто, варто адресувати до всіх харків’ян. Демократичний спосіб життя унеможливлює адміністративно-командні методи управління просторовим розвитком міст. Візія майбутнього має з’явитися у співтворчості всіх його мешканців. Нам усім конче потрібна воля і наснага до перемовин спільноти, бізнесу та влади та спільнобачення нашого майбутнього».

Іванна Скиба-Якубова

Менеджерка культурних проєктів, співзасновниця агенції «Bagels & Letters», активістка, волонтерка 

«Ідеальний Харків для мене — це місто, в якому можна вільно дихати, бути собою, бути щасливими. Місто, яке перейшло тяжкий спадок російської й радянської імперій і віднайшло свої українські корені, свою європейську складову. Місто, де можна пити вино на газонах. Де кожна дитина може показати, де знаходиться могила Хвильового і радісно крикнути “Геть від Москви!”».

Богдан Волинський

Архітектор, засновник та викладач Дитячої архітектурної школи в Харкові

«Те, що варто реконструювати, — наші взаємини, демократію і набратись терпіння. 

Реконструювати цінні будівлі не сильно вдавалось і раніше. Можливо, зараз вдасться трохи більше, бо після перемоги буде сплеск громадської уваги до цього. Але ця увага має бути чимось звичним, а не сплесками. З часом всі втомлюються і особисті фінансові інтереси перестає обмежувати громадський консенсус заради спільного блага. Такі навички у нас є, але їх треба розвивати.

Після перемоги я би дуже хотів, щоб максимум харків’ян повернулись додому, бо місто роблять люди».

Софія Панасюк, ілюстрації — Катерина Дрозд

---

Інші матеріали з серії «Яким має бути Харків після перемоги?» 

• Досліджуємо досвід повоєнного Лондона 
• Досліджуємо принципи реставрації та їх актуальність сьогодні
• Аналізуємо, чи можна збудувати місто раз і назавжди
• Що для відбудови міста може зробити Норман Фостер?
• Розбираємо досвід відбудови повоєнного Кельну

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.