Головна - Люди - Случилась поэзия. Богдан Волынский

Случилась поэзия. Богдан Волынский

13.04.2021

Люди

Час прочитання: 7 хв

Катерина Переверзева

В серии «Случилась поэзия» мы пытаемся понять Харьков через призму его поэтов.

Сегодня мы раскрываем поэтическое амплуа основателя Детской архитектурной школы Богдана Волынского.

Як зі мною трапилась поезія?

Я рано навчився читати і завжди захоплювався літературою. У мого однокласника була відеокамера, що зараз звучить дивно, бо тепер вона в кожному телефоні. Тоді ми зібрались у нього вдома, заради можливості щось знімати. Записували передачу. Наступного разу у нього була комп‘ютерна програма для створення музики з семплів. Я запропонував зробити гурт. За стилем ми наслідували ранній ТНМК. Ми придбали мікрофон і записувались в шафі. Я писав тексти, звісно.

Пізніше перейшов в реп, брав участь у парі живих фрістайл-батлах під псевдонімом «BANG!» Потім я перестав носити широкі штани і записав в старших класах перший трек на добре відомий реперам нульових харківській студії Age-music уже під своїм іменем. Пісня називалась «Кіно». В приспів, доречі, дуже класно виконали дівчата з якими познайомились випадково. Одна з них Поліна, тепер займається організацією концертів, а інша, Настя, продовжує співати під псевдонімом Kola. Коли я знайомився з новим людьми часто скидував їм пісню через ік-порт. Пару разів було таке, що у них вона уже була.

Весь час я писав на листочках і в блокнотах тексти реп-пісень і потім поступово перейшов до поезії. У 2011-му я перейшов на українську в побутовому спілкуванні і, відповідно, в поезії. Знадобився час, щоб набрати лінгвістичної впевненості.

За кілька років я вперше познайомився з поетичною тусовкою в Харкові, але спочатку не виступав, а взявся із другом організовувати виступи поетам, які нам подобались.

В цілому, я ж весь цей час був ще й архітектором, тож в якийсь момент зміг поєднати свої навички спостереження за містом в просторами із пластичністю мови. І, віднайшовши свій стиль, випустив збірку «На сніданок», а пізніше назвав так свій профіль в інстаграмі.

Зараз працюю над новою збіркою «Домашня робота» в якій хочу розповісти про свої спостереження за дорослішанням через поняття вибору і відповідальності. По знайомим бачу, що це резонує з переживаннями багатьох людей незалежно від віку.

В супермаркеті

Як ти опинився в цілодобовому супермаркеті пізно ввечері?
Це просто прогулянка, чи вийшов взяти чогось до чаю?
Рука тягне сама, але навіщо мені купувати це печиво —
я йду у відділ з вином і не без захоплення роздивляюсь,

вичитую постачальників на контр-етикетках, звертаю
увагу на оформлення пляшки і на те, що стелажі
перетворюються з вітрини на склад. І на те, що з краю
полички вже, певно, другий тиждень незмінно лежить

не найсвіжіший набір продуктів, які вже гниють. А у червоній
жилетці симпатична дівчина, чи це просто покупець,
чия куртка нагадує форму консультантів. У полоні
її сідниць я ледве не копнув візком, йдучи навпростець,

стареньку, що під’їдає горіхи у овочевому відділі непомітно.
Ви знаєте скільки зараз вартує кілограм кеш’ю або мигдалю?
Скільки там речовин корисних для організму? Де ж бідній
нашкребти на здоров’я чи переліт через Польщу в Італію?

Щоб засмагати та фрукти, які може здатися тільки
в супермаркеті ростуть, купувати і мити на алеї в бюветах.
Наліпки інформують, мовляв, ми в Еквадорі прям з гілки
зірвали це гроно, доїли французьких корів щоб сиру фета

шматочок, ви клали в салат з турецькими блискучими
огірками. Взимку, коли потрапляєте до нас з собачого
холоду вулиці, із пронизливим вітром, льодом, змучені.
Коли щоки нарешті відчують тепло щоб, наволоч, бачили

посмішки жінок стюардес на бельгійських шоколадках.
І те що двісті тридцять міліграмів у подарунок отримує той,
хто купує велику пачку. Та від щирого серця, на згадку,
три наліпки для купону на придбання білизни, якої

ні мені ні йому не треба. Це касирки збирають ті знижки
і охоронці. Вони за подібної акції оновили посуд удома
у себе й знайомих, відбивши всі штрафи із лишком.
Корпоративний стиль з часів ложок від чаю «Ахмад». Невідомо,

що я тут роблю, у мене ж всього двадцятка. І треба буде
поповнити картку на проїзд в метро. Уже біля каси
обираю якийсь батончик, чекаю чергу, дивлюсь в нікуди,
розплачуюсь. Забув батарейки — придбаю наступного разу.

Біля фонтану

Біля фонтану, який не працює, і собі присів відпочити.
Воду і віти кленів злегка розхитує вітер.
Розсередившись, чутно метушливий шум автомобілів.
Вигини їхніх дахів, на краєвиді утворюють хвилі.

Камінь, узявши в широке коло, так само обмежує воду,
Як дерев’яний брус тримає мене і пару навпроти
Рейками лав у натомлених позах.
Провалюючись у мрії
Ми відшаровуємось від реальності, нас поглинає вирій,

Де площа — безлюдний острів. А час уповільнено лине
Вздовж вулиць, наповнених перехожими, повз наші розпластані спини.

Сонце осіннє
так приємно пече
крізь кольорову сутінь
напівзакритих очей.

На сніданок

Відмовився від вівсяної каші. Але як вийшов надвір,
то білі розварені пластівці мені летіли просто в обличчя,
забивались у підошви, з під яких розбризкувався кефір,
змішаний з брудом. Ще й доводилось періодично

витирати краплі з лоба, збирати вологу з вус та бороди,
витирати ніс. Обтрушувати черевики, тупцюючи на твердому
острівці, в очікуванні можливості на інший бік перейти,
не загрузнувши. Не пожалкувавши про те, що сьогодні з дому

з собою не взяв лопати. Як і працівники комунальних служб.
Які, напевно, проспали або просто з дитинства ліниві.
А тут вівсяними пластівцями сипле гігантський душ,
затоплюючи вулиці, із невдало спроектованою системою зливу.

І вже переповнюються бордюри. Я швидко йду проти вітру.
Відпльовуюсь, мружу очі, лаюсь про себе, шукаю
холодною рукою ключ у кишені. Ще крок і я б витримав
цей сніданок. В той час як, насправді, здався і впав біля краю.

У житті

Немає ні змісту ні сенсу,
немає мети.
І їх не можна знайти,
як партнерку для сексу.
Треба рити, як риють кроти,
вниз а не вверх.
Бо це могила,
а не сходи до неба.

Не треба
докладати зусиль.
Краще рутинна
праця
в цій павутині,
бо
монополізація
приведе до високих тарифів,
мобілізація
посадить на рифи,
а перемога корупції
неможлива.
І невідомо,
чи зробила б тебе щасливим,
бо не обдуриш самотність —
геройські пориви
краще залишити вдома.
Залишитись там де приємно
хоча б тому що знайомо.
Де в радіусі десяти хвилин
можна мати хліб і вино,
та ще й вид з балкону
на всі перлини
рідного
мікрорайону.
Щоб забути радості і марноти,
проживаючи кілька годин суботи
по правді,
без метушні.
Приймаючи смерть як мету проживання.
Беручи палички вушні,
омиваючи тіло в ванній,
хміліючи. На світанні
позбувшись думок.
Не розрізняючи
перший —
останній,
хороший —
поганий,
програв —
переміг.
Як біг,
тільки яму рити.
Бо немає мети,
окрім як у неї лягти.

В Харкові

Сраний асфальт в дірках, з кущиками трави
та трафаретною рекламою нанесеною не акуратно
балончиком. Бордюри навколо дерев всюди криві,
так ніби геометрія вичерпала себе як наука, а згадана

вище трава символізує розквіт обгризаної і нової,
як бетонні вироби, системи координат. Брудні
калюжі, недопалки, шелест пакету подвоює
самотність у смітнику, і єдина банка на дні

злегка похитується на вітру. Реклама погано
розкатана на склі вітрини — з бульбашками і неточно
по краях. На новому переході ніяк не перестане
паркувати прямо на зебрі машини задрочений

співробітник «Харківпарксервісу», нової міської
організації з висмоктування бабла, а я обходжу
«мазду», вчора був «деу», пояснюю водію що накоїв,
що такого. Що там виїзд з арки і на дорозі не можна

утворювати ситуацію небезпечну для життя здоров’я
і самоповаги пішоходів. Йду пішки вздовж банку.
Плитка, вкладена акуратно, хоч недорога і недовго.
Потім знову кривий асфальт і нанесена зранку

балончиками реклама блядського клубу. Благоустрій
на гроші зекономлені з тусовок. Тікаю через скляні
двері з кондиціонером. Красиві скляночки густо
розставлені, рівна блискуча підлога, ще й в стороні

скромно посміхається дівчина в фірмовій блузі.
Приємний аромат лоскоче ніздрі. Але вочевидь
помилився дверима. Всюди цінники, а я і не в курсі,
не хотів купувати або потрапити в офіс. Тут як задзвенить

сирена сигналізації, я щось бурмочу крізь сон —
це будильник, значить вдома, значить на місці лишились
двері. І ми по цей бік, на ліжку, і детектив Харрісон,
у скачаному серіалі, напився і риє могилу

під прицілом пушки. А ми з тобою під ковдрою
теплою. Ми захищені на боці приватної власності,
а не урбаністики по-українськи, в яку тільки бовдури
вірять, навмисно не помічаючи власний стиль

департаменту містобудування, який випускає книгу
«Місто зручне для виборів» — читай на вулицях і у дворах.
Не вітайся з сусідами і спокійно плюй у під’їзді, відригуй
в кутку нічийного простору. Уже приходить пора,

падає листя, температура і з’являються імена кандидатів
у мери на під’їздах лавках і смітниках. А ти голосуєш
недопалками, кинутими на тротуарах — це демократія
у натуральному вираженні, можливо, що в іншому її не існує.

Рейс

Автобус — це поле у вікні, а в салоні пластик до блиску
натертий і тягнеться подвійна смуга, і виглядає півголови
над сидінням, в яке уперті коліна. Підголовник та занавіски
доповнюють мій пейзаж. І лиш інколи в цей краєвид

вдираються автозаправки, відбиваючи контрапунктом
плин асфальтового покриття або часу. Чуєш раптово шорох
целофановим пакетом і шукаєш в кишенях куртки
Забуту цукерку й собі. Повороти дороги у горах

Відволікають увагу, якщо вони є, а коли нема то
Книга про шрифти або пісня з екзистенційним змістом
поглинає мене, я відкидуюсь і роздавлюються томати
Відкладені на перекус щоб бутерброди всуху не їсти.

У мене в носі

У мене в носі застряг запах твоїх грудей і шиї
До рук на дотик пружність сідниць прилипла
з волосся блиску чорного я виплутатись не вмію
Це так жахає ніч, я прокидаюсь і хриплим

Голосом намагаюсь кричати «кохана»
Оглядаюсь — я один на ліжку і це не сон
Ліжко гойдається у вільних водах океану
Самотності а поруч з ним плаває балкон.

Прощання

Час стрімко біг,
поки я від губ
поцілунками
спускався на твоє плече.

Час стікав повільно,
інколи по щоках,
коли я не бачив
твоїх очей.

Час тече, час зтікає,
я злизую час —
його краплі гіркі на смак.

Я зібрав свої речі
і вже немає
жодних вологих ознак

або спогадів з часу, що провів із тобою,
як додому тебе провів
і невчасно став до нерівного бою,
де контакти лише зорові.

Теплий вітрець

Ліхтарі вже ввімкнули і моє тіло велосипед
Несе поміж світла автівок попід недільним небом.
Я без жодного руху кочусь вздовж міського рельєфу вперед.
Тріпле щоку теплий вітрець, хоч я і кочусь від тебе.

В рідному місті

В рідному місті я почуваюся гостем,
загубленим у одному з прошарків
цього суспільства, яке впирається гострим
Боком в мій, особистий, Харків.

В сірий, твердий. У втомлений
від провінційних амбіцій.
Із заскленими балконами,
з міксом торгівлі й міліції.
З балконами як наростом.
В цьому суспільстві я почуваюся гостем.

Я почуваюся гострим —
Прорізаю маршрутом ринки, парковки і парки,
спортивні штани та погони
чи бороди хіпстерів. В барах за чаркою,
в розмові на вулиці, у кабінетах
на бланках,
в постах в інтернеті влізаю у сварки.
Піднімаю чужий недопалок від цигарки зі своїх тротуарів.
Яким майбутнім ти марив?

Колишню столичність змінив на злидні.
Лишився великим і непотрібним
своїм же пересічним громадянам,
які тут лише тимчасово і, визнай, навряд чи стануть
чекати слушної миті, щоб ніжно торкнутись твого
генерального плану,
звернувши увагу на візерунок його тканини.
Вони ж тут гості, у цьому ніхто не винен.

Краще дайся мені — обійму обвітрені мікрорайони,
щось прошепчу у парку і лизну за Держпромом.
У тебе пройдуть кіосків прищі на шкірі,
ти ж іще юний, важливіше лишатися щирим

поки звикають до кави на вулиці сонні жителі міста.
Щоправда тільки географічно але селяни за змістом,
поки між нами не склалась суспільна угода.
Залишайся до того собою — крупним гравцем на сході

країни, в якого ще не сформувався характер. Давай дружити!
Бо я не збираюсь нікуди переїжджати — я тут. Пришитий.

Ілюстрація на обкладинці — Гриша Крапка

Другие выпуски из серии «Случилась поэзия»:

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.