Харківські річки під бетоном: як місто забирає простір у Лопані, Харкова і Немишлі

Якщо подивитися на Харків із супутника, річки виглядають майже як зелені коридори, що прорізають місто. Харків, Лопань і Немишля проходять через житлові райони, промислові території, дороги й центр міста. Вони з’єднуються між собою та зрештою формують частину басейну Удів — великої річкової системи, до якої належить і Лопань.

Місто змінює територію навколо них — і разом із нею змінює умови, в яких самі річки можуть існувати.

У 2025 році науковці Харківського національного університету міського господарства імені О. М. Бекетова дослідили, що відбувається з прибережними територіями Лопані в межах Харкова. Вони використали супутникові та геопросторові дані й доповнили їх польовими обстеженнями. У дослідженні автори оцінювали як стан самої води, так і те, як місто використовує землю вздовж річки.

Результат показує проблему, яку не видно з аналізу однієї проби води.

Третина території біля Лопані вже зайнята забудовою

Дослідники встановили, що 35% території прибережних захисних смуг Лопані займають забудовані території та інфраструктура. Йдеться про житлову, комерційну й адміністративну забудову, промислові об’єкти та транспортну інфраструктуру.

Що таке прибережна захисна смуга? Простіше кажучи, це територія вздовж річки, яка має захищати її від надмірного впливу людини.

Рослинність і ґрунт тут затримують частину води після дощу і забруднення до того, як воно потрапить у річку. Тому, коли таку територію займає дорога, будинок, промисловий майданчик або інша забудова, змінюється не тільки вигляд берега. Змінюється спосіб, у який місто взаємодіє з водою.

Дослідники називають прибережні території важливим елементом міської екологічної системи: вони допомагають очищувати воду, підтримувати біорізноманіття та регулювати рух води. Водночас урбанізація, за висновками авторів, порушує ці функції.

Та сама цифра 35% не означає, що решта території автоматично перебуває у хорошому стані. Автори зазначають, що зелені території теж фрагментовані. Тобто, замість одного безперервного природного поясу вздовж річки утворюються окремі клаптики зелені, розділені дорогами, забудовою та іншими об’єктами. І для екосистеми це принципова різниця. 

Це можна порівняти з лісом, через який кожні кількасот метрів проклали дорогу. Формально дерева залишилися. Але тварини, вода, повітря та рослини вже взаємодіють із цим простором інакше.

Приблизно те саме відбувається із річковим ландшафтом.

Як асфальт впливає на річку?

У природному стані дощова вода не вся одразу тече до річки. Частина потрапляє в ґрунт, частину затримують рослини, частина повільно проходить крізь ґрунтові шари.

У місті значна площа поверхні вкрита матеріалами, крізь які вода майже не просочується: асфальтом, бетоном, плиткою, дахами.

Тоді вода швидше стікає поверхнею — це і є поверхневий стік. Разом із нею до водойми можуть потрапляти речовини, які накопичилися на міських поверхнях.

Дослідження геохімічних особливостей Харкова показують, що територія міста сформована кількома водозбірними басейнами — зокрема, Харкова, Лопані та Немишлі. Автори використовували геоінформаційне моделювання, щоб простежити, як різні природні та антропогенні чинники розподіляються в межах цих басейнів.

Водозбірний басейн — це вся територія, з якої вода зрештою потрапляє в конкретну річку. Тож для річки важливо не тільки те, що відбувається безпосередньо в її руслі.

Якщо десь за кілька кілометрів від води проклали велику дорогу, забудували територію або змінили ґрунт, це теж може впливати на те, скільки води та яких речовин зрештою потрапить у річку. Саме тому річку не можна розглядати окремо від міста навколо неї.

Лопань стає бруднішою в межах міста

Є й прямі дані про якість води. Дослідження «Оцінка якості води річки Лопань у межах Харківської області», опубліковане науковцями Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, аналізувало хімічний склад води та його зміни за 1980–2014 роки. Автори окремо розглядали гідрологічні характеристики Лопані — тобто те, як формується та рухається її водний потік, — і джерела забруднення.

Це важливо, бо стан річки не можна пояснити одним фактором. На нього впливають кількість води, яка надходить у русло, підземне живлення, опади, притоки, характеристики самого русла та антропогенне навантаження. Але інші дослідження дозволяють побачити, що відбувається безпосередньо з якістю води.

У дослідженні еколого-токсикологічного стану Лопані науковці відбирали проби у місцях значного антропогенного навантаження — там, де на річку найбільше впливає діяльність людини.

51% усіх досліджених проб не відповідали встановленому нормативу за токсикологічним показником. За результатами біотестування вони чинили хронічну токсичну дію на тестові організми.

Біотестування — це метод, за якого вплив води перевіряють за тим, як ця вода фактично впливає на живі організми, які використовують як тестові. Тому така цифра не означає, що половина Лопані «отруйна» чи що людина неодмінно отруїться від контакту з нею.

Вона означає інше: у більш ніж половині досліджених проб за конкретною методикою виявили вплив, який науковці класифікували як хронічну токсичну дію.

Це набагато точніше — і набагато тривожніше — ніж просто сказати, що річка забруднена.

У Лопані, Харкові та Немишлі проблема спільна

Окреме дослідження якості поверхневих вод басейну Удів дозволяє подивитися на проблему ширше.

Автори аналізували багаторічні дані про стан води в басейні Удів, куди входять, зокрема, Лопань, Немишля та Харків. За їхньою оцінкою, гирлова ділянка Немишлі характеризується як така, що має істотне забруднення, а стан води Лопані — як інтенсивне забруднення. Дослідники також дійшли висновку про негативний вплив Харкова на гідроекологічний стан системи Удів.

Гідроекологічний стан — це, по суті, стан усієї водної екосистеми: не тільки хімічний склад води, а й умови для життя організмів та функціонування самої річкової системи.

І це важлива відмінність. Можна очистити воду в одному місці — і все одно мати проблемну річку. Бо якщо сама система постійно отримує нове навантаження, проблема повертається.

Немишля — приклад річки, яку місто не помічає

Про Немишлю говорять значно менше, ніж про Лопань. Але вона теж входить у ту саму водну систему.

Дослідження басейну Удів показало, що гирлова частина Немишлі — тобто ділянка біля впадіння в більшу річкову систему — має істотне забруднення.

У старішому дослідженні малих річок Харкова автори окремо аналізували Немишлю та вказували на проблеми санітарного стану міських річок і вплив промисловості, комунального господарства та інших джерел антропогенного навантаження.

Це показує ще одну особливість малих річок: їхній стан легко погіршується під тиском великого міста. І якщо Лопань хоча б потрапляє в поле уваги через центральні набережні, Немишля значно рідше стає частиною міської розмови.

Але для водної системи немає другорядних річок. Вода з маленької притоки не залишається в ній назавжди.

---

Читайте також:

• Від річки до сміттєзвалища і навпаки. Як екотолока «Мокрий Жихор» рятує харківський яр. Місто на ріках
• Залопань: вода, вогонь і стихійна кухня. Прогулянки Харковом
• «Платформа урбаністичного розвитку» проведе воркшоп у просторі «Запаркання»

---

Ми звикли бачити проблему в самій воді

Коли говорять про забруднення річки, перша реакція — перевірити воду. Чи є нафтопродукти? Чи є важкі метали? Чи перевищені нормативи?

Але дослідження Лопані 2025 року пропонує подивитися на проблему з іншого боку.

Автори дослідження аналізували прибережну буферну зону. Це простір між містом і водою, який працює як природний захисний пояс.

Його можна уявити як фільтр. Коли дощова вода рухається через рослинність і ґрунт, частина забруднювачів затримується, а сам потік сповільнюється. Коли цей простір забудовують або перетворюють на тверду поверхню, такого фільтра стає менше.

Тому 35% забудови прибережної смуги — це цифра про те, скільки простору місто забрало у природного механізму захисту річки.

Але що тоді робити з набережними?

Тут виникає найбільш незручний момент. Харків не може просто відмовитися від міського життя біля річок.

Набережні потрібні. Потрібні дороги, мости, освітлення, безпечні маршрути, громадські простори. Проблема не в самому факті благоустрою. Проблема в тому, чи враховує цей благоустрій потреби річки.

У 2024 році Харківський антикорупційний центр разом з урбаністами та громадськими ініціативами запропонував кілька сценаріїв переосмислення Лопанської набережної. Автори прямо описували нинішню проблему так: «Річки та місто живуть паралельно».

Ця фраза добре описує ситуацію. Ми можемо зробити біля річки нову плитку, лавки й освітлення. Але це ще не означає, що ми відновили річку.

Благоустрій для людини — не завжди благоустрій для річки

Тут потрібно розрізняти дві речі:

• Реконструкція набережної — це про міський простір.
• Ревіталізація річки — про відновлення її природних функцій.

Ревіталізація може передбачати відновлення рослинності, природні або напівприродні береги, створення місць, де дощова вода може затримуватися і просочуватися в ґрунт, та відновлення зв’язку річки із прилеглими природними територіями.

Сучасний підхід не обов’язково означає забрати людей від води. Навпаки.

Можна зробити набережну, де люди гуляють, сидять біля води та користуються громадським простором — але при цьому не перетворювати весь берег на тверду поверхню.

Для Харкова це особливо важливо зараз, коли місто думає про післявоєнне відновлення. У майбутньому все одно ремонтуватимуть дороги, мости, комунікації, громадські простори. І кожен такий проєкт буде ще одним рішенням про те, скільки місця місто залишає воді.

Науковці, які досліджували Лопань у 2025 році, прямо пропонують використовувати результати просторового аналізу для визначення ділянок, де потрібні заходи з екологічної ревіталізації.

В Харкова вже є спосіб її картографувати. Можна показати, де саме найбільше забудови, де розірвані зелені коридори, де обмежений доступ до води, де річка втратила зв’язок із природними територіями.

А далі — вирішувати, які з цих місць потрібно відновлювати першими.

Річка — це не порожній простір для міста

Можливо, головна проблема Харкова навіть не в тому, що його річки забруднюють. А в тому, що місто довгий час сприймало їх як простір, який можна використовувати.

Якщо потрібна дорога — річка має поступитися. Якщо потрібна забудова — берег можна ущільнити. Якщо треба зробити красиво — поставити плитку. Якщо русло замулилося — його можна розчистити.

У такій логіці річка весь час повинна пристосовуватися до міста. Але сучасна екологічна логіка пропонує протилежне: місто теж має пристосовуватися до природної системи, в якій воно існує.

Дослідження харківських річок дають для цього достатньо підстав.

Лопань має значне антропогенне навантаження, а понад третина її прибережної захисної смуги вже зайнята забудовою та інфраструктурою. У воді Лопані науковці виявляли токсичний вплив за результатами біотестування.Дослідження басейну Удів характеризує стан Лопані як інтенсивно забруднений, а гирлової частини Немишлі — як істотно забрудненої, і вказує на негативний вплив Харкова на гідроекологічний стан системи.

На даний час це виглядає як картина системного міського навантаження. І тому питання для Харкова зараз звучить не: «Як привести річки до ладу?», а так: «Скільки простору місто готове їм повернути?»

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Катерина Переверзева, Марія Федченко, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко