Війна проти здорового глузду. День 11-13
Місто
Головний редактор «Люка» Дмитро Кузубов продовжує вести щоденник війни, документує факти і почуття та мріє якомога швидше повернутись до Харкова.
Допомогти українській армії можна тут.
11
На 11-й день війни, здається, вперше виглядає сонце. Користуючись цим, вирішуємо прогулятися околицями.
Село, в якому ми зупинилися, нічим не відрізняється від тисячі інших українських сіл. На паркані в сонячних променях гріється вгодований кіт, дорогою вальяжно ходять кури. Наче й немає жодної війни.
У центрі села — традиційно магазин, церква, будинок культури (з місцевим історичним музеєм), відділення «Нової пошти». А ще — памя’тник радянському солдату з червоною зіркою та написом «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!».
На дверях магазину — попередження з часів, коли найбільшим нашим страхом був коронавірус: «Не більше двох людей». Різниця з довоєнним часом лише в тому, що на полицях явно менше продуктів, а алкоголь не продають. Проте можна розплатитися безготівково.
«Но только если покупка на небольшую сумму. Как мы снимем эти деньги, не знаю», — зізнається круглолиця продавчиня з яскраво-червоними губами і відпускає місцевим «Колу» замість звичайних пива-горілки.
Мужики за столиком біля магазину хизуються контузіями. Під церквою тим часом збирають підписи за закриття неба над Україною.
«За загибель дітей, за руйнування нашої країни ми вимагаємо від НАТО закрити небо!» — кричить голова ОТГ.
«Закрий небо, закрий небо, закрий небо!» — в унісон скандують усі присутні.
Повертаємось до будинку, мама з тіткою готують борщ. Бабуся — не та, що залишилася в Харкові з дідусем, а інша, що тут з нами, — розповідає свій сон, який наснився їй незадовго до початку війни:
«Мне снилось, что чужие люди в моей квартире расставили кровати. Я говорю: “Я тут хозяйка, а они мне: “Мы сами себе хозяева”.
А після додає: «Так хочется домой, переживаю, что в холодильнике мандарины сгниют».
Настрій у нашому колективі мінливий, як погода у Криму. Відносний спокій знову змінюється панікою, накочує безвихідь. Мама закінчує телефонну розмову з подругою через те, що на тому кінці дроту починають лунати вибухи. Тітка — теж у телефонному режимі — слізно благає когось виїхати з Харкова.
Чергові фото та відео з нашого міста неможливо дивитися без здригання. Окупанти продовжують руйнувати Харків, безперервно бомбять Салтівку, залишають мешканців без даху над головою. Обстрілюють телевежу на Павловому Полі, внаслідок чого зникає телетрансляція.
В обладміністрації повідомляють, що під час повітряних атак над Харковом літають по 5-7 винищувачів та штурмовиків. З добрих новин — сьогодні два з них збили.
Ворог знищує міста в області. Рівняють із землею Ізюм, який, як і Харків, окупантам не вдалося взяти штурмом: місто зазнає постійних артобстрілів та авіанальотів. Натомість ЗСУ звільняють Чугуїв, у Генштабі інформують, що «загарбникам завдано великих втрат в особовому складі та техніці».
У П’ятихатках снаряд потрапляє в чергу до супермаркету «Хазар», гинуть чотири мирні жителі. Ми з друзями неодноразово бували у цій крамниці — закуповувалися перед тим, як іти на фестиваль Kazka Fest, що проходив у лісі під П’ятихатками. За часів пандемії, коли всі музичні івенти скасовували, він став для нас справжньою віддушиною.
У «Хазарі» ми зазвичай затарювалися пивом — литовським баночним IPA. Відкривали його вже в лісі, дорогою на фестиваль. Дійшовши до локації, розвішували між деревами гамак, проводжали захід сонця, насолоджувалися музикою та прекрасними людьми навколо. Здається, що на «Казці» чудовими були абсолютно всі. Навіть 16-річний ліворадикальний скінхед, який, ледь оговтавшись від мошу, допомагав нам переносити плед.
Потім хлопці з «Казки» відкрили свій бар на місці колишнього Zeppelin Pub на Пушкінській. Одного вечора ми окупували в барі плейліст і весь вечір ставили Depeche Mode.
***
На 11-й день війни Зеленський оголошує Харків, Маріуполь (зараз там справжня гуманітарна катастрофа, місто в оточенні), Херсон (окупований, але мешканці чинять опір, дехто навіть застрибує на російський БТР з українським прапором) та ще кілька міст містами-героями.
Папа Римський виступає проти пропагандистського російського визначення «спеціальної військової операції» і вимагає зупинити війну. Патті Сміт перекладає гімн України англійською. Леонардо Ді Капріо жертвує ЗСУ 10 млн доларів.
Втрати Росії тим часом сягають 11 тисяч особового складу. «Русские на войне своих не бросают», але не хочуть забирати з України своїх «двохсотих» — вагони-рефрижератори, які підготувала для них «Укрзалізниця», залишаються незатребуваному. НАТО, як і раніше, виявляє глибоку стурбованість. Або, кажучи недипломатичною мовою, жує соплі. Втім, нічого нового.
Тисячі людей щодня їдуть із Харкова, на вокзалі — справжнє пекло. А мені все більше хочеться додому — до мого міста-героя. І щоб усі дорогі та кохані теж повернулися.
12
Сьогодні знову похмуро. І надворі, і душі. Ранкова новина з Харкова — окупанти обстріляли Будинок «Слово». Розстріляне Відродження розстріляно вдруге. Сергій Жадан бачить у цьому символізм та обіцяє обов’язково відновити «Слово».
Пригадую, що у дворі Будинку, незалежно від погоди, припаркований олдскульний «Мерседес», виготовлений, мабуть, ще в 70-х. Минулого року ми з другом фотографувалися біля нього у форматі гоп-стоп. Тоді я подумав, що при всій байдужості до машин як до засобів пересування, люблю естетику старих авто і мріяв би розсікати на такому «Мерсі» містом. Цікаво, чи пережив він обстріл?
Постраждав також Харківський художній музей. Нещодавно заклад потрапив у новини через скандал з реставрацією балкона в стилі арт-кугут. При цьому колекція музею справді вражає. А ще нещодавно в ньому показували гравюри Дюрера. Я хотів подивитись на них, але все відкладав і зрештою так і не потрапив.
Внаслідок обстрілів вибуховою хвилею в музеї вибило вікна. На щастя, витвори мистецтва не постраждали, проте порушення температурно-вологого режиму може негативно вплинути на експонати, тож музейники шукають волонтерів, щоби врятувати їх.
Окупанти нещадно знищують історичну та архітектурну спадщину — ту саму, яку ми в «Люку» завжди закликали пестити та плекати. На 12-й день війни «під роздачу» потрапив будинок Харківського апеляційного суду на площі Небесної сотні, пам’ятник архітектури початку ХХ століття, в якому незадовго до початку війни закінчили ремонт.
Один із найвідоміших архітекторів країни Олег Дроздов, герой одного з наших «12 обідів», через Facebook шукає архітекторів та конструкторів для консультацій ДСНС, що розгрібають руїни.
Росіяни продовжують «денацифікувати» дитячі садки та лікарні. За даними офісу президента, за 12 днів війни російська армія пошкодила та знищила в Україні вже 202 школи, 34 лікарні та понад 1500 будинків. У Харкові пошкоджено 23 дитячі садки та 25 шкіл.
Люди тікають від «русского мира», на кордоні затори, у Чехії оголосили режим надзвичайної ситуації. За 12 днів з України виїхало вже майже два мільйони людей. Сподіваюся, більшість із них повернеться.
***
Мені відповідають із The New York Times. Журналістка знайомить із керівницею відділу international opinion. Прошу двох людей з fluent English у різних точках земної кулі — в Каліфорнії та в Ужгороді — допомогти мені з перекладом частини щоденника. Надвечір відправляю текст, отримую у відповідь: «Thank you for it».
Брат стриже мене під 9 мм і змушує робити зарядку — стояти в планці та качати прес. Фізична втома ненадовго відволікає від потоку тривожних новин. Але варто відкрити стрічку — і кошмар знову стає дійсністю. Окупанти продовжують лупити по житлових масивах, місцевим можновладцям в месенджерах пропонують здати місто.
«Бомбят, суки, Холодную гору, Павлово Поле, Москалевку, Салтовку. Просто сил нет уже все это терпеть. Бесконечная боль. Невыносимо. Я шугаюсь любых звуков», — пишуть мені із передмістя Харкова.
Росія, як і раніше, живе у своїй вигаданій реальності. У міноборони РФ офіційно заявляють, що «у Львові працювали лабораторії зі збудниками чуми та сибірки, у Харкові та Полтаві — дифтерії та дизентерії», а «з України до США вивезли кілька тисяч зразків сироватки хворих, що належать до слов’янського етносу». Масштаб галюцинацій вражає. Це як Lucy in the Sky With Diamonds, тільки тепер замість Люсі — Russia. Леннон перевертається у труні.
Японія — рідна країна його вдови Йоко Оно — тим часом нагадує Росії, що Південні Курили є «японськими споконвічними територіями». І вірно робить. Чекаємо на повернення Кенігсберга Німеччині, приєднання Сибіру до Китаю, проголошення незалежності республікою Ічкерією і, звичайно, камбек Кубані в Україну, «возвращение в родную гавань».
13
Другу ніч поспіль міцно сплю і прокидаюся після десятої. На кухні вже завзято ліплять ліниві вареники і жваво обговорюють останні новини.
Дзвонить бабуся — та, яка залишилася з дідусем у Харкові — і повідомляє, що у них все гаразд.
«Очень удачно сходила в АТБ, слава богу, отоварилась: и хлеб купила, и бананы, и яблоки, масло сливочное и растительное, — перелічує вона.
А еще на вокзале возле почтамта дали огромные пакеты с гуманитаркой — филе куриное и хлебцы итальянские.
Тьфу-тьфу, все работает, единственное плохо, что аптеки закрыты но, может, лекарства тоже подвезут».
Виходимо на подвір’я. Пейзаж істотно відрізняється від того, що був два дні тому — сніг майже розтанув, вулиця потопає в багнюці і схожа на болото. І тільки вгодований кіт сидить на звичному місці.
Доходимо до центру, намагаємось купити в крамниці соду.
«Та повигрібали все, а завозу ж нема», — бідкається продавчиня з яскраво-червоними губами.
Біля крамниці хлопець років тридцяти водить у повітрі телефоном.
«Starlink ищу!» — з посмішкою відповідає він на німе запитання своєї супутниці, натякаючи на нещодавній подарунок Україні від Ілона Маска, й переводить очі на нас: «Откуда вы?».
Виявляється, що пара теж із Харкова, точніше — з Салтівки.
«Мы только съехались на Дружбы Народов, — розповідає хлопець. — Только ремонт закончили, неделю успели пожить. Сидели в подвале, уехали, потому что не было света, отопления, воды. Ладно, бог с ним со светом, но отопление…».
Хлопець запалює цигарку та смачно затягується.
«Наш 522-й микрорайон обстреляли, попали в гараж. Отец перед этим предлагал мне машину в гараж загнать, хорошо, что не поставил. Еще и кума не стало», — каже він так спокійно, ніби смерть близьких — це щось повсякденне.
«Самое страшное — на обстреле, когда кум погиб, не было ни звука, — додає його подруга, потягуючи каву. — Просто резко “бубух”, стены ходуном и все».
До села пара приїхала після того, як сюди перебралися їхні знайомі. Спочатку, згадують вони, тут навіть продавали алкоголь, але після дебошу харківських — припинили.
«Набухались, женщин за голову хватали, — стверджує хлопець. — Им собрали манатки, сказали: “Чтобы больше вас здесь не видели”».
Пара сподівається якомога швидше повернутися до рідного міста.
«Скоро все это должно закончиться, — запевняє хлопець. — Как только прекратятся обстрелы, будем в Харьков возвращаться».
«И надеюсь, поедем летом в украинский Крым!» — випромінює оптимізм дівчина.
***
У Харкові тим часом — знов повітряна тривога і команда «всі в укриття». Пишуть, що з міста лише залізницею виїхало вже близько 600 тисяч людей. Проте покращилася інформаційна складова — в місті відновили трансляцію українських каналів.
Загалом на Харківщині жертвами російської агресії вже стали 263 людини, зокрема 170 цивільних. Ситуація на підступах до міста залишається напруженою. Росіяни займають частину Ізюма, наступають по Дергачівському напрямку. Разом з тим, в окупованому Куп’янську проходять проукраїнські мітинги.
Зеленський виступає перед британським парламентом та цитує Черчилля — обіцяє, що ми не здамося. Росії тим часом стає світовим лідером — за кількістю санкцій, країна залишає позаду навіть споконвічних країн-ізгоїв Іран та Північну Корею. Байден оголошує про ембарго з боку США на імпорт російської нафти і газу.
РФ один за одним продовжують залишати міжнародні бренди — Starbucks, Coca-Cola, Pepsi, McDonald’s. Славетна мережа фаст-фудів, яка працювала в Росії з 1990-го й стала одним із символів Перебудови, зачиняє в країні 850 закладів. Росіяни намагаються застрибнути в останній вагон та вишукуються в довгі черги за бургерами.
«Рабів до Маку не пускають», — не без задоволення реагують соцмережі.
Дмитро Кузубов
Попередні дні війни:
«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.
Новини
Новини
Новини 
Люди
Новини 
