Головна » Люди » Подозрительные лица. Дарья Мельникова

Подозрительные лица. Дарья Мельникова

19.08.2021

Час прочитання: 5 хв

«Подозрительные лица» — серія матеріалів, в якій «Люк» знайомить вас із роботами художників, дизайнерів і фотографів.

Наприкінці травня разом із мережею кав’ярень Twinkle ми запустили open call для тих, хто займається візуальним мистецтвом і хоче показати його широкій авдиторії.

Минулого разу перемогу в ньому здобула художниця Катерина Гримайло. Черговою переможницею стала мисткиня Дар‘я Мельникова.

Ми поговорили з нею про флешбеки з дитинства, гендерні ролі та мистецтво, яке не може бути створене без щирості.

Я народилась, коли моїй мамі було 20 років. Це був період її молодості та творчого розквіту. Я бачила всі ці «тусовочки, вечериночки, кутёж».

З дитинства я пам’ятаю, як моя мама створювала картини. Вона використовувала блакитно-фіолетово-рожеву палітру. Тепер, коли я бачу деякі роботи в таких кольорах, згадую образ матері.

Роботи моєї мами дуже на мене вплинули. Я дивилась на все це і думала, що хочу робити так само.

Зараз я навчаюсь на четвертому курсі художньої академії. Намагаюсь реалізовуватись: резиденції, власні виставки, спілкування з людьми.

Як зафіксувати час?

Я була вдома на карантині і на мене нахлинули спогади. Знайшла свій старий телефон — з МТС ще 2007 року. Почала робити сканограми і виставляти такі сторіс. Сторіз не обов’язково переключати, кожна сама повільно переходить в іншу. Так само і сканер. Він робить повільний скан.

Я подумала, що таким чином можна зафіксувати час. Почала робити сканограми телефону, який прокручує сторіз. Це історія про те, як я почала бачити образи, які бачила в дитинстві. Телефони виглядають як «розмазня» — це я бачу як інформаційний хаос, у якому перебуває сучасна людина, від перегляду цих самих сторіз.

Створювати роботу мені допомагала близька подруга. Був період коли ми дуже щільно спілкувались, наша творчість впливала одна на одну. Я їй малювала схеми того, як саме вона має сканувати телефон. Розказувала, що й за чим треба робити. А вона надсилала мені скани і питала, чи правильно все робить.

Взагалі карантин пройшов для мене несподівано приємно та ефективно. У мене з’явилось більше часу для мистецтва. Я писала, малювала, продукувала різні ідеї, які планую втілити.

«Харківські сни»

Зараз я займаюсь цікавим проєктом. Знімаю фільм про «харківські сни». Досліджую як навколишнє впливає на людину та її підсвідоме, а наше підсвідоме — це сни.

Виглядає це так: зображення розділене на дві частини — з одного боку людина, яка розповідає про свої сни, а з іншого локація її сну.

Це Лєна. Вона мені розповіла, що їй сняться сни наче картонні. І я згадала, що у Харкові багато банерів натягнутих на споруди, які ремонтують. Те, що людина бачить у реальному житті, впливає на її сновидіння.

Першу частину фільму я вже показала на лекції у Дніпрі. Другу — хочу представити на кіновечорі. Мені здається, що це дуже символічно: вночі дивитись фільм про сни. До того ж подвійна картинка розсіює увагу і люди перебувають наче у трансі.

Будівництво клубу та гендерний поділ

Інколи я волонтерю. Наприклад, в БУРі — «Будуємо Україну разом». Вони влаштовують різні табори. Обирають якесь невелике місто, приїжджають туди та влаштовують активність.

Перша половина дня — будівництво, друга — культурні лекції. Але у них дуже красива концепція. Не просто те, що ми ходимо на будівництво і стукаємо молотками по стінах, а те, що ми будуємо спільноту. Туди приходять активні та небайдужі люди, спілкуються між собою і таким чином формується мережа знайомств по всій Україні.

Частіше за все ми будуємо молодіжні місця. Наприклад, останнього разу ремонтували сільський клуб. Метою було зробити місце, де могла б збиратись молодь.

Перебуваючи у таборі в селі я помітила цікаву річ. Волонтери-хлопці поводили себе нарочито по-чоловічому. Активно працювали молотками, брутально збивали зі стелі шпаклівку, якщо можна так висловитись. А дівчата проявляли особливу увагу до дітей. Почали підхоплювати їх на руки й «нянькатись» із ними.

Відбувся демонстративний гендерний поділ. На мою думку, це результат певного роду ізоляції. У таборі поганий інтернет, обмеженість у вільному часі. Тому доводиться спілкуватись саме з вузьким колом людей.

«Я не можу працювати без щирого натхнення»

Молодь від 19 до 25 років сьогодні ностальгує за дитинством. Це цікаво, тому що ці люди зараз навчаються, здобувають навички, а в майбутньому будуть продукувати це на продукти, які створюватимуть.

У моїх однокурсників є митці, за якими вони слідкують (якщо це сучасники), або просто надихаються. У мене такого немає. Мені можуть подобатись якісь прийоми або стилі, але не художник в цілому.

Мистецтво для мене — це про довге виношування ідеї. Спочатку я фантазую, уявляю, як саме має виглядати робота, а потім втілюю це в життя.

Мені подобається створювати графічні роботи. Я навіть планую зробити комікс. Він буде у вигляді книги про прийняття себе та відпускання старих історій. Персонаж буде подорожувати абсолютно різними місцями з різним устроєм та менталітетом. Я хочу показати, в яких різних світах живуть люди.

Мені важко займатись замовленнями. Я не можу працювати без щирого натхнення, тому часто відмовляю навіть родичам. Наразі планую творчо розвиватись. Брати участь у виставках та резиденціях. Хочу якомога більше займатись мистецтвом у всіх його проявах.

До 27 серпня роботи Дар‘ї Мельнікової можна побачити на виставці в кав’ярні Twinkle на Сумській.

Анна Клімова, обкладинка — Катерина Дрозд

Другие выпуски из серии «Подозрительные лица»:

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.