«Щось своє із присмаком андеграунду». Дует K4K про український реп, боротьбу з Моргенштерном та «Рейв замість Леніна»

Антон: Дмитре, Богдане, як, на ваш погляд, українська реп-сцена змінилася з 90-х років? 

Богдан: Сьогодні ми маємо найрізноманітніших представників української реп-сцени. Хто у нас головна персона українського репу? Alyona Alyona? Що це таке? Fast flow, треп, кальян-реп?

Дмитро: Зараз багато нью-скулу, який прийшов із Заходу в Росію і його почали переймати ми. Загалом це лайно, але є і цікаві представники течії. Паліндром прикольний. Я слухав один з його альбомів.

Б.: Krechet зі своєю лірикою. 

Д.: Krechet — це про саунд-дизайн. Більше про форму і про продуктивність. Він реліз за релізом випускає.

Б.: Ну, якщо згадуємо всіх, то хочу загадати Kalush. Це вже скоріше «Сектор Газа». 

Д.: Треба пояснити прикол про «Сектор Газа». Це наш внутрішній жарт. На початку чуваки фігачили швидкий репчик, але останнім часом вони разом з Skofka роблять ліричний «народний» реп. Щось середнє між «Miyagi & Ендшпіль» та «Сектором Газа».

Б.: Також зараз популярний пацанський реп про розбірки, про наркоту, про тяжке життя. Ця сфера взагалі для мене темна, бо я не з тієї категорії реперів, які розповідають про болісне життя, мутки, кримінал тощо. 

А.: Чим ви відрізняєтеся від згаданих артистів? Що привносите нового в свою музику?

Д.: Ми не намагаємося бути схожим на когось чи гнатися за кимось. Є така тема: хтось дивиться, що набирає мільйони переглядів і прослуховувань, і потім робить так само. Ми вважаємо, що така схема не дуже працює. 

Якщо хтось відірвав шмат авдиторії, треба шукати нові підходи. Ми робимо так, як ми відчуваємо. У нас нема особливих референсів, з кого ми беремо приклад. Звісно, музичний смак складається з певної кількості артистів — як наших, так і західних. Також ми відрізняємося тим, що можемо наше музло робити 24/7 і можемо імпровізуючи дати всім прочухана. 

А.: В одному з інтерв’ю ви казали, що приділяєте більше уваги змісту, ніж формі. Водночас у вашій творчості є дуже багато експериментальних моментів. Можна згадати кліп «Говори», для якого потрібно було читати реп задом наперед. Розкажіть, як зберегти баланс між формою та змістом? Як зробити експериментальний і водночас масовий продукт?

Б.: Ми з Дімою вийшли з андеграунду. Ми після театралки [Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського — «Люк»] грали у підвалах всі жанри музики, які існують. Співпраця з продюсером Артемом Алтуніним — це вже трошки інша справа. Ми співвідносимо наше бачення, наш накоплений «андеграунд» з тим, що хоче почути Артем, який займається різною музикою. Тут виникає трикутник бачень. Те, що нас поєднує, — це бажання робити прикольну музику, яку б любили люди. 

Нам подобається різний реп. Я, наприклад, бітбоксер. Люблю американський грув. Діма слухає більше британського репу. Артем слухає все підряд. Тому ми робимо щось своє з присмаком андеграунду. Але по формі ми хочемо створити якісний продукт. Не давати зайвого, влучно потрапляти в цілі у куплетах і музиці.

Д.: Зараз для артиста дуже важливо приділяти увагу формі, якщо він бажає, щоб його почули. Якщо ти хочеш говорити зі своїм слухачем, то потрібно, щоб ці слухачі були. Форма допомагає знайти слухача, який вже подивиться на зміст.

Український реп vs російська сцена

А.: Чи можуть молоді українські виконавці стати популярними? Якщо так, що їм потрібно для цього зробити?

Д.: Можуть. Це наразі відбувається і буде відбуватися далі. Для цього потрібно робити своє музло, не сидіти на місці і фігачити багато контенту. Ми згадували Krechet, який виповзає на різноманітних музичних сервісах завдяки тому, що у нього вже є 1000 треків за рік. 

Деякі наші друзі-музиканти кажуть, що не може український артист самостійно стати відомим. Мені здається, це неправда. В попередньому гурті Urbanistan ми трошки забивали на слухача і зосереджувалися на собі. Я писав дуже складні для пересічного слухача тексти, вони були зрозумілими лише мені завдяки отриманому досвіду. Тому варто звертати увагу на слухача, якщо ти хочеш, щоб тебе слухав ще хтось, крім тебе.

А.: Сучасний слухач споживає менш якісний і більш простий контент, ніж, наприклад, 10 років тому?

Б.: Я не можу сказати, що всі деградують. Потрібно зробити просту форму, а натяком потрапити в ціль. Дуже важко знайти таку просту форму, яка б змогла донести суть до слухача. Для цього потрібен суперпрофесіоналізм. 

Тому ми маємо багато варіантів не дуже якісної музики. Але українські артисти вчаться робити якісно. І ми вчимося. Ми постійно пробуємо різні варіанти. Дивимося, що до вподоби нам і людям. Потім рухаємося в цьому напрямку. Для цього потрібен час. 

Д.: Я думаю, що коли в нас з’являться великі лейбли, наприклад, Universal Music, які будуть працювати з артистами, ситуація дуже зміниться. 

А.: Що наразі відбувається з концертними майданчиками? Чи не стає все менше місць для виступів артистів?

Д.: Зараз ми виступаємо у місцях, де є гарний звук, і лише в тому випадку, коли виконується технічний райдер. А 10 років гурт Urbanistan виступав всюди, де було можливо це зробити. Об’їздили всю Україну. Багато чого залежить від міста. В Києві можна зібрати 1000 людей, у Харкові — трохи менше. Взагалі ми давненько не грали. Зараз у нас більше студійної роботи. Нас кличуть грати на фестивалі, це нам подобається!

А.: Якби ви співали російською мовою, у вас було би більше слухачів у Харкові?

Д.: Нам захотілося робити нашу музику українською. Це досить відповідальний крок. 

Б.: Це був свідомий вибір. Ми подумали, що є запит на реп українською мовою. Ми є носіями мови. Ми говоримо чисто і приємно, а тому можемо писати прикольні тексти українською. Люди позитивно реагують на нашу музику: «О, клас, український реп — це прикольно». Я жодної негативної реакції стосовно цього не чув. 

Дуже багато коментів під кліпом «Говори» про те, як це класно, що в Харкові читають реп українською. 

Д.: Важливо наголосити: це не було зроблено тому, що зараз заходить українська мова. Це не був хитрий маркетинговий хід. Я говорю українською в повсякденному житті. Коли я переходив на українську, думав, що це буде проблематично для мене, оскільки на роботі, в транспорті багато хто спілкується російською. Насправді всі спокійно це сприйняли. 

А.: Чому українська молодь масово захоплюється російським репом?

Б.: Візьмемо для прикладу Моргенштерна. У нього якісний саунд-продакшен та маркетинг. Тупі тексти, але дітям подобається. Я не підписаний, але його новий кліп, який виходить кожного тижня, висить у мене в рекомендаціях на YouTube. 

Діти знають, що Моргенштерн — круто, його забороняють, а тому його треба полайкати. Але є й інші історії. У мене є учень з бітбоксу, який слухав Моргенштерна. Я дав йому послухати К4К, і зараз він слухає нас. Останній його коментар щодо Моргеншетрна був: «Лох». Це історія про маленьку перемогу. 

Чим більше ми будемо просувати український реп, тим кращу картину ми будемо мати. Не весь російський реп поганий. Я слухаю, наприклад, Скриптоніта. Це нереально круте музло і я хочу навчитися робити такі ж влучні треки, як він. 

Д.: Мені Хаскі подобається. По життю людина-гівно, але концепція альбому та його читка дуже круті.

Для того, щоб слухали «своє» потрібно, щоб «свого» ставало більше. Треба цікавитися. Наш музичний ринок дуже маленький. Коли я заходжу в Spotify і слухаю підбірку українського репу, то іноді буває страшно. Можливо, це питання грошей або кількості. 

Ті, хто прочитає це інтерв’ю, зрозумійте: не треба боятися. Додайте невідомий гурт собі в плейліст і розкажіть про нього друзям. Є така тема (хоча вона поступово відживає себе), ніби в Україні нема нормального продукту. І ми соромимося свого. Не треба соромитися, у нас є якісний продукт.

Рейв та падіння ідолів

А.: Розкажіть, чому вирішили взяти участь у Parade-fest?

Д.: Ми знайомі з однією з організаторок Веронікою Скляровою дуже давно. Були з нею знайомі ще за часів навчання в театральному університеті. Я також граю в театрі «Нєфть». І також як К4К ми виступали на паті Parade-fest, коли вони робили альтернативне нагородження діячів культури — конткультурну театральну премію «Пропаганда». 

А.: Ви будете виступати на площі Свободи в рамках події «Рейв замість Леніну». Як ви взагалі ставитеся до декомунізації?

Д.: Ми вважаємо, що всі зміни потрібно робити мирно і лояльно. Якщо говорити про повалений пам’ятник Леніну на площі Свободи, то ми з Богданом були під час цих подій. Ми були дуже «за», щоб це сталося. В той момент це була сильна емоція. 

В часи, коли ніхто не розумів людської мови, ми хотіли показати, що нам це тоталітарне минуле нафіг не потрібне. Тоді діяла мова сили. Пам’ятників Леніну настругали в СРСР стільки, що руйнуй-не руйнуй — все одно десь знайдеться. 

Б.: Якщо ми подивимося на Польщу, то там, наприклад, пам’ятники тоталітарним владам були демонтовані в перший же день звільнення Польщі. Я все дитинство бачив пам’ятник Леніну і мені було все одно, коли його валили. 

Але так склалися обставини, що ми маємо нести відповідальність за те, що відбувається у нас зараз. Не ми мали демонтувати ідолів, а влада, яка прийшла з незалежною Україною.

А.: Дмитро, а в яких театральних виставах у Харкові тебе можна побачити сьогодні?

Д.: В «Гамлеті» театру «Нєфть», який ми нещодавно зробили — прем’єра пройшла у липні. Також зараз у нас готується вистава «Альтернатива», що підіймає тему екології. Ще дві — це «В поисках смысла жизни» та «Стражданнях на Гончарівці».

«Рейв замість Леніна» відбудеться на площі Свободи у Шатрі Parade-fest в суботу, 11 вересня, о 20:30. Вхід на вечірку-закриття вільний.

Антон Візковський, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.