Джо Лінслі: подкасти про Україну, кав’ярні та волонтерство. Strangers Not Strangers

«Харків демонструє можливість Перемоги, і американці мають побачити цю можливість»

— Розкажіть мені трохи про себе, будь ласка. Звідки ви? Чим заробляєте на життя, і що ви робите тут в Україні?

Я Джо Лінслі, наша команда називається «Ukrainian Freedom News». Кожен день останні два роки я повідомляю новини на WGN Radio у Чикаго — одній з найбільших радіостанцій Америки. Я подорожую Україною і розповідаю американцям про війну і свій особистий досвід життя у вашій країні.

Ми збираємо гроші для закупівлі необхідного на фронт, і це дає нам доступ до цікавих історій, які підтримують у людях інтерес. 

— Зараз ви перебуваєте у Харкові. Чому Харків? Що саме приваблює вас?

Я часто приїжджаю в Харків, бо це місто демонструє можливість Перемоги, і американці мають побачити цю можливість.

На самому початку повномасштабного вторгнення було достатньо показати, що Росія — це зло. Нам потрібно було зупинити це зло. Мотивації вистачало певний час, але не зараз. Тепер люди мають бачити речі, які працюють. Їм треба бачити ознаки успіху попри все. І це сувора реальність: це як гора, на яку, здається, неможливо піднятися, і люди втрачають мотивацію. Ви знаєте, час іде. У людей свої проблеми. І якщо в них немає можливості [вплинути на ситуацію, — «Люк»], вони втрачають енергію.

І це місто, Харків… саме зараз ми в кафе на вулиці, яка була під ракетним обстрілом декілька місяців тому [кафе Makers, вулиця Григорія Сковороди 36. Росіяни поцілили у вулицю 23-го січня ракетами С-300. Щонайменше дев’ятеро людей зазнали поранень]. Зараз за нашими спинами забите дошками вікно. Трагічна ознака того, наскільки нещадна Росія у своїх атаках на чудові міста. Але це також ознака перемоги. У нас мають бути маленькі перемоги, саме так ми, врешті-решт, отримуємо велику ідею «Перемоги». Я обожнюю значення цього слова, його побудову українською мовою, це ніби подолання можливості, подолання твоїх сил, спроба зробити неможливе. І це місце показує це.

— Чи ви були тут, в цьому кафе, після атаки?

Я прийшов сюди після того, як ракети поцілили в цю вулицю. Я був недалеко, тож відчув це. І тоді наступного ранку я прийшов у це кафе, щоб побачити, що сталося. Кафе відчинилося вчасно. Вони [працівники] пам’ятали мене, посміхнулися. «Вам як завжди?», — запитали вони. 

Знаєте, я думаю, в Америці люди взяли б вихідний для відновлення свого ментального здоров’я. Ваш бізнес атакували, на підлозі все ще було скло! А вони підмітали, заколочували вікна. Як тільки з’являлися заголовки про атаку, Харків знову був під обстрілами, руйнувались гарні будівлі, гинули люди. Знову.

Це здається неможливим, але коли ти фізично знаходишся тут, можна піти в магазин і побачити людей, які допомагають, обіймаються, заохочують один одного і відбудовують все одразу. Це змінює всю твою рушійну силу. Тому це одна з причин, чому я тут так часто. Тому що це місто показує нам, що Перемога настає. Це процес. 

— Як американці реагують на ваші радіо ефіри про Україну та обстріли?

У нас неймовірно прихильна аудиторія в Чикаго. Я маю на увазі, що люди донатять гроші. Інша причина мого приїзду сюди на цей раз — ми купуємо антидронові рюкзаки спільно з харківською волонтерською організацією «Волонтерська» і [харківським підприємцем] Максом Бурцевим. У нас є американці, які хочуть захистити військових на передовій, поки ми чекаємо на зброю дальньої дії.

Моя мета — переконати американців, які кажуть, що люблять свободу, але ігнорують Україну, відкрити їхні очі та змінити їх думку. Моя цільова аудиторія зараз — Остін, Техас, тому що це столиця технологій. Це Джо Роган та Ілон Маск. Це найвпливовіше місто в Америці, і вони платять за людей у Конгресі. Наша місія зараз — це співпраця з українцями та тими, хто підтримують Україну, щоб не дозволити росіянам контролювати наратив, і показувати американцям можливість перемоги кожен день. 

— Чи не могли б ви більше розповісти про свою мотивацію залишатися тут під час війни, як це почалося?

Вперше я приїхав сюди у 2018-му. Я був у Києві і збирався привозити туди американських підприємців у короткі подорожі. Так я краще дізнався про Україну. Я подорожував світом кілька років, і мене запросили прочитати лекцію про медіа в Українському католицькому університеті у Львові. Я прилетів зі Стокгольму, вважаючи, що проведу тут [в Україні] два тижні. Але я вже прожив тут пандемію та повномасштабне вторгнення. 

Січень, 2022 рік. Час повертатися в США. Всі знали про наближення повномасштабного вторгнення. І саме тоді я сказав: «Окей, я гарно провів час у подорожах останні декілька років, а зараз час повертатися до журналістики. Це моя місія. Я вірю в цю країну. Я розумію її, а значить можу пояснити її американцям». Я сприйняв це як нову пригоду. Я був готовий до цього. Я був у Львові, коли почалось повномасштабне вторгнення.

— Ви кажете, журналістика — ваша місія. Як почалася ваша кар’єра?

Я почав працювати журналістом в одному з журналів Вашингтона. Але однією з моїх найважливіших робіт була на FOX News. Людина, яка заснувала FOX News, Роджер Ейлс, допоміг Роналду Рейгану, Джорджу Бушу та Річарду Ніксону перемогти на виборах. Ця людина була легендою. Я став його протеже. Він був моїм ментором. Він навчив мене як взяти на себе керування компанією, і мені тоді було десь… 20-22 роки? Раптом я займаю цю серйозну посаду у найбільш впливовій медіа імперії в світі. Це здавалося нереальним.

Це був шалений світ приватних літаків та влади. Якимось чином я досить швидко досягнув мети. Хоча в мене не було свободи, вони контролювали все. Я почав бачити багато проблем, а це одна з причин чому я зараз тут — у них були всі ресурси в світі, але вони не знали світ. Однак, вони контролювали наративи і новини, їм було байдуже до пошуку істини.

Я хотів звільнитися, але це ж як… мафія. Ти не можеш. Вони сказали, ти не можеш піти. Я знав усі їх секрети, тому вони переслідували мене. Я втік. Була погоня за машиною до Гудзонської долини. Це було божевілля. А потім вони зробили телепередачу з [актором] Расселом Кроу у якості мого колишнього боса, і якийсь актор навіть зіграв мене. Тому я поїхав з Америки. Коли вийшла прем’єра шоу, я купив квиток в один кінець і поїхав подорожувати світом. Саме так я опинився в Україні.

— А що б ви сказали про інших іноземців (ваших друзів, знайомих), які вирішили повернутися в Україну? Чи знаєте ви про їх мотивацію?

Щодо американців, які сюди приїздять (будь вони консерваторами, ветеранами Афганістану, серйозними воїнами чи ліберальними професорами з Гарвардського університету) — всі вони приїжджають сюди і знаходять якийсь сенс чи мету для свого розвитку. У всіх нас бувають темні часи, коли ми просто втомилися від усього і хочемо втекти, знаєте.

Я бачу по своїх іноземних друзях, які перебувають тут, що коли люди приїжджають сюди, вони не відчувають, що це [життя в Україні] безнадійно. Вони відчувають абсолютно протилежне. Коли ти їдеш через зруйновані села, ти бачиш сум і трагедію, але на автомагістралях можна побачити військові та цивільні автівки, номерні знаки з усієї Європи. Це надихає. 

---

Читайте також:

• Strangers Not Strangers: інтерв’ю з Робертою Морато Рістер
• «Ми всі складаємо пазл перемоги». П’ять історій молодих українців та українок
• «Я хочу, щоб люди посміхалися». Японський волонтер Фумінорі Цучіко відкрив на Салтівці безплатне кафе для харків’ян

---

«Потрібно мати певне відчуття спокою та радості аби звучати як українець»

— Я також хотіла би поговорити про деякі місця у Харкові. Коли я попросила вас обрати будь-яке місце в Харкові серед улюблених, ви відразу назвали мені «Трипіччя» та «Makers». Чому ці місця?

«Трипіччя» означає «три пічі». Це неймовірне місце, тому що все почалося (як і багато речей тут) як волонтерський проект на початку повномасштабного вторгнення. Можна назвати це рестораном, але це набагато більше. Це хаб культурного ренесансу. І ви знаєте, радянська влада зробила дуже багато аби зруйнувати мову, культуру та самобутність у Харкові, а Микита [Вірченко, співзасновник «Трипіччя»] та команда надали нового дихання стародавнім українським рецептам. Вони також запрошують музикантів з усієї країни, і це перетворилось на місце опору. Відчувається неймовірна енергія, і там завжди збираються чудові люди.

Зараз ми у «Makers». Ми вже згадували обстріл. Але ж я люблю гарну каву. І ви знаєте, ми [американці] маємо досить негативну думку [про Україну], тому що не бачимо позитивних аспектів тутешнього життя. Коли тихо, немає ракетних атак, повітряних тривог, коли безпечно гуляти цими вулицями, тому що тебе не підстрелять чи не пограбують. Нам не вистачає таких історій. Це місто є ідеальним місцем аби показати більшу картинку, мікросвіт реальності, з якою ми стикаємося. Я був тут після ракетного обстрілу в січні, на цій вулиці. До речі, зараз у неї інша назва…

— Раніше це була Пушкінська на честь російського поета, але зараз її перейменували на честь Сковороди, українського філософа.

 Так. І мер справді це дозволив. Він змінив її [назву вулиці] після цієї атаки.

Я думаю, що це тому що українці показали, що все можливо. В американському футболі та бейсболі, в обох цих видах спорту, в будь-який момент можна побачити реальний прогрес. Можна побачити маленькі перемоги, які створюють та штовхають тебе до великої Перемоги. Саме на цьому нам треба фокусуватися, розповідаючи історії про вашу країну, крок за кроком. Так. «Malo pomalu» [посміхається].

— О, я тільки хотіла запитати про мову. Коли ви почали вчити українську, як ваші успіхи?

Куди б я не приїздив, я завжди намагаюся трохи вивчити мову. Я американець ірландського походження, раніше в мене була ферма в Ірландії. Знаєте, ірландську мову пригнічували, тож більше ніхто нею не розмовляє. Звісно, деякі люди розмовляють, але це не розповсюджено. Тому ірландська частина мене сказала: «О, я хочу! Я маю доєднатися до зусилля розмовляти українською. Це допоможе зрозуміти це місце».

Я також помічаю справжню різницю між російськими та українськими авторами на книжній полиці. Я раніше любив [Федора] Достоєвського. Я думаю, він дуже гарно продіагностував психічне захворювання росіян, навіть хоч він і сам був частиною цього у якійсь мірі. Він написав «Злочин і кару», і я подумав: «Добре, я не знаю російської, але російське слово, що позначає злочин, буквально означає “переступити через лінію” (у перекладі)». А українське слово означає «зробити щось зле». Це неймовірно. Це показує велику різницю між цими двома країнами, лише одним цим словом.

Для росіян, злочин — перейти через лінію, окреслену владою. Це все пов’язане з режимом. Немає значення, що ти відчуваєш у серці, існує межа, встановлена кимось (царем, Сталіним чи Путіним), ти повинен просто замовкнути та не переходити цю межу. Для українців, злочин означає вчинити щось, що глибоко в душі ти вважаєш злом. Тому ти не будеш підкорятися поганому режиму, в цьому і полягає нестримний дух свободи. Це ваш Майдан [Революція Гідності]. Для вас важливе лише добро та зло.

Зрештою, українська мова. Чи є мова кодом? Ні, це як ключ. Він відкриває двері для розуміння різниці в менталітеті. Тому вона мені подобається. 

— Чи важко вам було вивчити українську?

Так. Мені досі важко. Сама мова складна. Важко вимовляти слова.

— Що вам вимовляти найважче?

Мабуть, звуки «х» та «г», як у слові «гуцул». І різниця між «холодний» та «голодний». Важко вимовити м’який звук між твердим та м’яким [звуками].

На початку повномасштабного вторгнення, я не міг вимовити одне слово. Його дуже важко вимовити, я спробую. Слово, яке не можуть вимовити росіяни. «Паляниця».

— У вас майже вийшло!

Майже, так. Якщо я вип’ю трохи «самогону», то зможу вимовити його.

Але, так, вимова. Я зрозумів, що це через те, що я трохи вчив стародавню грецьку, арабську та французьку. Я ніколи не опанував жодну з них, я часто переїздив з місця на місце. Але щоб розмовляти українською, мати правильну вимову, я не можу розмовляти як мешканець Нью-Йорку. Я не можу розмовляти з такою ж злістю як і вони.

Декілька друзів намагалися змусити розмовляти мене [українською] на днях, але потрібно мати певне відчуття спокою та радості аби звучати як українець. Тобто це показує нам як мова пов’язана з особистістю, з власним світоглядом. Вона відображає, як живуть люди.

— Чи є у вас якісь смішні історії про українську мову, можливо ви неправильно вимовили якесь слово чи щось не зрозуміли?

Нічого особливого не приходить на думку. Я впевнений, що такі випадки завжди є, але нічого не можу згадати. 

Тим не менш я спробую зараз розказати вірш Тараса Шевченка, який я намагався запам’ятати. Зараз побачимо. О, я забув перше слово. «Побачиш багато, поїдеш далеко. Зажурився…»  Це важко вимовити. Я не можу це сказати.

— Чи читали ви інших українських письменників чи поетів?

Нажаль, ні. Я трохи читав [Миколая] Гоголя. Але в мене не було часу прочитати багато. Я взагалі більше читав Шекспіра, щоб побачити більше розсудливості та перспективи. А потім я прочитав книгу 1930-х років, тому що у нас зараз схожий сценарій. Я просто знову і знову перечитую ті самі книги. 

Мені треба читати українську літературу. Можливо, після Перемоги у мене буде час.

— Тож останнє питання, я думаю. Що для вас Харків зараз?

Харків — це місце можливостей, місце, де твориться неможливе. Ось так. Харків — це місце, що кожен день доводить, що неможливе можливо через великі та малі випробування. 

Тому я заохочую всіх, хто загубився в житті і шукає сенсу та мети не тільки приїздити в Україну, але і в Харків також. Ви маєте зіткнутися зі страхом, як це трапляється у житті, так чи інакше. Тут все дуже зосереджене, справжнє та чесне. 

— Як ви уявляєте майбутнє Харкова?

Майбутнє — це кожен день. Майбутнє — там, де ми знаходимося зараз. Це забите вікно, наприклад. Існує так багато деталей, що важко все сприйняти, тому можна багато чого пропустити. Але коли настають сутінки, стає похмуро та темно, ви починаєте помічати. Можна побачити ці маленькі деталі. 

І я думаю, що саме це ми відчуваємо тут, у Харкові. Серед тіней та поміж атак ми бачимо нові елементи себе кожного дня. Це вже місто майбутнього, я вважаю, якщо ви можете витримати таку атмосферу, ви зможете витримати будь-що, що б не принесло вам майбутнє. Навіть прибульців, будь-що.

---

Hotspot — це школа англійської мови, орієнтована на результат. Вона допомагає розвинути стійкі та усвідомлені навички у трьох аспектах: граматиці (щоб уникати нісенітниці в письмовому чи усному мовленні), усному мовленні (аби використовувати слова і правила доречно) та слуханні (щоб розуміти оточуючих та самому бути зрозумілим).

Велика ідея Hotspot — навчити людей навчатися. У Hotspot не просто викладають мову, а й допомагають людям полюбити навчатися, аби в результаті підвищити рівень життя в нашому місті та країні.

---

Інтерв’ю — Арися Чернобай, редакція та правки — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, обкладинка — Катя Дрозд