Що тут було до: історія семи харківських будівель

Держпром

З ХІХ століття землі на північний захід від вулиці Сумської належали Харківському університету: тут розташовувалися клініки та навчальні корпуси медичного факультету (частина з них діє донині як обласна лікарня), а поряд, на місці, де нині розташований Держпром, лежали вільні землі, частково міське звалище.

Майдан Свободи до 1925 року мав назву Ветеринарна площа — через розташований поруч Ветеринарний інститут — і фактично був невеликим пустирем, оточений кількома будівлями.

Саме відсутність щільної забудови дозволила більшовицькій владі створити тут новий адміністративний центр — тодішню столицю Радянської України. Проєкт будівлі обрали конкурсом 1925 року і одразу ж розпочали його втілювати. Будівництво зайняло три роки: Держпром відкрили 7 листопада 1928 року, до річниці Жовтневої революції.

Держпром — одна з перших в СРСР багатоповерхових будівель із залізобетонним каркасом. У 1930-х тут працювала Рада народних комісарів УСРР, а нині тут розташовані офісні приміщення.

Готель «Харків»

Спершу готель називався «Інтернаціональ». Історія земель, на яких він зводився, подібна Держпрому через територіальну близькість. Місто почало освоювати колишні університетські пустирі і яри на північній околиці дореволюційного центру, у час, коли вісь міського життя почала зміщуватися від площі Конституції (тоді Миколаївської) у новий перспективний район.

Проєкт розробив молодий архітектор Григорій Яновицький. Будівництво розпочалося 1932 року, а вже за два роки відкрили перший корпус на 327 номерів. У 1937-му готель, що на той момент мав 495 номерів, здобув золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі.

Під час Другої світової війни вибухи пошкодили перекриття будівлі. Відновлював готель той самий Яновицький, але вже в іншій естетиці — фасади отримали додатковий декор. Під сучасною назвою «Харків» готель остаточно запрацював у 1950-х.

ТРЦ «Нікольський»

На місці нинішнього ТРЦ «Нікольський» колись стояла дерев’яна Миколаївська церква — її звели ще за козацьких часів біля стін Харківської фортеці. 1770 року її замінила мурована церква за зразком Покровського собору, яку в 1830-х роках перебудували.

1886-го святиню розібрали, і за проєктом єпархіального архітектора Володимира Нємкіна на цьому місці звели новий собор у неовізантійському стилі, який відкрили 1896 року. Простояв він менше ніж сорок років.

У лютому 1930-го міська влада вирішила закрити й розібрати будівлю — цеглу планували пустити на будівництво шкіл, а офіційним приводом стала потреба прокласти трамвайні колії. Собор спершу намагалися підірвати, але зруйнувати його одразу не вдалося: розбирали ще півроку.

ХНАТОБ

Будівля Харківського національного академічного театру опери та балету на Сумській, 25 — не перший дім харківської опери. Оперна антреприза працювала в місті з 1880 року, а 1925-го на її основі заснували «Українську державну столичну оперу».

Довгий час вистави йшли в будівлі на Римарській, 21, де нині знаходиться Харківська обласна філармонія. Споруду звели наприкінці 1820-х років, а 1890-го купецьке товариство, що тримало там комерційний клуб, передало будівлю театру.

Ділянку під нову будівлю на Сумській обрали лише наприкінці 1960-х, коли стару споруду визнали аварійною. До того тут були сквер, ротонда, підземний пункт управління штабу цивільної оборони й Харківський технікум молочної промисловості.

Будівництво нового театру за проєктом київських архітекторів С. Н. Миргородського, В. Д. Єлізарова, Н. В. Чуприни й Р. М. Гупала розтяглося на понад двадцять років — з 1970-го по 1991-й, здебільшого через брак фінансування. Будівля має дві зали – на 1500 і 400 місць. За величезні розміри споруду прозвали «авіаносцем».

Планетарій

Будівлю в провулку Кравцова (колишньому Мордвинівському) звели у 1912–1915 роках за проєктом архітектора Юлія Цауне як синагогу для харківської єврейської громади «Ашкеназім». У 1920-х тут же розташовувалося керівництво єврейської релігійної громади міста.

Синагогу закрили 1936 року й віддали під клуб. Під час війни будівля постраждала і довго стояла напівзруйнованою: у 1946-му її ненадовго повернули громаді для відновлення богослужінь, та грошей на ремонт не знайшлося, і 1949-го споруду передали театру української драми імені Шевченка.

1957 року з ініціативи астронома Миколи Барабашова тут відкрили Харківський планетарій. Спершу встановили апарат «Планетарій УП-4», пізніше замінили німецьким «Малим Цейсом», а у 1970-х — «Середнім Цейсом» із програмним керуванням, першим апаратом-автоматом такого типу в СРСР.

ЦУМ

Павлівська площа, на якій стоїть Центральний універмаг, спершу була Базарною, пізніше Торговою, а за радянської влади — площею Рози Люксембург. Напередодні свят діяли великі ярмарки — Водохрещенська, Троїцька, Успенська, Покровська.

Уже в XX столітті на цьому місці з’явився магазин компанії «Зінгер» — його вважають однією з перших упорядкованих торгових будівель площі, і саме елементи цієї споруди досі збереглися всередині сучасного ЦУМу. У 1930 році архітектор Олександр Линецький розробив проєкт корпусу ХАТОРГу у стилі конструктивізму. Його звели ліворуч від колишнього магазину «Зінгер».

1938 року універмаг розширили за проєктом Петра Фролова, поглинувши сусідні будівлі праворуч. Після значних пошкоджень часів Другої світової війни ЦУМ відбудували за проєктом Михайла Мовшовича, Бориса Клейна та Володимира Харламова у стилі сталінського ампіру, тож конструктивістський вигляд будівля частково втратила.

Будинок Рад (ХОДА)

У 1875 році на розі Сумської та колишньої Ветеринарної вулиць з’явилася кам’яна двоповерхова крамниця. У 1890-х ділянку викупило Харківське губернське земство і за результатами архітектурного конкурсу звело тут ошатну будівлю в стилі неоренесансу за проєктом одеського архітектора Адольфа Мінкуса. 

Будівлю прикрашали купол, алегоричні скульптури «Землеробство» і «Промисловість» та герби одинадцяти повітів Харківської губернії на фасаді. 1912 року у будівлі розширили ліве крило за проєктом архітектора Віктора Величка.

Комплекс губернського земства проіснував до 1930 року. З 1925-го, коли Харків був столицею, тут працював ЦК КП(б)У на чолі з Лазарем Кагановичем, а вже 1930-го, коли партійному апарату стало затісно, будівлю повністю перебудували за проєктом конструктивіста Якова Штейнберга — від дореволюційного фасаду не залишилося майже нічого.

Під час Другої світової війни будівля зазнала значних руйнувань, тож відновлювати довоєнний вигляд фахівці визнали недоцільним, і 1954 року на цьому ж місці звели нову споруду в стилі сталінського ампіру — за проєктом Веніаміна Костенка та Володимира Орєхова. Саме її харків’яни знають сьогодні як Будинок Рад. 

Вранці 1 березня 2022 року, під час повномасштабного вторгнення, будівля зазнала прямого ракетного удару — обвалилися перекриття кількох поверхів.

---

Читайте також:

• Архітектура як меседж. Архітектор Олег Дроздов про Харків, спільноту і відповідальність
• Людина, яка проєктувала Харків. Історія архітектора Олексія Бекетова
• Яків Столяров — перший, хто привіз знання про нову технологію будівництва. «Хроніки залізобетону»

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Анастасія Курінська, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко