Що тут було до: історія семи харківських будівель
Місто
На місці Держпрому колись був пустир, нинішній ЦУМ стоїть на залишках фортечної вежі, а Харківський планетарій колись був синагогою. Розповідаємо історії семи відомих будівель Харкова, які показують, як місто змінювалося з плином часу.
Текст створено ГО «Люк — медійна група» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Держпром
З ХІХ століття землі на північний захід від вулиці Сумської належали Харківському університету: тут розташовувалися клініки та навчальні корпуси медичного факультету, а за ними, на місці, де нині розташований Держпром, тягнулися пустирі та яри.
Майдан Свободи до 1925 року мав назву Ветеринарна площа — через розташований поруч Ветеринарний інститут — і фактично був невеликим пустирем, оточений кількома будівлями.
Саме відсутність щільної забудови дозволила більшовицькій владі створити тут новий адміністративний центр — тодішню столицю Радянської України. Проєкт будівлі обрали конкурсом 1925 року і одразу ж розпочали його втілювати. Будівництво зайняло три роки: Держпром відкрили 7 листопада 1928 року, до річниці Жовтневої революції.
Держпром — одна з перших в СРСР багатоповерхових будівель із залізобетонним каркасом. У 1930-х тут працювала Рада народних комісарів УСРР, а нині тут розташовані офісні приміщення.
Готель «Харків»
Спершу готель називався «Інтернаціональ». Історія земель, на яких він зводився, подібна Держпрому через територіальну близькість. Місто почало освоювати колишні університетські пустирі і яри на північній околиці дореволюційного центру, у час, коли вісь міського життя почала зміщуватися від площі Конституції (тоді Миколаївської) у новий перспективний район.
Проєкт розробив молодий архітектор Григорій Яновицький. Будівництво розпочалося 1932 року, а вже за два роки відкрили перший корпус на 327 номерів. У 1937-му готель, що на той момент мав 495 номерів, здобув золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі.
Під час Другої світової війни вибухи пошкодили перекриття будівлі. Відновлював готель той самий Яновицький, але вже в іншій естетиці — фасади отримали додатковий декор. Під сучасною назвою «Харків» готель остаточно запрацював у 1950-х.
ТРЦ «Нікольський»
На місці нинішнього ТРЦ «Нікольський» колись стояла дерев’яна Миколаївська церква — її звели ще за козацьких часів, не пізніше 1655 року, біля стін Харківської фортеці.
Пізніше святиню замінили на кам’яний храм: собор за проєктом єпархіального архітектора Володимира Нємкіна відкрили 1896 року. Простояв він менше ніж сорок років. У лютому 1930-го міська влада вирішила закрити й розібрати будівлю — цеглу планували пустити на будівництво шкіл, а офіційним приводом стала потреба прокласти трамвайні колії. Собор спершу намагалися підірвати, але зруйнувати його одразу не вдалося: розбирали ще півроку.
ХНАТОБ
Будівля Харківського національного академічного театру опери та балету на Сумській, 25 — не перший дім харківської опери. Сам театр веде історію від 1780 року і довгий час працював у будинку на Римарській, який у 1884–1885 роках спеціально реконструйовали під оперну сцену.
Ділянку під нову будівлю на Сумській обрали лише наприкінці 1960-х, коли стару споруду визнали аварійною. До того тут були сквер, ротонда, підземний пункт управління штабу цивільної оборони й Харківський технікум молочної промисловості.
Будівництво нового театру за проєктом київських архітекторів С. Н. Миргородського, В. Д. Єлізарова, Н. В. Чуприни й Р. М. Гупала розтяглося на двадцять років — з 1970-го по 1990-й, здебільшого через брак фінансування. Будівля має дві зали – на 1500 і 400 місць. За величезні розміри споруду прозвали «авіаносцем».
Планетарій
Будівлю в провулку Кравцова (колишньому Мордвинівському) звели у 1912–1915 роках за проєктом архітектора Юлія Цауне як синагогу для харківської єврейської громади «Ашкеназім». У 1920-х тут же розташовувалося керівництво єврейської релігійної громади міста.
Синагогу закрили 1936 року й віддали під клуб. Під час війни будівля постраждала і довго стояла напівзруйнованою: у 1946-му її ненадовго повернули громаді для відновлення богослужінь, та грошей на ремонт не знайшлося, і 1949-го споруду передали театру української драми імені Шевченка.
1957 року з ініціативи астронома Миколи Барабашова тут відкрили Харківський планетарій. Спершу встановили апарат «Планетарій УП-4», пізніше замінили німецьким «Малим Цейсом», а у 1970-х — «Середнім Цейсом» із програмним керуванням, першим апаратом-автоматом такого типу в СРСР.
ЦУМ
Понад три століття тому на місці Центрального універмагу на Павлівській площі (яка встигла побувати Народною, Торговою, а за радянської влади — площею Рози Люксембург) стояла Різдвяна вежа першої Харківської фортеці, а напередодні свят діяли великі ярмарки — Водохрещенська, Троїцька, Успенська, Покровська.
Уже в XX столітті на цьому місці з’явився магазин компанії «Зінгер» — його вважають однією з перших упорядкованих торгових будівель площі, і саме елементи цієї споруди досі збереглися всередині сучасного ЦУМу. У 1925 році до неї прибудували корпус ХАТОРГу за проєктом архітектора Олександра Линецького, а вже за радянської влади ділянку остаточно віддали під один із перших центральних універмагів республіки — відкритий, за іронією, у розпал Голодомору, 1933 року.
1938 року універмаг розширили за проєктом Петра Фролова, поглинувши сусідні будівлі праворуч. Після значних пошкоджень часів Другої світової війни ЦУМ відбудували до 1952 року вже в стилі сталінського ампіру — але зі збереженою попередньою структурою фасадів і розташуванням вікон.
Будинок Рад (ХОДА)
У 1875 році на розі Сумської та колишньої Ветеринарної вулиць з’явилася кам’яна двоповерхова крамниця. У 1890-х ділянку викупило Харківське губернське земство і за результатами архітектурного конкурсу звело тут ошатну будівлю в стилі неоренесансу за проєктом одеського архітектора Адольфа Мінкуса.
Будівлю прикрашали купол, алегоричні скульптури «Землеробство» і «Промисловість» та герби одинадцяти повітів Харківської губернії на фасаді. 1912 року будівлю розширили лівим крилом.
Комплекс губернського земства проіснував до 1930 року. З 1925-го, коли Харків був столицею, тут працював ЦК КП(б)У на чолі з Лазарем Кагановичем, а вже 1930-го, коли партійному апарату стало затісно, будівлю повністю перебудували за проєктом конструктивіста Якова Штейнберга — від дореволюційного фасаду не залишилося майже нічого.
Під час Другої світової війни будівля зазнала значних руйнувань, тож відновлювати довоєнний вигляд фахівці визнали недоцільним, і 1954 року на цьому ж місці звели нову споруду в стилі сталінського ампіру — за проєктом Веніаміна Костенка та Володимира Орєхова. Саме її харків’яни знають сьогодні як Будинок Рад.
Вранці 1 березня 2022 року, під час повномасштабного вторгнення, будівля зазнала прямого ракетного удару — обвалилися перекриття кількох поверхів.
Читайте також:
- Архітектура як меседж. Архітектор Олег Дроздов про Харків, спільноту і відповідальність
- Людина, яка проєктувала Харків. Історія архітектора Олексія Бекетова
- Яків Столяров — перший, хто привіз знання про нову технологію будівництва. «Хроніки залізобетону»
Текст створено ГО «Люк — медійна група» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Текст — Анастасія Курінська, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
