Як Василь Кричевський створював у місті готику та модерн. «Харків, де твоє обличчя?»

Хто такий Василь Кричевський?

Василь Кричевський був не просто черговим талановитим художником — на них українська земля завжди була багатою. Він став творцем нового напрямку в дизайні та архітектурі — українського модерну. Наслідуючи одночасно європейське ар-деко та українські народні мотиви, він розробив власний стиль, який пізніше почали наслідувати й інші художники-графіки.

Саме Кричевському ми завдячуємо появі тризуба в його нинішньому вигляді. Бо княжий знак Володимира Хрестителя та його нащадків історично ніколи не мав усталеної форми, щоразу змінюючи свій вигляд від одного артефакту до іншого. Натомість Василь Кричевський у 1918 році вибрав для нього нові, добре впізнавані кожним українцем абриси, з готично загостреними, витягнутими догори кінцями.

До розробки герба Української народної республіки він підійшов з суто дизайнерської точки зору, розробивши декілька видів для різних носіїв. Тоді ж їм було створено ескізи українських державних печаток та грошову купюру у дві гривні.

Проєкт виявився настільки успішним, що після УНР тризуб Кричевського потрапив до символіки Української держави гетьмана Скоропадського, яку створив Георгій Нарбут — інший видатний український художник-графік. Навіть сучасний герб України авторства Олексія Кохана на 95% збігається з гербом авторства Василя Кричевського.

Перші харківські проєкти

Майбутній автор українського герба народився 150 років тому у багатодітній родині фельдшера з села Ворожба під Лебедином. Наразі це Сумська область, проте тоді село входило до Харківської губернії. У 13 років Кричевський приїжджає до Харкова навчатись у Харківській залізнично-технічній школі на вулиці Олександрівській (нині Євгена Котляра).

Поряд з іншими предметами у школі викладалося малювання, креслення та обробка матеріалів. Звернувши увагу на технічну досконалість малюнків Кричевського, друг його сім’ї, лікар Томашевський, показав деякі з них кресляреві харківської міської управи. Так хлопцю почали замовляти простенькі проєкти житлових будинків.

Незабаром Кричевський переходить працювати помічником до іншого міського кресляра — Михайла Бабкіна, чия управа на той час займалася будівництвом багатьох приватних будинків Москалівки та Залопані. Оскільки самому Кричевському на той момент було лише 14-16 років, його перші проєкти не були підписані. 

Харківська краєзнавиця Тетяна Тихомірова у 1990-ті провела величезну роботу, яка дозволяє встановити авторство деяких будинків за «почерком» архітектора та періодом забудови. Наприклад, цього неоготичного маєтку на вулиці Чоботарській, 80. Його звели у 1887 році для вдови інженера К.В. Гостинопільської, вже в радянський час він став міською хлібопекарнею №2. На момент проєктування маєтку Кричевському було лише 16 років.

Співпраця із братами Загоскіними

Пізніше Кричевський переходить на роботу до міського архітектора Сергія Загоскіна та його брата Іліодора, які у той час активно займалися забудовою центральної частини міста. Сергій Загоскін швидко розпізнав талант молодого, але малозабезпеченого кресляра. Він узяв Кричевського до себе на виховання і протягом трьох років навчав разом зі своїми синами, влаштувавши потім на роботу помічником міського архітектора.

У 1898 році Іліодор Загоскін разом з Василем Кричевським реконструювали маєток гірничого інженера Миколи Авдакова на вулиці Сумській, 52. Будинок, зведений за 15 років до того за проєктом Георгія Стрижевського, зробили двоповерховим, надавши йому псевдоготичних рис. Хоч він зараз і втратив оригінальні ворота, фасад досі зберігає кручені колони, стрільчасте вікно і гострий щипець над входом.

У 1910 році за ініціативою докторки Алпатьєвої в цьому будинку відкрили першу в Харківській губернії клініку лікування сухоти. Тут же згодом встановили один із перших у місті рентген-апаратів. Навіть зараз, століття потому, будівля працює як протитуберкульозний диспансер.

Натхненний Бекетовим

Вже згаданого Миколу Авдакова у 1900 році обрали головою Ради з’їздів гірничопромисловців Півдня Росії. Цей орган об’єднував великі підприємства гірничодобувної та важкої промисловості колишньої імперії, більшість з яких знаходилися на українській території. До Ради входили вугільні та металургійні магнати, зокрема, Олексій Алчевський.

Оскільки Рада збиралася саме у Харкові, вона замовила братам Загоскіним нову велику будівлю для проведення своїх з’їздів. Для цього у купчихи Олександри Харіної придбали збудовану у 1897 році двоповерхову будівлю на вулиці Сумській. Спочатку архітектор Борис Михайловський надбудував на ній один поверх, а у 1902 році за проєктом Загоскіних прибудували ще й нову частину, з парадним входом і конференц-залом.

Зараз будівля на Сумській, 18/20 належить Харківському радіотехнічному технікуму. У ній досить легко можна виокремити поглядом і старий харинський особняк, і пишну головну частину, до декорування якої доклався Василь Кричевський.

Оздоблення цього будинку часто приписують архітектору Олексію Бекетову, але це не зовсім правда. Він дійсно проєктував внутрішню реконструкцію будівлі у 1916 році та, безумовно, мав великий вплив на Кричевського. Для екстер’єру той вибрав неоренесансні форми, до яких завжди тяжів Бекетов.

Примітно, що зараз будівля радіотехнікуму є чи не єдиним у Харкові місцем, де увіковічений Василь Кричевський — на фасаді 15 років тому встановили присвячену йому меморіальну дошку. Вулиця Кричевського знаходиться на околиці міста, в районі Великої Данилівки.

Палац на майдані Феєрбаха

Сухота була великою проблемою на початку минулого століття. Тоді у Харкові діяв осередок Ліги боротьби з туберкульозом, який замовив Сергію Загоскіну нову велику будівлю для своєї амбулаторії на Вознесенській площі (зараз майдан Феєрбаха, 12). Загоскін працював над проєктом кілька років, залучивши до оформлення і Василя Кричевського з його пристрастю до готичних форм.

Амбулаторна лікарня для хворих на туберкульоз відкрилася у груді 1912 року, коли вже працювала згадана вище клініка Алпатьєвої. Протягом семи років новий заклад абсолютно безплатно лікував пацієнтів, за цей час лікарям вдалося допомогти тисячам людей.

На щастя, будинок на майдані Фейєрбаха зберігся досить непогано. Вцілів майже весь первісний екстер’єр: вишукана фасадна ліпнина, маскарони над вікнами, великі готичні арки та кутасті еркери. Останні 55 років тут знаходився звичайний житловий будинок, але згодом власники продали його за 380 000 тисяч доларів США — це одна з найдорожчих історичних будівель в Україні. Вісім років тому її фасад реставрували, через що він дещо втратив оригінальну ліпнину. Сам будинок також реконструювали.

Втрачена готика Мироносицької

Ще один готичний будинок Харкова, якому пощастило менше, ймовірно, теж належить до авторства Василя Кричевського. Це двоповерховий особняк дружини генерал-лейтенанта А.І. Радзішевської на розі вулиць Хвильового та Мироносицької, побудований у 1902-1907 роках. Архітектором зазначений Борис Корнієнко, який теж звів кілька будинків у схожому стилі, проте краєзнавиця Тетяна Тихомірова доводить, що до його оформлення доклав руку саме Кричевський.

Втім, однозначно відповісти на це питання вже не вдасться. Попри те, що 20 років тому будинок взяли під охорону як архітектурну пам’ятку, у 2010 році міська влада Харкова знесла його, аби розчистити місце для високоповерхівки від «Житлобуд-1». Примітно, що на той момент його ще не вивели з реєстру пам’яток архітектури, тому рішення було незаконним. Проєкт реконструкції будинку зі збереженням готичного фасаду забудовник також відкинув.

Мій дім — моя фортеця

У 1894 році Василь Кричевський одружується і згодом купує ділянку землі на Москалівці, на вулиці Котляревського, 13. Тоді вона ще мала назву Котлярóвська, за ім’ям купця та мецената Михайла Котлярова, який двічі виконував обов’язки міського голови. Вулиця на честь письменника Івана Котляревського з’явилася у Харкові лише за часів нацистської окупації — біля Держпрому.

А тоді, у 1897 році Кричевський звів на Котляровській будинок за власним проєктом, у старофранцузькому стилі. Це досить стримана будівля з червоної цеглини, яку одначе прикрашають фрагменти майоліки та вікна вигадливої модерної форми. Раніше будинок мав ще й кам’яні елементи декору, але після Другої світової війни їх повністю зафарбували.

За харківського періоду життя Василя Кричевського тут проживала його родина: дружина і четверо дітей. Двоє з них померли у ранньому віці, інші — Микола та Василь — згодом також стали художниками. Хоча пізніше  митець переїхав до Полтави, він часто навідувався у Харків, до збудованого ним родинного гнізда.

Москалівські жабки

Вочевидь, в один з таких візитів Кричевський спроєктував ще одну незвичну для себе будівлю, яка знаходиться через дорогу від особистого будинку Кричевського, на вулиці Котляревського, 16. 

Він розробив цей будинок на замовлення дружини колезького асесора Ольги Кнітчер. Митець працював над цим проєктом вже під час свого полтавського періоду. Це високий асиметричний особняк, що має характерні риси європейського модерну. На ньому можна чудово побачити, як архітектурний стиль Кричевського відходить від звичної йому неоготики до нових, цікавіших пластичних форм.

Будинок звели у 1910-1912 роках і спочатку пофарбували у зелений. За десятиліття радянської влади він обріс надбудовами, втратив оригінальний колір та форму. Проте й досі на рівні вікон другого поверху фасад прикрашають рельєфні головки жаб. Москалівку, на якій він, знаходиться, з трьох сторін огинає річка Лопань, з якої тихими літніми вечорами сюди долинає жаб’яче кумкання.

Антон Алохінссон, фото — Катерина Переверзєва, обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• «Харків, де твоє обличчя?». Патріоти літер — як шрифти відображають історію?
• Підозрілі особи. Богдан Гдаль