Місто
Війна проти здорового глузду. День 22-25

Головний редактор «Люка» Дмитро Кузубов продовжує вести щоденник війни, розмірковує над життям під час війни та мріє якнайшвидше повернутися до Харкова.

Допомогти українській армії можна тут.

Головний редактор «Люка» Дмитро Кузубов продовжує вести щоденник війни, розмірковує над життям під час війни та мріє якнайшвидше повернутися до Харкова.

Допомогти українській армії можна тут.

22

22-й день війни нічим не відрізняється від 21-го, який точно схожий на 20-й. Час з одного боку тягнеться як жуйка, з іншого — мчить так швидко, що ледве встигаєш фіксувати те, що відбувається.

Вдень йдемо з братом у центр села, щоби випити кави в місцевій крамниці. На лавці сидять двоє котів — до знайомого сіро-рудого сьогодні приєднався чорно-білий. Подвійний успіх.

Фото: Дмитро Кузубов

У крамниці закінчилося молоко, тому в асортименті лише американо. Смак приблизно такий, ніби жменю землі залили окропом.

Тим часом The New York Times нарешті публікує статтю про Харків з моїми коментарями, на словах про те, що Харків — яскраве та молодіжне місто — дають посилання на «Люк».

Незабаром на пошту нашого видання прилітає зворушливий фідбек від читачів із США, зі штату Орегон. Пишуть, що наші хроніки про Харків до і після початку війни схожі на love story та змусили їх плакати. Бажають «берегти себе та зберегти наші чутливі серця в такі темні дні». Подібні слова дуже надихають.

Виходять нові сингли улюблених Moderat та Röyksopp, але слухати їх поки що не хочеться. Як і будь-які інші треки. Куди більш седативний ефект, ніж музика, дають нові прогнози Арестовича.

Дядько з тіткою встигають з’їздити до Харкова, не сказавши бабусі. Та сприймає це як особисту образу, — каже, що хотіла би забрати з дому хоча б свої журнали.

«Зачем вы врете? Не надо издеваться больше!» — крізь сльози вимовляє вона.

«Чай будешь?» — питають її мої родичі.

«Ничего не хочу. Умереть хочу».

Увечері, можливо, вперше з початку війни усвідомлюю, що ми стали біженцями. Рідні грають у карти, дивляться футбол, голосно сперечаються, не зачиняють за собою двері. У моїй кімнаті дверей, звичайно, так і не з’явилося.

Загалом, мені затишно на кількох «квадратах» з матрацом на підлозі, але прокидатися щоранку від гучного шепоту про нові обстріли та загиблих досить болісно. Як і жити в постійному відчутті, що ти собі не належиш.

***

Рашисти продовжують нищити наші міста.

Голова Чернігівської ОДА наводить жахливу статистику: за минулу добу в місті від рук окупантів загинули 53 людини.

У Мерефі жертвами обстрілів стає 21 особа. Козачу Лопань обстрілюють касетними бомбами — щонайменше шестеро загиблих. У зруйнованому Ізюмі, що знаходиться на межі гуманітарної катастрофи, «антифашисти» знищують меморіал Другої світової. Монументальний пам’ятник на горі Кременець ми хотіли побачити минулої весни, але натомість поїхали до Сковородинівки та «поцілували замок» музею, закритого через пандемію.

Снаряди потрапляють на Бабарашова, розпочинається масштабна пожежа, гине рятувальник. Декількома годинами раніше власник ринку Фельдман назвав російську армію ублюдками. Втім, він надто м’який.

Фото: ДСНС

В міськраді Маріуполя стверджують, що за добу на місто в середньому скидають від 50 до 100 авіабомб. Наразі Маріуполь зруйнований на 80-90%, майже 30% житлового фонду не підлягають відновленню. Але є й хороші новини — з’ясовується, що бомбосховище драмтеатру вистояло, люди залишилися живі. Відновити сам театр пропонує Італія.

Парламенти країн Балтії першими із європейських держав голосують за закриття неба над Україною. Глава литовського МЗС вже пропонує створити військовий трибунал проти Росії — але не у Нюрнберзі чи в Гаазі, а в Харкові чи в Маріуполі.

Зеленський виступає перед Бундестагом і порівнює Росію з Берлінською стіною, а те, що відбувається в Україні, — з Голокостом. Шольц, здається, не чує його — каже, що НАТО не втручатиметься і просить не ображати росіян, бо це «війна Путіна». Начебто у Другій світовій винний лише Гітлер, а, наприклад, гестапівці, взагалі ні до чого. І люди, які голосували за фюрера, — теж.

Шварценеггер у своєму зверненні до росіян наголошує, що в Україні навіть президент — єврей, а отже, «денацифікація», м’яко кажучи, не є логічною. Джонсон також визнає очевидне: Україна зараз розплачується за помилки Заходу, який майже не відреагував на анексію Криму і продовжив загравати з Путіним.

Байден, який учора назвав російського президента «військовим злочинцем» і викликав тим самим говнометання Пєскова, сьогодні називає його «кривавим диктатором» і «чистим головорізом». У той же час один із небагатьох друзів кривавого диктатора, сирійський президент-ізгой Асад збирається відправити на допомогу рашистам 40 тис. бойовиків.

Добкін свариться в Інстаграмі із Шарієм через Зеленського — за поєдинком жаби та гадюки можна спостерігати нескінченно. Але краще за тим, як працюють наші «Байрактари».

23

Ніч у Харкові пройшла спокійно. Голова області навіть каже, що це перша тиха ніч із початку війни.

Тим часом уже вранці обстріли відновлюються. Мішенню рашистів стає корпус навчального закладу. Будівля, яка була побудована в 1979 році та є втіленням радянського модернізму, напівзруйнована.

«Хороший симпатичный дом раздолбали, — засмучено каже по телефону дідусь. — Я проснулся в четыре утра, под утро начинают обычно (стрелять), но в этот раз не было выстрелов. 

Но сегодня днем было много обстрелов, грохот. Уничтожается город, его инфраструктура. Это не война, это карательная акция за то, что строптивая страна не захотела жить под его (Путина) указкой».

З ранку окупанти також вдаряють по авіаремонтному заводу на околицях Львову. Трохи пізніше в місті проходить промовиста акція — на площі Ринок виставляють 109 порожніх дитячих колясок, що символізують 109 українських дітей, яких вбили рашисти. Зеленського та народ України висувають на Нобелівську премію миру. 

Тим часом, офіційна російська статистика каже, що війну проти України підтримує 71% росіян.

Art: Tanya Okhten

А в Москві на стадіоні збирають мракобісний мітинг на честь анексії Криму, що нагадує з’їзд нацистів «на мінімалках» в Нюрнберзі в 1934 році — той самий, який зафіксувала Лені Ріфеншталь у фільмі «Тріумф волі».

Проте «вистава» в Москві, звичайно, явно не дотягує до нюрнберзької. Все, на що розщедрилась російська пропаганда, — численні «аквафреші», нетрадиційні для російської кухні хот-доги і Газманов на закуску. І навіть чергова шизофренічна промова кривавого диктатора (в пуховику модного італійського бренду за 13,5 тис. доларів) переривається під час телетрансляції. Мабуть, у результаті диверсії бандерівців.

Читаю про те, що Шер слідом за Камбербетчем готова розмістити у себе вдома українських біженців. Спілберг із дружиною жертвують Україні мільйон доларів, а Федерер — ще 500 тис. 

Раптом натикаюся на рідкісну неполітичну новину — Ален Делон вирішив зробити евтаназію.

Згадую Делона у фільмі «Затемнення» Антоніоні. А ще — як у 2012 році був на його творчому вечорі у Палаці студентів юракадемії. Знаменитий актор приїжджав на фестиваль «Харківський бузок», у межах якого до нашого міста в різні роки навідувалися також Рішар та Бельмондо. 

Так я встиг побачити головних зірок французького кінематографа, а Кернес — зробити фото з «дівчиною Фантомаса» Мілен Демонжо, про що потім із гордістю розповідатиме в інтерв’ю Катерині Осадчій. В тому самому, де він запропонує журналістці подивитися на себе в дзеркало і вийти заміж.

«Знаешь, кто такой Ален Делон?» — питаю брата.

Той заперечливо киває головою.

«Самый красивый актер, — підхоплює мама, — Любимец женщин».

«Лучше Стетхема?» — цікавиться брат.

Знову йдемо з ним пити каву до сільської крамниці. Сонце то з’являється, то зникає. Котики на місці. Замовляємо в магазині американо. Молока так і немає.

«Взяли їх до себе старі німці, сімейна пара», — розповідає комусь продавчиня в окулярах та паралельно кусає бутерброд із маслом.

«С майонезами уже туго, — тим часом скаржиться комусь її круглолиця колега, оглядаючи полиці магазину. — Но, може, Толик позвонит, мы в нього всегда майонез брали».

Виходимо на вулицю, робимо по ковтку із пластикових стаканчиків. Кава виявляється навіть гіршою, ніж учора — ніби рідкий бруд.

Подумки проходжу всіма улюбленими харківськими кав’ярнями від Rabbit на Захисників України до улюбленої Pakufuda. Роблю ковток свіжоприготовленого фільтра з горнятка. Протикаю виделкою скоринку брауні. Уявляю, як після перемоги влаштую собі кофеїновий запій перед запоєм алкогольним.

«Не верю, что они договоряться, будут гаситься до последнего», — повертає мене на землю брат.

Терехов каже в інтерв’ю, що в Харкові зруйновано вже 708 будівель, з них понад 600 — багатоповерхові будинки.

Фото: ДСНС

В ООН наводять чергові сумні цифри: за три тижні війни 6,5 млн українців стали внутрішніми переселенцями, ще 3,2 млн виїхали за кордон. Це майже чверть населення країни. В ЗМІ наголошують, що це наймасовіша криза біженців із часів Другої світової.

У Британії відкликають ліцензію в російських пропагандистів Russia Today. Байден дзвонить по відео Сі Цзіньпіну — той каже, що «українська криза» не на користь Китаю. Втім, як насправді поведе себе Піднебесна, досі незрозуміло.

Україна втрачає вихід до Азовського моря. Росія, яка потопає в кривавому патріотичному екстазі, звинувачує YouTube в русофобії та загрожує закрити його. А нам хочеться раз і назавжди закрити Росію. Щоб її поглинув світовий океан, а Зеленський на запитання про те, що з нею сталося, відповів:

«Она утонула».

24

Коли на вікнах замість штор — світломаскувальна плівка, важко зрозуміти, де закінчується ніч, а починається день.

Сьогодні проспав так до 11 години — недозволена розкіш. Більшість родичів поїхали до обласного центру, вдома залишилися лише ми з братом та бабусею.

На вулиці сьогодні сонячно та безвітряно. Бруд висох, сніг розтанув. Пахне весною.

Фото: Дмитро Кузубов

Сіро-рудий котик одним оком спить, іншим — проводжає нас із братом. 

У крамниці проводять інвентаризацію. На полицях майже нема хліба, зате з’явилося молоко.

«Только пиво проспали», — посміхається нам круглолиця продавчиня так, ніби ми схожі на алкоголіків.

Купуємо капучино та пару цукерок. Виходимо на вулиці і робимо по ковтку — в порівнянні з місцевим американо зі смаком землі капучино здається нам напоєм богів.

Десь поруч голосно співають птахи. Пригадую, як колись — під час навчання в ліцеї, де ми отримували освіту за університетськими стандартами, — цей звук дратував мене, бо нагадував: скоро сесія, настає час закінчувати валяти дурня та братися за розум.

Незабаром спів птахів ніби зник із мого життя, як і багато інших звуків. Їх заглушила музика, яку я слухав майже нон-стоп. Вдома, на вулиці, скрізь і завжди. 

І сміття теж виносив у навушниках, розмірковуючи в цей час, як дивно придумали Radiohead продавати свій новий альбом за будь-якою ціною, яку запропонує слухач. І що ще дивніше те, що вони при цьому не збанкрутіли. 

А ще чекав на зупинці трамвай, слухав на репіті перший альбом Klaxons і був абсолютно впевнений — це найкраща група у Всесвіті, я слухатиму їх до кінця життя.

Навіть із друзями, з якими спілкуюся вже 12 років, познайомився завдяки музиці. Далі були хіпстерська паті в «Боммері», під час якої сутенери на Полтавському Шляху скаржилися, що хіпстери налякали всіх потенційних клієнтів їхнім дівчатам. Тусовка в Будинку архітектора, після якої мій айпод затонув у калюжі джин-тоніку, на прощання зігравши трек Oasis. Емо-ніч в «Черчиллі», де якась наволоч вкрала моє новеньке пальто. Та ще безліч навколомузичних історій, десятки фестивалів, сотні концертів та мрій, що втілилися.

І ось зараз спів птахів знов з’явився в моєму житті — наче вперше. І вже не лякає наближенням сесії. А ще, що важливо, на відміну від неприємного гудіння машин, що часом проїжджають повз, — не нагадує про війну.

***

На початку доби Генштаб звітує, що окупанти продовжують спроби заблокувати Суми та Харків, а також відновити наступ у напрямку Покровська.

Наші вшосте обстрілюють аеродром росіян у вже легендарній Чорнобаївці Херсонської області, куди рашисти з упертою тупістю ставлять свою техніку. Там, зокрема, гине вже п’ятий генерал окупантів.

Повідомляється, що в Миколаєві внаслідок вчорашнього удару по казармах загинуло 50 військових. Водночас, за дві доби боїв на миколаївському напрямку ворог втратив вже 200 людей.

Загальні втрати рашистів сягають уже 14400 осіб.

НАТО обіцяє розпочати постачання в Україну комплексів ППО, про які просять усі — від героїчних захисників Маріуполя до особисто Зеленського. Словаччина погоджується передати нам свою ППО в обмін на американські зенітно-ракетні комплекси.

Тим часом міноборони РФ вихваляється, що вчора вперше застосувало в Україні (начебто під Івано-Франківськом) гіперзвукові ракети «Кинджал», які не може перехопити ППО — у США кажуть, що це сталося ще минулого тижня.

Російська армія мінує морські шляхи від Босфору до Одеси, поширюючи фейки, що це українські міні, які дрейфують після шторму. Окупанти гатять із «Градів» по селищу біля Криворізької ТЕЦ.

The Guardian показує моторошні кадри зруйнованого Маріуполя, що вже схожий на руїни сирійського Алеппо. Але й сьогодні окупанти не зупиняються — знищують найбільший у місті завод «Азовсталь».

Голова Донецької обладміністрації повідомляє, що мешканці Маріуполя, які втекли від бомбардувань російських окупантів на околиці, помирають від голоду. Жителів насильно вивозять до РФ. Це ніби блокада Ленінграда та депортація кримських татар в одному нещасному місті.

У Харкові весь день оголошують нові повітряні тривоги. Від початку війни у місті їх було вже 134. Увечері знову інтенсивно обстрілюють житлові райони — Північну Салтівку, Велику Данилівку та ХТЗ. Внаслідок обстрілів в Індустріальному районі міста гинуть п’ятеро людей, зокрема 9-річний хлопчик.

Фото: ДСНС

Загалом у Харківській області від початку вторгнення загинули вже 266 цивільних, у тому числі 14 дітей. Найстрашніше в цій війні, як і в будь-якій іншій, що людей уже не повернути.

Вночі за стіною моєї кімнати наполегливо шкребуться миші. Але краще вони, ніж російські диверсанти.

25

Сьогодні неділя і в мене знову болить голова — начебто від фантомного похмілля. Підозрюю, що справжня причина криється в малій кількості сну через мишачу метушню за стіною і хропіння навколо мене. І якщо до храпа в мене вже виробився імунітет, то до мишей — ще ні. От би сюди нашого старого знайомого — сіро-рудого котика! Але він продовжує ніжитися на сонечку і навряд чи думає про полювання. 

Зранку голова Харківської обладміністрації звітує, що за добу рашисти нанесли 38 артилерійських, мінометних ударів та обстрілів із систем залпового воню. Також стверджує, що ворог суттєво зменшив присутність у небі над Харкові. А ще окупанти знов намагалися взяти штурмом міста  на Харківщині — спробували прорвати оборону в напрямках Дергачів та Ізюма, але отримали відсіч від ЗСУ. 

«Вчера до 12 ночи не стреляли, а сегодня с утра стреляют и сейчас грохало сильно», — розповідає мені дідусь по телефону.

Рашисти вчиняють чергові звірства по всій країні. На Харківщині захоплюють гумконвой. У місті Кремінна Луганської області розстрілюють з танка будинок для літніх людей — гинуть 56 людей, ще 15 беруть в полон. У Маріуполі кидають бомбу на школу мистецтв, де переховувалося близько 400 людей. Кількість загиблих наразі невідома. 

З добрих новин — у боях під Маріуполем ліквідовано заступника командира Чорноморського флоту РФ. А в окупованих Херсоні та Каховці знову проходять проукраїнські мітинги, в Енергодарі, де викрали першого заступника мера, — також. Поки росіяни бояться свого ж ОМОНу, люди з українськими прапорами йдуть на зустріч ворожій військовій техніці.

Генштаб припускає, що білоруси от-от можуть розпочати наступ на Волинь. Тим часом знавець «волынской резни», який не знає дати початку Другої світової, Царьов пропонує меру Кривого Рогу Вілкулу здати місто — той публічно посилає його слідом за руським кораблем. Черговий доказ, що світ ніколи не буде таким, як раніше.

Паралельно РНБО припиняє діяльність проросійських партій — «Опозиційного блоку», «Опозиційноі платформи», «Партії Шарія» та інших ватних утворень. Поки що на час війни, але хочеться вірити, що назавжди. Проросійського електорату з кожним випущеним рашистським снарядом стає дедалі менше — а, враховуючи що снарядів вже понад тисячу, то і рейтинг прокремлівських партій вже має бути на рівні статистичної похибки.

Світові селебріті продовжують підтримувати нас не словом, а ділом. Бекхем на добу віддає свій інстаграм харківській лікарці, завідувачці обласного перинатального центру, аби показати, як проходить робота медустанови під час постійних бомбардувань і що відчувають при цьому матері з немовлятами.

Queen викладають у мережу концерт в Харкові у 2008 році — той самий, який зібрав на площі Свободи 350 тис. людей та увійшов до книги рекордів Гіннеса — для збору коштів Україні. До речі, вже тоді, 14 років тому, існували конспірологи, які розганяли фейк, що на концерті глядачів заражатимуть шприцами з ВІЛ. Але натомість роздавали презервативи.

Фото: queenconcerts.com

Підтримують Україну й зірки Голлівуду. Ештон Катчер та його дружина Міла Куніс, яка народилася у Чернівцях, збирають 35 млн доларів для українських біженців.

Зеленський в інтерв’ю CNN каже, що готовий до переговорів з Путіним, однак їхній провал означатиме початок Третьої світової. Російський диктатор тим часом, як мінімум, ризикує залишитися без нового гардеробу — група компаній LVMH (Louis Vuitton Moet Hennessy), власники бренду Loro Piana, у пуховику якого він виступав на вчорашньому мракобісному мітингу, припиняє постачання продукції в Росію. 

Наш президент також виступає перед Кнесетом, нагадує про бомбардування рашистами Умані та Бабиного Яру. Доречно порівнює формулювання Кремля про «вирішення українського питання» з нацистським «вирішенням єврейського питання». Проте Ізраїль не поспішає повертати безвізовий режим із Україною, який скасував після початку війни.

***

Вперше виходжу на двір нашого тимчасового будинку після початку комендантської години.

Навколо — непроглядна темрява. Але варто лише підняти голову — і в мить завмираєш. Все небо щільно усіяно зірками, чітко вимальовується Чумацький Шлях. Відірватись від цієї краси практично неможливо.

Здається, що востаннє споглядав таку картинку в дитинстві, в українському Криму, в який щороку їздив із батьками. Хоча ні. Через багато років була ще ніч із друзями на дачі. Ми вже були добряче напідпитку, лежали на землі, дивилися в зоряне небо над головою і намагалися усвідомити нескінченність Всесвіту. Але від цього, здається, лише більше п’яніли.

Я довго вдивляюся в сьогоднішнє небо і чекаю, коли впаде зірка, щоб загадати бажання. Але натомість бачу лише невідомий блискучий об’єкт, що перетинає небосхил зліва направо. Флер романтики моментально руйнується — думаю про те, що це може бути дрон, а значить, війна триває.

Окупанти тим часом пропонують владі Маріуполя здати зруйноване, але незламне місто. Верещук наголошує, що «ні про які здачі, складення зброї мови йти не може». Радник мера додає: «Хуй вам, а не Маріуполь».

В Києві лунає кілька вибухів в районі житлових будинків та одного з торгових центрів, є загиблі. У Харкові знову обстрілюють ХТЗ. 

А я лише хочу прокинутися вдома, в моєму улюбленому місті. І щоб війна виявилася тривалим нічним кошмаром, а звичне життя у всій його недосконалості — повернулося.

Дмитро Кузубов, обкладинка — Катерина Дрозд


Попередні дні війни:


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png