Лист до Харкова. Костянтин Васюков
До початку повномасштабної війни Росії проти України в рубриці «Лист до Харкова» різні люди, які колись жили в нашому місті, писали листа абстрактному другу в Харків.
З 24 лютого наше місто покинули сотні тисяч мешканців. Багато хто змушений був тікати у невідомість, лишаючи свої домівки, рідних та друзів. Тож відтепер в рубриці «Лист до Харкова» ми збираємо їхні історії.
Сьогодні свого листа місту надіслав режисер театру «Публіцист» Костянтин Васюков, який зараз перебуває у Львові.
«Люк» запропонував написати листа Харкову саме в той час, коли в мене почуття до нього почали збиратися в сенси. Тому це не джинса, а щире признання.
Це признання в любові Харкову. Навіть не в любові, а в коханні. Бо такого сильного почуття до міста я ще не відчував ніколи. Проживши все життя в Харкові, в мене не вистачало часу відрефлексувати його. Тільки мимольотні моменти екзистенційного щастя чи просто алкогольного сп’яніння дозволяли наблизитися до цього признання. Але нарешті це стало можливим, коли моє місто почали вбивати.
(Тут треба зайвий раз сказати, хто його вбиває, щоб потім хтось не висмикнув і не перебрехав. Харків вбивають рускіє.)
Але ми зараз про любов.
Пам’ятаєш, місто, як ми з тобою прощалися? Ми навіть не дивилися один на одного. Ти заплющило очі від болю, а я не міг дивитися ні на що, окрім власних дітей. Тому я дуже розмито пам’ятаю тебе спустошено-зґвалтованим з перев’язками/блокпостами по дорозі до вокзалу. Нам всім було страшно. Тим, хто їхав і тим, хто залишався.
Я повернувся через два місяці. Чи відчував я себе зрадником? Так, тому що кинув тебе. Ні, бо я врятував дітей. І в іншому місті зробив з друзями театр, де розповів про тебе. Зробив і повернувся.
Місто, ти вижило! Ти вистояло! Завдяки нашим героям і власній міці ти можеш вже зараз пригощати брютом та морозивом «Білочка» в найкращому саду на світі під звуки прильотів, які все ще чутно.
Неможливо не плакати, дивлячись на тебе після всього, що з тобою зробили. Але я жадібно їздив на велосипеді по твоїм вулицям, жадібно дивився на твої рани, жадібно знімав будівлі та людей. І надсилав, надсилав, надсилав фотки і відео всім залежним від твоєї любові. А таких дуже, дуже багато!
Я відчуваю, як ти відновлюєш мене. Я відчуваю, як я відновлюю тебе. Цей процес поки що непомітний оку, але я знаю — скоро він втілеться, обросте матерією і ми зможемо фізично обійнятися і по-справжньому — в останній раз! — поплакати. Коли переможемо.
Харків. Я люблю тебе.
Костянтин Васюков
- Юлия Солошенко из Киева
- Евгений Гордеев из Днепра
- Юлия Максимейко из Стокгольма
- Мария Нечеса из Быдгоща
- Марина Приходько из Нью-Йорка
- Аня Зяблікова з острова Реюньйон
- Влад Фисун из Киева
- Олександр Столовий із Києва
- Мано Глонті зі Львова
- Дар’я Спасова з Умані
- Ліна Плуженко з Чернівців
- Євген Скрипник із Києва
- Настя Палій з Івано-Франківська
- Таліна Дітчук із Побужан
- Оксанка Годісь із Соснівки
«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.