За містом
Лист до Харкова. Таліна Дітчук

До початку повномасштабної війни Росії проти України в рубриці «Лист до Харкова» різні люди, які колись жили в нашому місті, писали листа абстрактному другу в Харків.

З 24 лютого наше місто покинули вже сотні тисяч мешканців. Багато хто змушений був тікати у невідомість, лишаючи свої домівки, рідних та друзів.

Тож відтепер в рубриці «Лист до Харкова» ми збиратимемо їхні історії. А ще — історії людей з інших міст, які колись були в Харкові та неодмінно хочуть повернутись.

Сьогодні — лист від студентки Української академії лідерства Таліни Дітчук із Побужан, що на Львівщині.

До початку повномасштабної війни Росії проти України в рубриці «Лист до Харкова» різні люди, які колись жили в нашому місті, писали листа абстрактному другу в Харків.

З 24 лютого наше місто покинули вже сотні тисяч мешканців. Багато хто змушений був тікати у невідомість, лишаючи свої домівки, рідних та друзів.

Тож відтепер в рубриці «Лист до Харкова» ми збиратимемо їхні історії. А ще — історії людей з інших міст, які колись були в Харкові та неодмінно хочуть повернутись.

Сьогодні — лист від студентки Української академії лідерства Таліни Дітчук із Побужан, що на Львівщині.

Привіт, мій любий. Мій любий Харкове.

Дивлюсь на тебе закоханими очима, бо ти вразив своєю гордістю та атмосферою затишку, чогось такого свого, рідного. У моєму списку ста бажань я написала: «Закохатись у Харків за 10 місяців». І знаєш, тобі вдалось захопити моє серце менш, ніж за три тижні! Це в мене вперше так. 

Згадую всі наші спільно прожиті моменти. Усі миті, коли я відчувала щось таємниче та трепетне, що звуть любов’ю. За шість місяців життя тут сталися найважливіші події: мені було важко, але я йшла далі. Знаходила рідних собі людей і закохувалась у них. Сформувалася нова я, і ти мені в цьому допоміг. Показав зовсім інший світ, дав відчути особисту свободу.

Найчастіше згадую прогулянки в екопарку, там я найбільше дивувалася. Я б із радістю зараз погодувала маленьких м’якеньких альпак, погладила б мавпочок, бізонів, єнотів і всіх-всіх-всіх. Так сумно тепер стає, коли усвідомлюю, що так, як раніше, вже не буде. Хоча спогади закарбувались у пам’яті назважди!

Коли відкрила одного ранку новини в телеграмі та побачила, що ця клята русня спустила на будівлю ОДА ракету, ненависть мою та лють збільшили в сотні разів. 

Ти не маєш потерпати від ударів, бо вони негідні навіть торкатися твоїх кордонів. Маєш зі зневагою та погрозою дивитися на русню десь далеко за кордон, не підпускаючи до себе ні на міліметр. Хай би скільки не було окупованих територій, ти все одно все собі повернеш та помстишся за всі злочини.

Защеміло від ніжних спогадів. Пригадується час, коли ми ходили з вертепом, співали на всі легені колядки та щедрівки, аби ти лунав на всю Україну. Хочу повернутись у січень, аби ще раз пройтись усіма красивими вуличками з піснями, навіть якщо мороз хапатиме за щиколотки. Навіть якщо щоки будуть кольору стиглої вишні — це будуть приємні, такі достобіса рідні відчуття.

Що зараз там із Площею Свободи, вона іще ціла? Усюди шматки заліза на фотографіях бачу, але ніхто не показує всієї правди. Для того, мабуть, аби так боляче не було. Та я все одно все розумію — і від цього ще гірше. Там я гуляла з дорогими мені людьми, там я читала Жадана та писала власну поезію.

Тобі зараз допомагають волонтери, стоїть тероборона на всьому кордоні, ідуть бої в області. Страшно уявити, що зараз переживають усі твої мешканці. Та як би важко не було, пам’ятай: перед світанком завжди настає найтемніша доба. Ще настане наш світанок — такий яскравий та чарівний, що засліпить кожного! Ти тільки тримайся, чуєш? 

Я тобі цього ніколи не казала, але справді люблю тебе і все мрію доїхати до тебе. Сісти би так зараз у потяг Львів — Бахмут, їхати довго-довго, навіть із «цікавими» сусідами, які просто так можуть підсісти і почати розповідати про всю свою сім’ю, життя, але на це байдуже — стерпно! 

А потім вийти на вокзалі та вдихнути на всі груди трохи димного харківського повітря — свого, рідного. Сісти у метро на станцію «Палац спорту» та їхати не зупиняючись до рідних околиць. Пройтись звідти до центру та співати на всю гучність гімн України, дивлячись на майоріння синьо-жовтого стягу. Читати Жадана на всіх лавочках у Парку Горького та бігати до болю в колінах від одного кінця міста до іншого. Байдуже на все!

Я скоро повернусь тебе відбудовувати. Ти тільки тримайся, чуєш?

Таліна Дітчук, обкладинка — Катерина Дрозд


Інші листи до Харкова:


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png