Головна » За містом » Лист до Харкова. Райко Божич

Лист до Харкова. Райко Божич

13.06.2022

Час прочитання: 3 хв

До початку повномасштабної війни Росії проти України в рубриці «Лист до Харкова» різні люди, які колись жили в нашому місті, писали листа абстрактному другу в Харків.

З 24 лютого наше місто покинули сотні тисяч мешканців. Багато хто змушений був тікати у невідомість, лишаючи свої домівки, рідних та друзів. Тож відтепер в рубриці «Лист до Харкова» ми збираємо їхні історії.

Сьогодні своє освідчення в коханні Харкову адресує наш друг із Сербії, досвідчений організатор івентів, співзасновник фестивалю Plan B у Харкові, Exit у Новому Саді та ще багатьох заходів на різних континентах Райко Божич.

Мій милий та коханий Харкове,

Колись в мене була дуже близька та дуже незвичайна подруга. Що було в ній такого незвичайного? Ну, багато чого — її врода дівчини з фільмів золотої доби, її така небуденна і така непретензійна елегантність, та передусім — її чудернацька обізнаність про штуки звичайні та надзвичайні.

Вона знала, з якого пластику зроблено клавіатуру, на якій я друкую цього листа. Хто надіслав першого в історії імейла та хто надіслав першого листа. Що Ніко написала Елвісу в її єдиному до нього листі. І хто протягом останніх 134 років виробляє найкращі у світі чорнила та які методи використовуються для визначення того, які чорнила найкращі. Ну, ви знаєте, вона була ніби переможниця вікторин, але ще крутіша.

Вона знала неймовірні факти про місця, які відвідувала, і про місця, яких ніколи не бачила. Ми з нею ніколи не виїздили за межі її заміського будиночку. Однак я мріяв поїхати з нею у подорож. Я був певен, що вона зможе повернути мені красу цього тісного та смердючого світу.

Те, що вона говорила, відкривало мені нові виміри. Вона могла змусити тебе по-новому подивитися на нецікаве перехрестя, показавши, що воно насправді — місце дивної любовної трагедії, в якій замішані особи королівської родини, двоє поліціянтів та екзотичний птах. І це звичайна не рослина в горщику, а стародавнє джерело духовної сили матріархальних суспільств середньовічної Тракії.

Найбільше я хотів привезти її до тебе. З того часу, як я вперше пройшовся твоїми вулицями, я відчув, що ти — те саме особливе місце у світі, одне з тих, де чари все ще існують. Місце, в якому все може бути складним та прекрасним, а не маленьким та простим. Місце, де старі шляхи й нові шляхи, і мої шляхи, і твої шляхи, і її шляхи, і шляхи інших людей переплітаються, створюючи дещо нове.

Протягом багатьох років я блукав твоїми вулицями, заглядав у твої вікна, відчуваючи запахи твоїх заковулків та гонячись за тими самими чарами. Я тремтів від захвату, розмірковуючи над тим, що вона могла б дізнатися про мене та про місто, яке я кохаю.

У мене все було заплановано. На першому тижні ми зупинимось десь в районі залізничного вокзалу та центрального ринку. На другому — десь в районі парку Горького та Стекляшки. Два дні присвятимо виключно Барабашово. Пройдемося до Олексіївки. Я планував нарешті знайти цей індійський ресторан, де ти сам готуєш собі їжу; він розташовувався десь серед багатоповерхівок.

Ми влаштуємо пікнік на Салтівці. Обійдемо всі торговельні центри, залишивши «Французький бульвар» на солоденьке. Проведемо день у басейні «Акварена». З особливим нетерпінням я чекав на те, що вона побачить сушки для волосся.

На один день ми б вдали закордонних журналістів і розпитували б перехожих на Держпромі про те, що сталося з мавпами, котрі жили тут під час війни. Кожного дня ми намагатимемось перетинати Римарську: інші виміри там просто мусять роїтися. І, звичайно, ми б пішли до найсакральнішого місця Харкова — барахолки.

Але вона залишила нас раптово майже два роки тому. Вона вже тебе ніколи не побачить. І ми вже не посмалимо на дворі «Живота».

Я злився, коли вона залишила нас. Сумував теж, дуже, але передусім — злився. Мені це видавалося якоюсь космічною несправедливістю. Не впевнений, чи я злився на відсутність Бога, чи ж — на самого Бога.

Тепер я освіченіший, досвідченіший і не найдурніший на світі. Я знаю, що він не ділиться на чорне та біле. А ще я знаю, що війна — складна матерія. Я читаю Чомськи (не кожна видатна людина знає все). А також Габермаса (пішов він).

Але, переглядаючи в Телеграмі нескінченний потік новин, що висвітлюють твої страждання, я роздумую над тим, що все-таки є люди, які присвячують своє життя намаганням зробити цей світ кращим для кожного. І є люди, які сліпо намагаються змусити інших дивитися на світ крізь призму свого вузьколобого сприйняття. Змусити усіх розмовляти так, як розмовляють вони, і сміятися з їхніх жартів. І якщо вони переможуть, ніхто не пам’ятатиме, що вона колись існувала. Та вродлива, неймовірна істота.

Тримайся, мій милий та коханий Харкове. Пробач, що не роблю достатньо, щоб допомогти тобі. Я намагатимусь робити більше. Сподіваюся, ми побачимося вже дуже скоро. Сумую за тобою до болю в серці. Насправді. Сумую так, як сумую за своєю юністю. Так, як сумую за нею.

Кохаю тебе,

Райко

Райко Божич, переклад — Микита Бєлоконь

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.