Андрій Хмельницький: про можливості розвитку мистецтва у Харкові

Креативні індустрії — деміург повоєнного Харкова

Постмодерновість Харкова — тендітна й непередбачувана річ. Адаптивний та гнучкий, цей шановний велетень сходу України завжди розвивався і тривав за рахунок чудернацьких інновацій, пасіонарності містян та космічної сили синтетики звичного як танковий завод й футуристичного як Михайль Семенко. 

В ті часи, колись давно, ще не було слова «тренд», але ці філологічні обставини не завадили місту постати трендмейкером у науках, технологіях та амбітному творенні свіжої молодої літератури разом з архітектурою. Енергія дії та ласа вдача перетворювати буденне та генерувати позазвичне заснували тут той відомий культурний феномен, що започаткувався був у бентежні 1920-ті та що триває у Харкові кожної секунди й зараз. 

Навмисно чи ні, але харизму Харкова протягом всієї його історії творили не лише торгівля та індустрія, але й мистецтво. Головна перевага мистецтва — не винайдений ще людством хист тримати вільний дух міцно у пащах раціо та прагматизму, не пошкоджуючи при цьому ніжні зелені паростки нової думки, слова та відтінки, де вільне ніколи не проростатиме в неволі, не коритиметься тиранії, не буде спокушене порожнім. 

Вільне — особливий горизонт міжлюдського — квітне лише там, де крокуючу добу карбують свобода та натхненний буремний дух. 

Незважаючи на очевидність того, що у сучасному насиченому світі виключно унікальне та дивовижне є взірцевим двигуном монетизації, міста України (та й решти Європи) досить неспішно й не найсміливішими кроками дрейфують до цієї нової реальності, реальності інфраструктури ідей. Відгуком руху нашого покоління-криголаму крізь рештки постколоніального льоду (що отримали ми у небажаний спадок від тих, хто боявся, зачаївся або індиферентно підлаштовувався в свій час під «реалії УРСР») й досі, на жаль, гуде, реве, виє буревієм з недалекого минулого сфальшований спів про  

«ідея нічого не варта»,

 «ідея не годує», 

«ідея нічого не коштує»,

«ідея — то примара, цяцянка».

Зовсім не цяцянка, друзі. Тут є комерція. Ідея — головний товар XXI століття — і є той омріяний трамплін-творець піднесення нашої країни та міста до клубу найуспішніших економік світу. 

Харків має все для цього. Як це може відбутися? Подивимось, що ми маємо. 

Мистецтвом стає боротьба

Харків, як відомо, володіє потужним фундаментом творення, наприклад, сучасного мистецтва. Академія дизайну та мистецтв (Худпром) — це міжнародно впізнаваний бренд та магніт, генератор чисельних подій світового рівня, фундатор цілих естетичних напрямків, за якими нас впізнають у найвіддаленішій країні цієї подорожуючої орбітою кулі. І ми є бажані, ми вже — подія. 

Гамлет Зінківський, Оля Федорова, Марія Козиренко — наші амбітні мистецькі амбасадори, які вже розгортають культурний наступ світом, і їхні імена ретранслюють найпрестижнішими культурними співтовариствами (спершу пошепки, а потім все голосніше й голосніше). Проголошують імена України і Харкова, колись ледь знайомі у тих колах, і найпривабливіші зараз, у ці дні, коли Україна творить й історію вільного світу, й заслужено постає серед найперших її демократій. 

Наше сучасне мистецтво (а ми самі часто зовсім мало знаємо про нього) приваблює, у першу чергу, рішучістю дії, незвичною для заможних країн зі сталими ринковими економіками та культом перманентного споживання. Мистецтвом стає не буденна, наповнена технологічними винаходами людства рутина, не звичні чи нові розваги, не рекламований «Нетфліксом» спосіб життя розслаблених, приспаних модерною цивілізацією людей. 

Мистецтвом стає боротьба. Боротьба за прапор, під яким ти щасливий. Боротьба за звичну ранкову каву дорогою на роботу. Боротьба за можливість мати щастя міцно обіймати коханих або заблукати вночі на околицях спальних районів, що пеститимуть випадкових прибульців чисельними історіями про справжні та вигадані пригоди цих невтомних країв. 

Можливо, західний глядач ніколи б не замислився про необхідність боротися за такі звичні речі, як подорож трамваєм центром міста, яке не бомблять, нічний сон, що не переривають сигнали повітряної тривоги та глухий скрегіт скла у вікнах оселі, що за мить вичавить дрібними блискавками на підлогу блукаюча вибухова хвиля. Не замислився б про радість мати повну енергії батареї телефону, що дивом встиг зарядити перед блек-аутом, який не оголошували, бо неможливо розумом толерантної людини XXI століття бодай передбачити всю хижу ницість ворога та його пристрасть до знищення всього, що передає у всесвітній етер голосом телевізії, вібрацією ліній електроструму та залізобетонними балками мостів незламний гімн вільних людей, гімн переможців, гімн сучасних Довбушів. 

Тривалий час здавалося, що такі звичні речі, що дарує своїм громадянам демократичний устрій, є остаточно вибореними і не постане у світі той дикун, який наважиться, зі зброєю у некультурних руках, кинути виклик усій нашій цивілізації, бажаючи її тотального знищення… 

Ми дійсно не обираємо часів, у які живемо, але у наших руках безапеляційно лишається скарб мати вдачу відповісти тирану лезом зброї, силою слова та синергією фарб, форм та змістів. 

---

Читайте також:

• Андрій Хмельницький: про те, як сучасне мистецтво врятує заводи-гіганти
• «Харків, де твоє обличчя?». Інтерв’ю з історикинею мистецтв Оксаною Семенік про деколонізацію української культури та харківську ідентичність
• Про війну, волонтерство і відбудову — а також мистецтво і хардкор. Репортаж з фестивалю «Конструкція» в Дніпрі

---

Арт інкубатор мрії

Тож, Харків має повноцінний базис для творення та розповсюдження нових сенсів. Звичайно, якщо підходити до творення мистецтва як комерційного продукту (і без цього ніяк), на перше місце виходить маркетинг, магія сили продажів. 

Оскільки мистецтво не є товаром у звичному розумінні, а є радше політикою популяризації певної візії щодо речей та явищ, місту, а згодом — й у масштабі державі, необхідна внутрішня система заохочення до творчості, створення умов для творчості та розбудова арт інкубатора, який стане професійним хабом з розповсюдженням сучасного, наприклад, мистецтва харківців та студійним простором для експериментів. 

Спробуємо уявити цей інкубатор. Чарівні двері відкрилися, і з найпершого кроку у просторі митця супроводжує куратор, який занурюватиме у найдрібніші можливості, що надає простір кожному, хто долучається до нього. Окрім виключно технічних засобів й приміщень, центр є постійно діючою освітньою установою, де щодня і щомиті, одночасно, відбуваються десятки подій. Тут аналізуються всі світові тенденції арт індустрії, теорія поведінки на ринку оживає сучасними кейсами успішних продажів від першоджерел, тут відтворюються сценарії провідних світових арт подій, калібрування навичок комерційного та некомерційного перфомансу адаптується під формат кожного з учасників арт інкубатора. 

Тут не заохочують просто робити те, що вже продається та продавати так, як це робить увесь світ. Тут інвестують час у творення навички говорити з аудиторією такою мовою, що здатна змусити чути унікальність митця й виграти шанс доторкнутися до цієї творчості, підтримавши її фінансово. 

Міська влада також підтримує арт інкубатор та коштом громади генерує замовлення на створення, наприклад, міських муралів, що гармонійно доповнюють простори спальних районів, стаючи новим виміром харківських бетонних ландшафтів. Далі міська влада оцифровує такі мурали, ініціює NFT-каталоги для розповсюдження цифровим арт простором, модерує події, аби просувати сучасне харківське мистецтво. 

Місто стає фундатором численних тематичних та вільних арт резиденцій, що, спираючись на особливості глобального попиту, приваблюють митців з усього світу проводити більше творчого часу у Харкові. Так митці мають змогу найрізноманітніше використати свою творчу продуктивність та перетнутися з чисельними векторами арт натовпу, арт вайбу та арт технік, що збирає під своїм небом серйозний залізний велетень українського сходу. 

Внутрішнє замовлення може також розвиватися за рахунок залучення митців до: 

• створення міських меблів (концепти зупинок наземного транспорту, вхідних груп станцій метро, малих торгівельних форм, дитячих майданчиків, інфраструктури шкільних просторів тощо); 
• оформлення зовнішнього вигляду міського транспорту; 
• розробки додаткового функціоналу класичної міської інфраструктури;
• перетворення модерністських спальних районів на гармонійне візуально-просторове середовище, адаптоване й під практичні потреби різноманітних його мешканців, й з урахуванням принципу надивленості, що є базисом актуальності та відповідності епосі, а також легітимізує запропоновані рішення в очах місцевих мешканців. 

Легітимізація інновацій стане додатковим каналом комунікації громадянського суспільства й міських менеджерів, що посилить безконфліктну співпрацю між обома сторонами суспільного діалогу й започаткує дружнє бізнес-середовище у місті. Це, безумовно, позначиться й на визнаній міжнародно бізнес-привабливості Харкова, бо внутрішня прозорість є найбільш чесною гарантією відповідного ставлення й до світового капіталу, й до принципу поважати інтелектуальну приватну власність (явище настільки унікальне, наскільки й крихке й не достатньо захищене в умовах вільного цифрового простору, що, на жаль, й досі не позбавлений піратства та поза-ліцензованого наслідування). Оскільки цю проблему колись повною мірою вирішить блокчейн, Харків зможе домінувати й тут, запропонувавши світовій індустрії сучасного мистецтва хист тисяч харківських IT-спеціалістів, всесвітньо визнаних та затребуваних ринком експертів. 

Генеруючи  креативну діяльність всередині міського організму, Харків закладає надійні підвалини естетичної та інтелектуальної привабливості для митців, змінюється сам й започатковує тренди. Офлайн-простори сучасного мистецтва у світі заробляють на рік від двох до 350 мільйонів доларів, а прибутковість NFT-сегменту є необмеженою та залежить виключно від здатності занурити увагу глядачів таким чином, аби їм ніколи не хотілося полишати цей чудовий теплий океан сенсотворення та перевтілення звичного у надзвичне. 

Якщо місто зверне увагу на можливість (а вона дійсно є!) долучитися до безлімітного світу мистецької інженерії, Харкову буде гарантована особлива роль на мапі об’єднаної Європи та заможне майбутнє першопроходця, дослідника та імпровізатора, достойного продовжувача шаленого минулого Харкова ХХ століття, деміурга змін, фундатора оновленої доби. 

Текст — Андрій Хмельницький, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Андрій Хмельницький, з відкритих джерел, обкладинка — Катя Дрозд