Війна проти здорового глузду. День 26-28
Місто
Головний редактор «Люка» Дмитро Кузубов продовжує вести щоденник війни, тримає лінію інформаційного фронту та мріє якнайшвидше повернутися до Харкова.
Допомогти українській армії можна тут.
26
Вночі в Харкові знов було гучно. Голова обладміністрації повідомляє про 58 артилерійських, мінометних ударів та ударів із реактивних систем залпового вогню.
З початку війни в нашому місті зруйновані вже 972 будівлі, з яких 778 — житлові будинки. З добрих новин — звільнили членів гумконвою на Харківщині. Окупанти добу тримали їх в полоні, звинувачували в диверсіях, конфіскували автомобілі і «гуманітарку».
Неспокійно по всій країні. З ранку рашисти завдають двох ракетних ударів по полігону на Рівненщині. З корабельної артилерії обстрілюють Одесу — постраждали кілька будинків. На щастя, без жертв.
В окупованому Херсоні безстрашні місцеві продовжують виходити на проукраїнські мітинги. Сьогодні окупанти відкривають по ним стрілянину. Але Україна не Росія — у нас такі методи зазвичай призводять лише до ще більш запеклого опору.
Кількість жертв вчорашнього обстрілу торговельного центру в Києві сягає восьми. СБУ затримала тиктокера, який виклав відео з пересуванням української військової технікою біля ТЦ, що врешті обстріляли. Люди продовжують хайпувати на війні, не розуміючи наслідків, до яких може призвести їхній хайп.
У середині дня приходить ще одна шокуюча новина із Харкова. Днями в нашому місті загинув 96-річний в’язень Бухенвальда та ще трьох нацистських концтаборів Борис Романченко — помер у своїй квартирі через влучення російської ракети.
«Пережив Гітлера, вбитий Путіним», — пише Кулеба в Twitter.
Пригадую, як кілька років тому був у Аушвіці, де за роки Другої світової загинуло 1,2 млн людей. За сумнозвісними воротами з написом «Arbeit Macht Frei» знаходяться численні бараки, кожен з яких тепер перетворено на музей. Експозиції — наприклад, величезні купи особистих речей, відібраних у в’язнів — показують весь жах перебування в таборі та свідчать про масштаб злочинів нацистів проти людства. Особливо моторошно станє, коли заходиш до 11-го блоку — «блок смерті» — і бачиш стіну, біля якої після вироку гестапо розстрілювало ув’язнених.
Провівши кілька годин в колишньому концлагері, я вийшов за ворота, сів в автобус і раптово відчув, що фізично почуваюся нестерпно. Здавалося навіть, що зараз знепритомнію. Ледь-ледь доїхав до Кракова, викинув недопитий віскі і ще кілька годин не міг прийти до тями.
Я був в Аушвіці лише як «турист». Як можна було пройти через чотири подібні табори як в’язень і при цьому не втратити глузд і продовжити жити далі — незрозуміло. Ясно тільки, що такі люди, як Борис Романченко — справжні герої. Не вкладається в голові, як можна під приводом «денацифікації» вбити людину, яка пережила знущання нацистів. Сволотою якого рівня потрібно бути?
Дякувати Богу, що справжні ветерани не дожили до цього. Щоправда, за ці 26 днів вони вже неодноразово перевернулся в труні.
***
Втрати росіян продовжують зростати і вже становлять 15 тисяч шматків гарматного м’яса і 3500 одиниць металобрухту.
США, Велика Британія, Німеччини, Франції та низка країн ЄС нарешті підписують спільну заяву «Про невідкладну необхідність модернізації протиповітряної оборони України». Російський бомбардувальник заходить у повітряний простір Польщі, країна готується до вторгнення РФ. Історія повторюється.
Я ж сьогодні повністю присвячую себе інформаційному фронту і на пів дня випадаю з порядку денного.
Вдень беру участь у записі американського документального подкасту про війну Lawfare — автори збирають історії про те, як війна змінила життя українців.
Увечері готуюся до інтерв’ю Don Lemon Show — вечірньої програми на CNN, виписую основні тези до блокноту. Погодився на пропозицію продюсерок, попри свій страх говорити англійською у прямому ефірі. У ведучого Дона Лемона багато шанувальників — лише особисто за ним в Facebook, Twitter та Instagram стежать понад 3,1 млн людей. Відповідно, це гарна можливість донести інформацію про жахіття війни в Україні до великої авдиторії.
З урахуванням різниці в часі інтерв’ю заплановано на 4:20 ранку. Встаю о 3:50, проспавши всього дві години, в темряві гучно роняю телефон на підлогу, чим буджу свою сусідку по кімнаті, бабусю. Іду на кухню, ставлю чайник, відчиняю ноутбук.
За 10 хвилин підключається технічний працівник CNN. Рекомендує пересісти, щоб лампа не світила в камеру, й просить порахувати до 10, щоб перевірити зв’язок.
О 4:20 ранку інтерв’ю розпочинається. У такий час розмовляти в принципі важко, а англійською наживо — тим більше. Думки плутаються, кожне слово дається насилу, але все ж таки намагаюся розповісти, як рашисти знищують Харків. Кажу, що Україна зараз воює за всю Європу і нам дуже потрібне закрите небо, винищувачі та системи ППО.
Під час діалогу в ефірі показують цитати із перших днів мого щоденника війни.
Відразу після закінчення інтерв’ю в Фейсбуці сипляться заявки в друзі та слова підтримки від незнайомих людей. Одні співчують тому, в якому складному становищі опинилася Україна. Інші пишуть, що зараз обійняли б, якби могли. Треті запитують, чи можуть чимось допомогти. Дрібниця, але приємно.
Після інтерв’ю намагаюся заснути, але не виходить. Голова, здається, зараз лусне від кількості думок.
За чотири години встаю зі свого матраця та збираюся до Полтави. Чекав на цю поїздку ніби на тріп до умовного Парижу чи Нью-Йорку.
27
Дорога до Полтави пролітає швидко та без пригод. Єдине, що трохи лякає, — різнобарвний дим на під’їзді до міста. Хоча, здається, що горить трава.
Місто зустрічає двома білбордами — мінімалістичним «Хуй вам русские, а не Украина» на чорному фоні та «В Полтаве водки нет, но есть горилка» із зображенням «коктейлю Молотова».
На стовпі біля торгового центру поверх афіш наклеєний паперець зі словами «Русские, идите на хуй». Хлопець у червоній кепці навпроти ТЦ відкриває машину, яка продає каву. Жінка в зеленому пуховику неквапливо палить на порозі і розмовляє телефоном, мружачи очі від сонця.
Сам торговельний центр працює, ажіотажу немає. Усередині — стандартна черга до банкомату, готівку можна як зняти, так і закинути. В оптиці дівчина років двадцяти в сірому худі разом із подругами вибирає окуляри для зору. Продавці-консультанти виявляються нашими земляками — переїхали з Харкова та влаштувалися працювати до місцевої філії оптики.
На центральній вулиці міста, вимощеній бруківкою, неспішно гуляють люди. Поодинці і парочками, деякі — з собаками та колясками. Сонце вже по-весняному гріє. В темних окулярах та плащах, тутешні перехожі мало чим відрізняються від мешканців середньостатистичного європейського міста, які вийшли із зимової сплячки та висипали на вулиці зустрічати перші теплі дні весни.
Кафе працюють, деякі, щоправда, забили вікна фанерою. З одного лунає пісня гурту «ТІК». На майдані маленькі дівчатка катаються на самокатах. Комунальники скопують газон. Голуби, як ні в чому не бувало, тупцюють поруч із ними. Хлопчик б’є ногою кучугур, що дивом пережив зиму.
«Город в будний день выглядит как в выходной. Безмятежно сильно все ходят», — із докором зауважує мама.
Через кілька секунд десь вдалині чується звук гелікоптера.
«О Господи!» — лякається мама.
На перехресті навпроти будівлі з червоної цеглини початку ХХ століття бабуся продає тюльпани та нарциси. Поруч чоловік із простягнутою рукою волає про допомогу в контексті нинішніх реалій:
«Поможіть, будь ласка, інваліду, і бог спасе і вас, і нашу Україну».
У місцевій піцерії на веранді — лише один вільний столик. Грає італійська музика. Раптом ідилію порушує рев сирени. Персонал спускає на вікнах ролети. Відвідувачі один за одним встають з-за столиків і переходять углиб закладу. Тільки молода пара, як ні в чому не бувало, продовжує їсти піцу.
«Харьков уже не реагирует на это, — запевняє одна з відвідувачок свою подругу. — Там уже ничего не осталось».
Маленька дівчинка гучно рухає стілець. Її мама мимоволі здригається і відривається від їжі.
«Тише-тише!» — шикає вона і знову приступає до пасти.
***
Повертаємося з паралельної реальності і знову занурюємося в щоденні хроніки пиздеця.
Голова області повідомляє, що в Харкові збільшилася кількість арт-обстрілів — за добу їх було 84, постраждали Салтівка, Холодна Гора, ХТЗ, Велика Данилівка, також окупанти проявлять активність у напрямку Дергачів, Циркунів та Чугуєва.
На Харківщині рашиський танк розстріляв авто з цивільними — загинули двоє дорослих та дитина. На Сумщині поцілили в пенсіонерів — загинула жінка.
У Харкові в межах «денацифікації» пошкоджено вже понад 100 шкіл, дитячих садків, лікарень та закладів культури. У центрі на тлі розбомбленої будівлі управління МВС віолончеліст грає сюїту Баха.
У Сєвєродонецьку обстріляли людей, які стояли в черзі у продуктовий, одна людина загинула на місці, ще десяток отримали поранення. Там же відкрили вогонь по дитячій лікарні. Мій знайомий звідти пише, що місто зруйноване вже не менше, ніж на 50%.
У Гостомелі рашисти займаються мародерством — крадуть із багатоповерхівок усе, що потрапляє під руку, навіть килими.
В окупованому Херсоні розганяють новий проукраїнський мітинг — цього разу сльозогінним газом. У Павлограді Дніпропетровської області обстрілюють залізничну станцію — гине одна людина. Співачка ротом, яка втратила залишки розуму, Чичеріна знімає український прапор над мерією в окупованому Енергодарі.
Але є й перемоги. Під Маріуполем наші збивають ювілейний, 100-й рашистський літак. Легендарну Чорнобаївку обстрілюють всьоме та увосьме.
Військові 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади беруть у полон російського підполковник в трусах ЗСУ. Генштаб публікує оптимістичні прогнози, що у окупантів залишилося боєприпасів та їжі на три дні.
У Росії тим часом відкривають кримінальні справи проти Гордона і Невзорова та активно працюють над імпортозаміщенням — замість IKEA, що прикрила свій бізнес у РФ, запускають «ИДЕЮ». Насправді єдина ідея, яка є у Росії, — поцупити та згвалтувати чуже, а потім звинуватити у всьому «загнивающий Запад» та рептилоїдів.
До Держдуми РФ вносять законопроєкт про визнання учасників «спецоперації» ветеранами бойових дій. Хоча чесніше було б ветеранами бомбардування пологових будинків. Денацифікаторами шкіл та дитячих садків. Фронтовиками віджатих килимів. Загоном бойових півнів імені С. Шойгу.
Антон Слєпаков троллить Shortparis, які зібралися в тур по Росії для «единения определенного сообщества». Хлопці, які пафосно виступали проти системи в творчості, в житті, як і переважна більшість росіян, виявилися рабами цієї самої системи.
У НАТО вважають, що Білорусь може вступити до війни найближчими днями. Таблоїди тим часом стверджують, що подруги Кабаєвої просять її вплинути на Путіна, щоб той зупинив війну.
«Пентагон готовит проект, чтобы защитить небо, все согласны, а этот мудила сейчас уже в глубинке России собирает новые силы, потому что эти целыми полками не хотят воевать», — обурюється бабуся, але відразу переключається на журнали, які ми привезли їй із Полтави.
«Какие девушки красивые в шоу-бизнесе! — захоплюється вона, гортаючи сторінки «глянцу» і раптом питає: «Ты когда-нибудь слышал слово сонграйтер?».
«Да, это то же, что и композитор», — відповідаю я, дивуючись її знанням і згадуючи всіх відомих сонграйтерів.
Бабуся тим часов задовольняє мою цікавість:
«Это про Верку Сердючку пишут».
У Лондоні на аукціон виставляють антивоєнну картину Бенксі — виручені кошти переведуть у київську лікарню для онкохворих дітей «Охматдит». Марина Абрамович, щоб допомогти Україні, повторить свій знаменитий перформанс «У присутності художника» — участь можна купити на аукціоні, всі кошти перерахують до організації, яка допомагає нашому міністерству охорони здоров’я.
Увечері в нашому селі на полицях магазину вперше бачу пиво. Щоправда, знайома круглолиця продавчиця повідомляє не дуже гарну новину — завтра на пів дня відключать світло. З іншого боку — добре, якщо тільки на пів дня.
28
Зранку інформпростір підриває новина — зник Шойгу. Міністра оборони РФ, пса війни, з яким Путін любить усамітнюватися в тайзі, не бачили на публіці вже 12 днів. Кажуть, що в нього проблеми з серцем. Хоча скоріше з головою, бо серце в нього навряд чи є.
Українські військові тим часом нищуть командира бригади морської піхоти рашистів, який хотів штурмувати Одесу.
У Харкові зруйнувані вже 1143 будівлі, 998 з них — житлові будинки. 15 тис. людей постійно мешкають у метро.
Губернатор Бєлгородської області, яка межує з Харківською, каже, що нібито з української території до них прилетів снаряд. У двох прикордонних селах запроваджують режим надзвичайної ситуації. Голова Харківської обладміністрації каже, що рашисти планують влаштувати чергову «виставу» — атакувати свої цивільні об’єкти, щоб потім звинуватити ЗСУ.
Тим часом справжні театри в Чехії організовують акцію на підтримку нещасного Маріуполя — викладають із свічок слово «ДЕТИ», яке було написано біля зруйнованого драмтеатру.
Байден каже, що РФ насправді може використовувати в Україні хімічну зброю, про яку окупанти теревенять вже багато часу. На Заході зрозуміли тактику рашистів — зазвичай те, в чому вони звинувачують України, врешті самі й роблять. США офіційно називають дії російських військових в Україні воєнними злочинами.
The Wall Street Journal пише, що Зеленський просить Байдена не вводити санкції проти Абрамовича — мовляв, той може стати посередником у переговорах з РФ.
Тим часом рішення про проведення в Україні «спеціальної військової операції» радше підтримують 74% громадян Росії. Порівняно з 25 лютого підтримка кривавих злочинів проти мирних мешканців нашої країни зростає на 9%. Така ось війна «лише Путіна».
Через витік з бази «Яндекс.Еда» в мережі опинились особиста інформація агентів рашистського ГРУ. Чому б сервісу не доставити їм ласощів із «Новичком»?
Білорусь оголошує про висилку українських дипломатів, у той же час Польща висилає 45 російських. На кордоні Білорусі з Польщею активісти тиждень блокували проїзд російських фур, але тимчасово призупинили опір.
У той же час блокада нещасного Маріуполя продовжується. Прямо зараз у Харкові лунає сильний вибух — кажуть, що сильно бахнуло в центрі.
***
День бабака добігає кінця і перетворюється на місяць — саме стільки вже триває повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Відкриваю YouTube, в рекомендаціях — відео з клікбейтною обкладинкою «Путин “мертв”». Бабуся, що проходить повз, з подивом вдивляється в екран.
«О, Путин мертв? Сдох, сука!» — не вибирає виразів вона і, розуміючи, що мрія мільйонів українців поки що не здійснилася, додає: «Как он может жить на свете, когда вся планета его проклинает?».
Дзвонить CNN — продюсерка знову пропонує взяти участь у шоу Дона Лемона. Не можу зрозуміти, чим їх зачепив — можливо, недорікуватою англійською зі слобожанським акцентом. Прошу повернутись із цією пропозицією хоча б через пару днів, щоб виспатися після тієї безсонної ночі.
Невелика кількість сну разом з інформаційним передозуванням призводять до апатії. Від екранів болять очі, відповідати на повідомлення дедалі складніше. Емоції притуплені. Боюсь того, про що всі попереджають, — звикнути до війни.
Десь там, у іншому житті, де її немає, Bauhaus випускають новий трек — перший за 14 років. Чекаємо на реюніон The Smiths на підтримку України та їхній виступ на фестивалі Plan B у Харкові. Або на Koktebel Jazz Fest у звільненому від орків Криму.
Дмитро Кузубов, обкладинка — Катерина Дрозд
Попередні дні війни:
«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
