Війна проти здорового глузду. День 29-32
Місто
Головний редактор «Люка» Дмитро Кузубов продовжує вести щоденник війни та мріє якнайшвидше повернутися до Харкова.
Допомогти українській армії можна тут.
29
Війна триває, а весна начебто цього не помічає і поступово вступає у свої права. Багнюка на сільській дорозі остаточно висохла, птахи співають все дзвінче, а сонце світить непристойно яскраво.
Наш старий знайомий — вгодований сіро-рудий котик — розтягнувся на улюбленій лавці в розсіяних променях. Поки ми з братом проходимо повз, по стандартному маршруту в сільську крамницю, він навіть не розплющує очей.
Чоловіки за столиком біля крамниці п’ють пиво та обговорюють геополітику. Усередині дві дівчини, ліниво розвалившись на стільцях, переглядаються з круглолицею продавчинею.
«А вы гуляете?» — питає вона в них і не дочекавшись відповіді хвалиться: «А я документы наконец-то подала до автошколы!».
Замовляємо капучіно. Виходимо на вулицю, робимо по ковтку і розуміємо, що цього разу капучино схоже на гарячий шоколад. Мабуть, продавчиня відволіклася на розмову з подругами і помилково натиснула не ту кнопку.
Проходимо метрів п’ятдесят і сідаємо за столик поряд із галявиною, де влітку можна було б зробити чудовий open air. У розпал пандемії я розписав у блокноті лайн-ап харківського фестивалю мрії з робочою назвою «Після карантину». На хвилі успіху Дня музики та інших наших івентів, здалося, що нам із «Люком» цілком під силу втілити цю мрію в життя. Щоправда, тепер робочу назву фестивалю доведеться змінити на «Після війни». Але провести його хочеться ще більше. Як тільки — так відразу. Залишилося лише перемогти.
Брат досі не може оговтатися після ранкового інциденту — бабуся сіла на Макбук, який він залишив на стільці на кухні. Ноутбук дивом залишився живим.
«Я сегодня охренел, если б он был открыт, наверное, сразу была бы габелла», — бідкається брат.
***
Ранок починається з чудових новин. У захопленому Бердянську російський корабель із символічною назвою «Орск» йде туди, де йому й місце. Дивитися на вогонь у принципі можна вічно, а на російський корабель, що горить, — дві вічності. В окупованому Херсоні на приміщенні міськради вивішують український прапор.
У Харкові, як і раніше, неспокійно. Синєгубов повідомляє, що центр міста вночі обстріляли ракетами типу «Калібр» із кораблів Чорноморського флоту РФ. Одна з ракет упала в районі станції «Університет» — дивом обійшлося без руйнувань.
Загалом, за добу місто 44 рази обстріляли з артилерії, танків і мінометів, і ще 140 разів — із реактивних систем залпового вогню. Проте керівництво області каже, що «ситуація стабільна» — так тепер у нас виглядає стабільність.
Сьогодні у межах «денацифікації» на околиці міста обстрілюють Меморіал жертв тоталітаризму, днем раніше поцілили в Меморіал слави.
Російський гелікоптер завдає удару по своїм же позиціям у Малій Рогані — знищує величезну кількість свого ж особового складу та техніки. Пам’ятаю, як у школі ми з однокласниками грали в Counter-Strike і я помилково захуярив своїх. Вже тоді стало зрозуміло, що боєць із мене не дуже. Мабуть, у росіян у дитинстві були такі ж випадки, але, на відміну від мене, вони нетверезо оцінювали свої здібності.
На Харківщині найкритичнішою точкою залишається Ізюм. Міноборони РФ розповсюджує інформацію, що окупанти взяли місто. Проте невдовзі голова області повідомляє, що це фейк, а «Ізюм — українське місто! Було й буде». Водночас під завалами однієї з будівель в Ізюмі можуть перебувати щонайменше 30 людей.
Вдень рашисти знову вбивають мирних харків’ян. Обстрілюють чергу за «гуманітаркою» до відділення «Нової пошти» на Академіка Павлова — гине шестеро людей. У черзі стояли батьки моєї знайомої, вони дивом залишилися живими.
Мама вперше за довгий час пише тітці з Росії — надсилає їй скрін новини про цю трагедію. Та каже, що це «неправда», а після величезного повідомлення мами з перерахуванням численних злочинів рашистів за місяць війни додає: «Пиши о том, о чем видела».
«Постараюсь снять, как на меня бомба летит», — пише у відповідь мама і додає: «Чао, дорогая, писать и отвечать больше не буду».
«Очень жаль», — відповідає тітка.
На щастя, від мене вона давно відписалася.
***
Рашисти продовжують випробовувати на нас своє озброєння, яке нарощували роками, замість того, щоб, наприклад, провести каналізацію до будинків 23% своїх громадян, змушених випорожнятися у кращому випадку у вигрібні ями.
На Рубіжне Луганської області скидають фосфорні бомби — гинуть четверо людей. Увечері обстрілюють евакуаційний потяг Київ-Івано-Франківськ (на щастя, обходиться без потерпілих), атакують ракетами військову частину на околиці Дніпра. У Чернігові снаряд орків пошкоджує магістральний аміакопровод, втім, без наслідків.
Тим часом у західних та українських ЗМІ все частіше з’являється інформація про те, що рашисти можуть застосувати хімзброю. Самі окупанти продовжують форсувати улюблену тему з біолабораторіями в України — тепер там виявили «слід Байдена та Сороса».
91-річного американського інвестора та філантропа, пропагандиста всього бездуховного та райдужного, за місяць війни російська пропаганда досі не згадувала, я вже почав турбуватися. Слава богу, нарешті вшанували старого! До речі, незадовго до війни з’ясувалося, що Сорос фінансував операцію зі зміни статі бегемоту Степану в Харківському зоопарку, який втратив ознаки маскулінності і став Степанідою.
Джонсон порівнює Зеленського із Черчіллем. Тим часом, Білий дім створює групу «Тигр», яка розробляє відповідь на випадок, якщо Росія остаточно збожеволіє і застосує ядерну зброю. Екс-командувач об’єднаних сил НАТО в Європі вважає, що рашисти можуть використатит тактичну ядерну зброю «в людному місці в Польщі».
У самій Польщі всерйоз вважають, що орки можуть атакувати їхню країну. Напередодні з посольства РФ у Варшаві йшов дим — так було й у Києві напередодні вторгнення, коли російські дипломати палили документи. Третя світова здається як ніколи реальною.
Щоправда, зниклого пса війни Шойгу все ніяк не можуть знайти. Розмовляюча голова з вусами Пєсков замилює очі, що той на світиться у ЗМІ, бо «зараз багато турбот». Самі вигадали пригоди на свої дупи, а тепер скаржаться.
30
Ранок знову починається з добрих новин — пишуть, що помер Жириновський. Щоправда, через пів години з’ясовується, що він воскрес. Сподіваємось, ненадовго.
Байден приїжджає із дводенним візитом до Польщі. Борт номер один приземляється у місті Жешув за 80 кілометрів від польсько-українського кордону. Байден їсть піцу з американськими військовими, якими НАТО після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну посилило східний фланг. Розповідаючи про війну в Україні, він інтригує: «Ви самі все побачите, коли будете там».
У 2016-му Жешув був нашим перевалочним пунктом у довгій дорозі «на Берлін». Ми доїхали поїздом з Харкова до Львова, перетнули кордон на автобусі і приїхали до Жешува рано-вранці, сонні та розбиті.
Проте місто здалося нам дуже милим — затишним, доглянутим та упорядкованим, з купою квітів, зелені та хвойних дерев, велодоріжками, бруківкою, пішохідним центром та дбайливим підходом до міського простору. Затьмарило враження від Жешува лише складнощі з пошуком туалету — так рано всі заклади ще були закриті. Але й це випробування було успішно пройдено.
Далі був літак до Берліна, хостел у Кройцбергу з постійними турецькими гулянками під нашимі вікнами. Щоденні 30-кілометрові піші прогулянки з баночкою пива або чекушкою вина. Фотографія з пакетом АТБ на тлі Бранденбурзьких воріт, фестиваль у Трептов-парку з Radiohead, New Order та Джеймсом Блейком, який російський МЗС тоді охрестив «танцями на кістках» через поховання там радянських солдатів.
Потім — два тижні у Києві під формальним приводом пошуку роботи, концерт Moderat на вертолітному майданчику, «Схема» та новий досвід. Куплений за 80 грн на секонді на «Лісовій» шикарний чорний плащ з картатою підкладкою, зроблений ще до об’єднання Німеччини, та сакраментальне питання до Карини: «Как вывести с кроссовка пятно от шаурмы?».
***
У Маріупольській міськраді з посиланням на очевидців повідомляють, що у Драмтеатрі загинуло 300 мирних жителів. ООН підтверджує, що в одній із братських могил у місті поховано 200 людей. Трагедія світового масштабу, катастрофа, геноцид українців, що триває.
Байден під час промови в Жешуві каже, що таке бачили лише в фільмі жахів. У НАТО тим часом не поспішають відправляти в Україну миротворчу місію та вважають малоймовірною повномасштабну війну блоку з Росією.
Непокірний Харків тим часом ніяк не дає спокою окупантам. Обстрілюють термінал аеропорту, супермаркет Metro і знову Барабашова. Другий день поспіль вбивають людей, які стояли в черзі за гуманітаркою, — цього разу від обстрілів «Градом» біля поліклініки в Основ’янському районі гинуть четверо людей.
«Додуматься до такого могут только изуверы, — коментує мені дідусь по телефону і додає:
А как тебе международный “Красный крест”? Россия убивает людей, а они вместо того, чтобы помочь нам, открывают офис в Ростове-на-Дону, в стране, которая устроила войну. Это купленная продажная организация, которой русские лобби устраивают.
А еще угрожают Польше тактическим оружие. Безумные, такое невозможно себе представить!».
На Харківщині наші знищують російський комплекс радіоелектронної боротьби, яким окупанти «глушили» наш зв’язок, роботу систем ППО та безпілотників, а також вели розвідувальні роботи.
CNN публікують супутникові знімки Ізюма, що показують, як сильно зруйноване місто. У Держбюро розслідувань повідомляють, що ексмер міста та двоє місцевих депутатів «зливали» рашистам інформацію про позиції ЗСУ, на них відкривають кримінальну справу за держзраду.
Наші йдуть у контрнаступ — вибивають окупантів із Малої Рогані.
«А что такое ДРГ?» — питає в мене бабуся. Вона також веде щоденник війни.
«Диверсионно-разведывательные группы, диверсанты», — поясню їй.
«О, молодец! Уничтожено 350 человек ДРГ. Сейчас с удовольствием запишу».
По Чорнобаївці завдають удару в ювілейний, 10-й раз. Сьомий російський генерал вирушає слідом за російським кораблем. У Пентагоні обнадіюють, що рашисти більше не контролюють небо над Херсоном. Щоправда, міська влада Херсону поки не підтверджує.
Путін говорить про неоціненний внесок російської культури в розвиток світової цивілізації і скаржиться на культуру скасування, яка торкнулася Росії, і наводить приклад Джоан Роулінг, яку раніше «скасували» на ґрунті трансфобії. Роулінг, яка раніше пожертвувала українським дітям 1 млн фунтів, відповідає, що «критикою краще не займатися тим, хто вбиває».
***
Увечері вкотре дзвоню до Харкова, щоб спробувати вмовити бабусю з дідусем переїхати з пекла. Квартира в Полтаві є, транспорт теж.
«Была в магазинах, в аптеке, хорошо отоварилась, холодильник заполнен, — розповідає бабуся. — Постреливают, мы уже, тьфу-тьфу, немножко к этому привыкли, но, конечно, уже хочется мира. Война разлучила нас, так хочется вас обнять».
Ще раз повторюю, що все, що потрібно від них із дідусем, — зібрати речі, решту ми організуємо. Але вони залишаються непохитними. Як аргументи бабуся наводить мільйон причин.
«Полтава нам не подходит, мы в таком возрасте, что тяжело с места срываться и ехать на чужбину, — каже вона.
У дедушки давление, сердце, ноги больные — ну куда с болячками ехать? И потом мародерство, у нас замки плохие, не хочется квартиру бросать.
Мы уже пожили. Разреши нам остаться на старом месте. Я хочу, чтобы мы увиделись в твоем любимом городе».
31
Надворі сьогодні неспокійно. Вітер не тільки здіймає білизну, яка сушиться на мотузці, а й відчиняє залізні ворота нашого будинку.
Накидаємо з братом капюшони і вкотре йдемо звичним маршрутом до сільської крамниці повз тотемного сіро-рудого котика — цього разу він уподобав місце під шиною — інсталяцією сільського арту.
На зміні у крамниці інтелігентна продавчиня. Замовляємо з братом по капучино. Брат отримує каву, але в мене, як завжди, щось йде не так.
У крамницю тим часом заходить рудоволосий хлопець із кривим носом у шльопанцях із шкарпетками.
— А як тебе записували? — цікавиться продавчиня.
— Сашко токарь, — відповідає той.
— А ты отдаешь долг?
— Да.
— 57.
— Не вопрос, я отдам.
Сашко бере з холодильника здоровенну в’ялену рибину і підходить до прилавка. Провчиня тим часом чаклує над кава-машиною, яка відмовляється робити капучино.
— Скількі це? — трясе він рибиною прямо перед обличчям продавчині.
— Підожди, у меня аварія, — роздратовано відповідає та, штовхає кава-машину і звертається до мене: — Не смогу вам сделать, наверное, шо-то закончилось, давайте я верну вам деньги.
— Пробийте! — не вгамовується Сашко з рибою.
— Боже, ты уже руками взяв! — охає продавчиня.
Тим часом на допомогу їй приходить великий чолов’яга, який врешті допомагає розібратися із підступною технікою. Продавчиня видає мені заповітну каву і кладе рибу на ваги.
— Скільки? — питає Сашко.
— 91 грн + 57, итого — 148.
— Це з долгом?
— С долгом! Ты мне не должен ничего.
Задоволений Сашко з рибою рушають у дальнє плавання.
***
За ніч Харків обстріляли 24 рази — в обладміністрації кажуть, що «це порівняно мало». Вчора, крім загиблих у черзі за гуманітаркою, в Основ’янському районі загинули п’ять мирних мешканців.
Сьогодні рашисти «денацифікують» Дробицький яр — меморіальний комплекс на околиці Харкова, де в період Другої світової було розстріляно та поховано близько 20 тис. євреїв.
Внаслідок обстрілів пошкоджена менора. «Нацисти повернулися. Рівно через 80 років», — коментують у міноборони України.
Харків укріплює свої національні символи — пам’ятник Шевченку та монумент Незалежності обкладають численними мішками з піском. На станції метро Історичний музей у межах Kharkiv Music Fest відбувається символічний «Концерт поміж вибухів» — струнний квінтет грає твори Баха, Шуберта, Дворжака та Скорика. Це місто ніщо не зламає.
Окупанти вторгаються у місто-супутник Чорнобильскої АЕС Славутич та викрадають мера. У місті проходить проукраїнський мітинг, орки розганяють учасників пострілами та світлошумовими гранатами.
Мер Чернігова каже, що «місто рознесене вщент», більше половини місцевих жителів поїхало, «вбито більше 200 мирних людей».
Тішить лише те, що ворог слабшає. Втрати рашистів сягають уже близько 16400 військових, 575 танків, 117 літаків та 127 гелікоптерів тощо.
У міноборони РФ знову показують відео з нібито живим Шойгу, у соцмережах напередодні жартували, що в Росії заборонили слово «помер», а Зеленський припускав, що, можливо, Шойгу «просто захотів відвідати Чорнобаївку».
Слідом за Японією про свої територіальні претензії до Росії заявляє Польща. Місцевий генерал каже, що Калінінград перебуває під російською окупацією з 1945 року і Польщі варто заявити про свої права на Калінінградський округ. Чекаємо з нетерпінням.
У двох регіонах Німеччини тим часом запроваджують кримінальну відповідальність за знак Z — російську свастику. Всі 140 млн мешканців РФ — мовчазні співучасники режиму — не відмиються від неї ще багато років.
***
Бабуся захоплено читає журнал під світлом настільної лампи.
«Димочка, что такое АмбассАдор?» — запитує вона, ставлячи наголос на один склад раніше, ніж треба.
«АмбассадОр, — виправляю її та уточнюю: — А в каком контексте? В смысле, кого так называют»?
«Написано, что Настя Каменских стала амбассАдором, что везде звучит ее музыка».
Тим часом вокаліст «Бумбокса» Андрій Хливнюк, який служить у теробороні, потрапляє під мінометний обстріл та отримує поранення.
Байден у Варшаві після зустрічі з українськими біженцями називає Путіна «м’ясником».
Збіг чи ні, але незабаром по Львову завдають ракетний удар. А потім — ще один. Мої друзі там бачать із вікна одну з ракет, що летить з півдня на північ. Снаряди потрапляють до нафтобази та заводу. П’ятеро людей отримують поранення. У місті Дубно на Рівненщині рашисти також поцілюють у нафтобазу. Повітряні тривоги лунають по всій Україні.
Наші визволяють Тростянець на Сумщині. Рашисти окуповують Славутич. У Харкові знову обстрілюють ядерну установку «Джерело нейтронів» у П’ятихатках. Також рашистський снаряд поцілює в Харківський університет внутрішніх справ.
«Українська правда» раптово публікує мій допис із Facebook про російську культуру. З матюками (мама засмучена), ще й написаний «свинособачою мовою» — так висловився один із коментаторів.
Тим часом родичі, які зранку поїхали до Харкова, повертаються.
«Я опустошен, каждая поездка меня выбивает полностью», — ділиться дядько.
Родичі завезли бабусі з дідусем, які залишилися в Харкові, продукти та ліки. А бабусі, яка тут, купили футболку Adidas кольору хакі.
«Футболка как у Зеленского!» — коментує мама.
«Оо, как у Володи? Я его люблю!» — радіє бабуся.
Навколо — шум, одночасні розмови з усіх боків, телефонні переговори, хаос, метушня, броунівський рух. Сховатись і втекти від цього нікуди. Шоу триває. Але дуже хочеться перервати його.
— Можно уже закончить сезон этого сериала? — ставлю риторичне запитання братові.
— Я тоже хочу паузу, хотя бы на два дня! — погоджується він і затуляє вуха руками.
На ніч вперше за довгий час вмикаю «Океан Ельзи». Заслухані до дірок пісні викликають сильні емоції, голос Вакарчука звучить як уперше. «Не включай те саме, фільм про війну», — співав він ще в 2005-му, в треку «Як останній день». І зараз це, звичайно, неймовірно чіпляє. На наступній композиції, «Не питай», взагалі складно стримати сльози. В складні часи «ОЕ» завжди лікують.
Шкода, зараз нема з ким розділити цей момент. Укладаюся спати, а перед очима — графіті із занедбаного боулінгу в Маріуполі. Його зробив хтось минулого літа спеціально під виставку Гарелеї Неотодреш (я тоді написав на стіні «Цой мертв»), що кочувала пустками Донецької та Луганської областей.
«Тотальное лютое беспросветное одиночество».
32
Минулої доби рашисти випускають по Україні рекордну кількість ракет — 70 (52 — з Чорного моря поблизу Севастополя, 18 — з Білорусі). Більшість збивають українські ППО, цілей досягають лише вісім ракет. ЗМІ підраховують, що вартість запуску ракет з урахуванням логістики сягає 500 млн доларів. Успішна країна, в якій 17,6 млн людей живуть за межею бідності, може це собі дозволити.
ЗМІ повідомляють, що сьомий вбитий російський генерал мав найвище звання з усіх рашистських офіцерів — генерал-лейтенант. Наші перемагають орків у Чорнобаївці вже з рахунком 12:0.
В окупованих Херсоні та Каховці, попри небезпеку, знову виходять на проукраїнські мітинги. У відповідь рашисти відкривають вогонь та кидають газові гранати. Втім, можна не сумніватися — завтра вони вийдуть знову.
Фронтмен «Другої Ріки» Валерій Харчишин повідомляє, що його будинок під Гостомелем, у який він вклав усі свої гроші, згорів після влучання снаряду орків.
Вакарчук знову приїжджає до Харкова та співає під акустичну гітару біля пам’ятника Шевченку, обкладеного мішками з піском. Виглядає сюрреалістично.
Сьогодні вдруге вирушаємо до Полтави. На вулицю повернулася зима — на 13 градусів холодніше, ніж учора, зривається сніг.
Поки їдемо, здається, що потрапили до артгаузного роуд-муві. Дорога абсолютно порожня. Туман, дме сильний вітер, який здіймає сніг. Усі мовчать, чутно лише звук двигуна.
Сама Полтава відрізняється від тієї, якою ми запам’ятали її кілька днів тому. На вулицях холодно, похмуро та майже немає людей. У магазинах висять тремпелі без одягу. У великому торговому центрі тихо та порожньо.
Затримуватись у цьому місті сьогодні не хочеться. Повертатися до нашого села — теж. Почуваюся так, ніби застряг у текстурах. Хочеться перейти на новий рівень. Але для початку — хоча би зберегтися.
***
Зеленський дає інтерв’ю російським «ліберальним» журналістам — «Медузі», Зигарю, закритому «Дождю» та Володимиру Соловйову — але не верховному пропагандону, а його тезці, журналісту «Комерсанта».
В інтерв’ю президент допускає низку неоднозначних висловлювань, що викликають невдоволення у зрадофілів. Пропонує вивести війська РФ на компромісні території, а вже потім спробувати «вирішити складне питання Донбасу». Також каже, що введення в Україну миротворчого контингенту НАТО може призвести до «замороженого конфлікту», який він не підтримує.
Особисто в мене більше запитань викликає сам факт інтерв’ю російським ЗМІ — читачі тієї ж «Медузи», швидше за все, і так усе розуміють, але точно не підуть брати Кремль штурмом, а до переважної більшості населення Росії — дрімучих ватників — через такі медіа точно не достукатися. Тож у чому сенс?
«Влада ЛНР» тим часом збирається оголосити референдум щодо приєднання до РФ. «Влада ЛНР». Імператори сортирів. Султани вигрібних ям. Володарі калу. Незабаром, правда, там кажуть, що референдум не на часі — спочатку треба остаточно «звільнити території та врятувати мешканців від фашизму». Забули додати — російського.
Азербайджан уже вдруге за час російсько-української війни нагадує Росії, що адміністративно-територіальної одиниці під назвою «Нагірний Карабах» не існує, це їхня земля.
Україна тим часом вимагає від ООН ввести спеціальну місію в зону відчуження, аргументуючи це тим, що мілітаризація цієї території рашистами становить дуже серйозну загрозу не тільки для України, а й для сотень мільйонів європейців.
Шон Пенн, який знімає документальний фільм про російське вторгнення, обіцяє розплавити свої «Оскари», якщо американська кіноакадемія не дасть на сьогоднішній церемонії слово Зеленському.
***
На другий місяць великої війни хороших новин катастрофічно не вистачає. І навіть зазвичай заспокійливий Арестович сьогодні не заспокоює, а навпаки — каже, що «трохи погіршилося під Ізюмом», «просунулся російські війська трошки», проте місто окуповано не повністю.
Синєгубов додає, що авіаударами атакували Оскіл в Ізюмському районі. Ракета влучила в житловий будинок, загинула родина з чотирьох осіб, постраждала 4-річна дитина.
Проте на деяких напрямках ЗСУ все ж йдуть у контрнаступ. Звільняють Гусарівку поблизу окупованої Балаклії.
«Днем постреливали, — розповідає мені по телефону дідусь. — Звонила мне медсестра из Песочина, которая бабушку лечит, говорила, что над Песочином постоянно пролетают ракеты. И соседка говорит, что видела, как две ракеты сегодня летели на север».
Але врешті додає трохи позитиву:
«Бабушка купила польский творог. Написано по-польски “творожная паста”. Прекрасный творог, прекрасный вкус».
Ввечері рашисти завдають чергову серію авіаударів — у Луцьку гатять по нафтобазі. У Харкові, Києві, Житомирі чутно вибухи, подробиць не повідомляється. Напередодні у Львові журналістка BBC з його славетними стандартами з’явилась в кадрі на тлі чорного диму — наслідку обстрілу. Журналістів і користувачів соцмереж багато разів попереджали, що публікувати подробиці обстрілів суворо заборонено, але вони продовжують хайпити.
Мітинги на підтримку України відбуваються по всьому світу. У Варшаві проходить телемарафон Save Ukraine, який ретранслюють 20 країн. А потім — благодійний концерт за участю, зокрема, «Пошлой Молли» и Face. У Відні на ще один концерт збирається понад 100 тис. людей.
На церемонії вручення «Оскарів» Зеленський не з’являється. Проте Україні присвячують хвилину мовчання. Камбербетч, Альмодовар, Соррентіно та інші зірки з’являються на церемонії із символікою на підтримку України.
Френсіс Форд Коппола, що виступає зі сцени у компанії зірок «Хрещеного батька» — Аль Пачіно та Роберта Де Ніро — на завершення свого монологу вигукує: «Viva Ukraine!». Шкода, що у нас тут не Голівуд, а війна — не жартома. Тож від міжнародної спільноти потрібна не тільки кіношна, але й реальна підтримка.
Дмитро Кузубов, обкладинка — Катерина Дрозд
Попередні дні війни:
«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
