Головна » Люди » Сталася поезія. Наталка Маринчак

Сталася поезія. Наталка Маринчак

24.11.2022

Люди

Час прочитання: 11 хв

Катерина Переверзева

«Сталася поезія» — серія, в якій ми намагаємося зрозуміти Харків через призму його поетів та поетес.

Наша сьогоднішня героїня — поетка та волонтерка з Харкова Наталка Маринчак.

Як зі мною трапилася поезія?

Стосунки з поезією у мене з дитинства. Десь у чотири рочки я написала щось на кшталт «вотідєй-вотідєй, паравотики-потєй». Що це значило — ніхто не знає, але, мабуть що, поетом я себе відчуваю від самого початку.

Потім була якась підліткова поезія, коли ти стаєш на ноги як поет і намагаєшся когось відтворювати. І вже більш свідомо — наприкінці школи і на початку першого курсу. В мене було вже стовідсотково усвідомлення хто я і навіщо прийшла взагалі.

На другому курсі — який саме я поет. Те, що я стовідсотково україномовний поет в Україні, для України, і на її розвиток. Це було абсолютно свідоме і сумлінне прийняте рішення. Точно пам’ятаю, що це був другий курс. Точно пам’ятаю, чому це відбувалося: стало ясно, що дуже важливо заявляти про свою позицію в тодішньому Харкові. І вже після цього все, є як є.

На початку війни весь час було питання: чи потрібна поезія? Чи потрібна взагалі культура? Десь на другий і третій день я зрозуміла, що потрібно, бо мені почали писати люди, які вже знаходяться в окупації. Які переживають найстрашніші перші дні війни і найстрашніші події в своєму житті, а вони читають поезію задля того, щоби заспокоїтись. Ну і в перший місяць вже ясно окреслилось розуміння, що нам потрібна українська культура для того, щоб було ясно, за що воює українська армія.

Тому в часи війни поезія потрібна. Навіть коли гармати говорять, сучасні поети не мовчать.

Заґачковане Серце, цикл про Харків

•••
а на п’ятий день розрізняєш відстань на звук
звук снарядів ворожого монстру що хоче крові
і тепер тобі ворог і шерех і свист і стук
і розмову при них обриваємо на півслові

і спимо не спимо а дрімаємо наполовину
кожен день ведемо нескінченну свою розмову
як у вас
молоко не пропало годую дитину
був за містом побачив розірвану навпіл корову
бачу черги з вікна всі згуртовані та уважні
я от хліба дістав і везу своїй мамі ліки
що ви де
ми у місті спимо по черзі в підвалі
і пильнуємо прапор аби його не зірвали
плачу з гордості за полеглих дівчат і хлопців
дуже довго не сохне білизна
вмикнули нарешті світло
на вечерю морозиво мультиків поки не буде
я сьогодні второпав що слово війна звичайне

як ви там
зварили густого чаю
щось іще
ні
нам цього тепер достатньо
жінка як
тихенько уже не голосить
хліб пече і нашіптує і бурмосить
я дослухався
всіх матерів проклинає
що зростили синів брехливими скнілими псами
все говорить барвінком треба засіять могилу
все хвилюється щоб поминальні свічки не згасали

якби знали сволото кого вони розбудили
їм таке і не снилось жінки з автоматами в строї
односельці що зупиняють колони без зброї
збройних сил величні ошатні загони
тисячі і мільйони готових битись до скону
аби тільки ні крихти землі не здавати нікому
й жагуче бажання живим повернутись додому

що ти там
допалив
я пізніше стріляють
тут рознесений дім і садочок з малими дітьми

і таке вже нікому ніколи ніяк не прощають

як у вас
наче цілі електрики досі немає
у сусідньому домі стирчить одоробло від граду
я сьогодні зміняла собачого корму на хліб
ми малюємо вдома
рятуємось тільки піснями
коли сильно гримить то співаю усе голосніше
найстрашніше це що
найстрашнішою стала колись омріяна тиша

28.02.2022. Харків

і в кожного з нас буде окрема війна
розхристана особиста
кожній людині потрібна була стіна
власна стіна
щоби вистояти
стіна універу держпрому міськради
стіна що в уяві твоїй центр всесвіту
центр твого особистого каменепаду
місце сили
місце твого падіння
місце твого усвідомлення і терпіння
місце в якому народжувався і помирав
і врешті смерть поправ

в кожного буде своя історія
збитих шляхів і дихання
в кожного буде своя відстояна територія
ревіння й сміху
в мене тепер є серце
залізобетонне
не знає жалю
і втіхи

9.03.2022

ті хто далеко питаються що робити
як нам ховати свою тривогу
як нам себе не знищити не згубити
що пам’ятатимуть наші діти

вирощуйте квіти
плекайте тишу
аби жоден і там її не порушив

що нам робити нам сняться одні жахи
ночами ми міряємо квадратні метри
все що не візьмеш випадає з руки
нам страшно жити і страшно померти

дихайте вдосталь
споглядайте свою весну
ми спимо без сну
нам ППО вимірює серцеві ритми
а ви споглядайте
як тихо проходить світло
як пташка співає пісню свою голосну

16.03.2022

Господи ось
наші хребти
перетворюються в струмінь води
ми течемо водоспадами
стаємо ріками
стаємо крижаними озерами
земля просякнута нами
наші гори теж
загострюються хребтами
наш хребет тепер скрізь
в кожному дереві й пагірку
виструнчилась ця вісь

Господи дай нам
лишатися на землі
на тій де лежать усі
попередні роди
вистояти
зціпивши роти
відчувати як коріння з землі
підтримує листя
в кожному шелесту
в кожному русі

лишатися на землі
де поруч мої могили
лишатися на землі
де поруч прабабина хата
відчувати як поночі стомлено
земля дихає
спи дівчинко
це повз
пролетіло

16.03.2022

у моєї ріки є кава і набережна
спустошені береги
моя ріка бачила не одну війну
але по війні каже приходь
обійму
біля цієї води
виростає бадилля
очерету і лободи
йдуть дороги і потаємні стежки
уздовж цієї ріки

діти дорослі військові і диваки
всі гуртуються аби бачити
як сідає на воду птах
як виблискує сонце на дні
як посміхаються мавки
холодні і запальні
як лікуються поруч
запалення й з усіх ран витікає гній

в цій ріці
в цьому серці великого міста
завжди буде місце
слову і музиці
радості і печалі
ця вода прийме в себе все
і омиє наново
ось ти сідаєш на берег
важкий і поранений
ось ти встаєш
і в тебе немає меж
ти це все
і ця ріка і обидва її береги
і це місто теж

1.04.2022

пам’ятатимеш хто приїздив до тебе в війну
хто приходив і казав
іди обійму
хто мовчав і злився
хто сльози ховав за плечима
чом ти плачеш
на всіх лиш одна причина

я той що ховає їжу у трьох місцях
а я та що щодня пильнує над містом стяг
я каву варю щоденно на тому ж місці
я фіксую прильоти
їжджу по цьому місту
я Салтівки великі і чорні очі
я Олексіївки темні щербаті ритвини
я перехрестя Мироносицької і Свободи
я гір і пагірків цього міста звивини
я той що дістає осколок з труни
я чекаю коли зможу зустріти свої не тривожні сни
я очікую на звільнення мого передмістя
я знаю що ви десь поруч
я зелене весняне листя

пам’ятатимеш кожну зустріч
кожен безцінний порух
ми всі очільники цього міста
доки не згине ворог
всі ми чуємо Харкова голос
всі стоїмо на захисті
наче уроборос

17.04.2022

мої будинки й мої слобожанські хати
в цій війні оголюють свої хребти
дістають із глибин своїх ребра
стоять і похитуються від вітру неначе стебла

кожен дім мій кожна хата моя
в кожній сходила і лягала зоря
кожен камінчик і кожна моя порошинка
я їх заговорюю ніби це хвора дитинка

ось дивись уночі над тобою зійшли зорі
вітер вимітає з усіх майданів і площ горе
місяць осяє все своїм світлом
смуга загоїться й стане знов злітна

слухай вдень кожен шелест і як росте збіжжя
слухай як трава обирає напрямок на роздоріжжі
слухай птахів слухай як всесвіт співає
тільки ти можеш чути це інші про це не знають

кожен камінчик і кожен хребет і кожне реберце
кісткою і горлі ворогу відіб‘ється
кісткою в горлі гірким полином сухою землею
навіть вона не захоче щоб ворог мішався з нею
навіть земля не прийматиме ваше тління
згине кожного хто ступив на неї насіння
згине розвіється розітреться розмажеться
страшною бувальщиною-казкою розкажеться
нічними жахами темними вікнами нічними примарами
смерть являтиметься і на землі і попід хмарам
смерть приходитиме пастися й їсти
ворог не знатиме чи лягти чи сісти
хоч сиди хоч біжи хоч лети хоч лежи
для смерті немає межи

кожна сльозинка моєї землі моєї дитинки
цвяхом лягатиме ворогу в домовинку
обухом по голові страшними ранами
хрипами гортанними

зникни з моєї землі згинь з неї вийди
не знай нічого в житті своїм окрім біди
не знай нікого в своїм житті окрім зради
не знай навіть легкої смерті й чого заради
вона станеться вона відбудеться і прийде
хай все життя твоє крізь око вийме
крізь око що невміло красу зобачити
страчуй їх всіх жодного не жаль страчуй
страчуй за мої сльози мої будинки й мої хати
страчуй повільно вони не гідні легко з землі іти

22.04.2022

все що тримає нас земля і молитва
пагони зелені і незримі крила
серце як ящик пандори
якщо відкрила
то виповзає біль
і роздивляється на всі сторони
бачить степи і ліси і волає хижо
в гори не дивиться
лиш споглядає рівнини
все що тримає нас тільки ця днина
що буде далі
свято чи домовина
ким я прокинусь співом птахів чи тишею
що по собі залишу я
все що тримає в останньому диво-слові
дай мені не зректися Тебе й любові
дай мені вистояти й стояти
дай мені спати без снів
дай побороти гнів
все що тримає крихке і таке первісне
знаєш я все-таки не залізна

ось земля моє постраждале місто
в ньому поруч руїни й чисто
в ньому поряд згарища і вітрини
щастя й домовини
ось земля і в ній моє серце
плаче і сміється
все що тримає нас таке полярне
місто лишається
сонячне хмарне
я лишаюсь в ньому живою або уявною

1.05.2022

ніч надходить ніби це єдиний простір де можна бути
скручуватись равликом посеред кімнати
серце чуже намагалось мене приспати
що з того вийшло
краще було не знати

слухаю стукіт слухаю перебої
що це з тобою
це відгуки тиші і бою
це я чую як ворог міняє свої набої

слухаю далі
а далі воно завмирає
що це з тобою
це я ніби трішки вмираю
як таке сталось
не знаю не знаю не знаю
ось моє місто і я його залишаю
там моя дача отам он мої горби
рибалити ми їздили он-он туди

ось моє друге місто я знову складаю валізи
хто я тепер
навіщо й куди я їду
за вікном машини проносяться
проспекти і гаражі
висотки і сад
головне вивезти звідси тих хто мені дорогий
а потім
цього разу я повернувсь назад

серце моє все знало з дитинства чуєш
плакало надто стукало і мовчало
скільки разів я мав починати спочатку
стільки разів у паперах не ставлять печатку
серце все чуло
я думав воно здається
а воно продовжує битися
всупереч тому з чим не можливо миритися

ніч ховає всіх
вимикається сонце
вимикається світло
згасають поволі свічки
серце ж відбиває й надалі свої найцікавіші ритми
із перебоями
із переборами
б’ється за всі міста що нескорені
б’ється за всі плащаниці неорені

3.05.2022

паралельна реальність для сильних духом
коли тобі під пекельним вогнем в потилицю янгол дмухає
стереже
не ховаючи крил уже
і в туманному ранку ти нарешті розпізнаєш його обриси
при млявому зв’язку відшукуючи рідних дописи

паралельна реальність для тих хто так само дивиться смерті в очі
немигаючи і смерть відвертається
бачачи стійкість жіночу
смерть дає задню усвідомлюючи тут стільки сили і стільки любові
крокує далі крізь зуби цидячи
«я повернусь за тобою»
а їй у спину летить
«за кілька десятків років
я сама тебе викличу
і сама для тебе хлібів спечу
але не сьогодні
і не в цій
найвеличнішій з воєн»

паралельна реальність заварювати найсмачнішу каву у найкрасивішому кухлику
знаходити сили на посмішку тéпло згадуючи загиблих
споглядати як горихвістки спалахуючи хвостами пурхають
дрібно занотовувати свою пам’ять вигадуючи нові назви харківських вулиць
гірких і срібних

8.05.2022

замість біблій і псалтирів ми тримаємо телефони
там нам явлені усі дороговкази й усі перепони
і ми молимось затискаючи в кулаці шмат пластику і заліза
притлумлюючи свої глибинні стогони й спомини
посеред днів хмизу

замість хлібів і вина прагнемо сухарів і чисту воду
порятуй мене і мою свободу
з кожного кутка
з кожної сцени
з кожного телефону
порятуй мене Боже
бо я стоятиму тут до скону
тримаючи міста цього оборону
тримаючи місця цього заслону
хто ти питає Він
а я не знаю що відповісти
я той що не може спати і їсти
я той що знаходить світло
там де страшно стояти і сісти
я той хто збирає себе і йде
той хто надміру любить
цей завод цю країну це місто

16.05.2022

тут була вона
тиха вода очей по великій воді пливла
стояла і говорила
весна
ось річка що обов’язково вийде зі своїх берегів
як би хто не обмежував
як би хто не просив
вона встане і вийде
бо Бог звелів

вона встане зо сну
відкине покривало зимових туманів
зніме з себе лютого люті пута
і піде в місто
і стане з містянами говорити
і містянам стане нарешті чутно

я річка що тече і тече і не знає меж
колись тут була переправа і ринок теж
колись з одного боку були майстерні
а з іншого боку купці
і всі були зайняті ділом
і любили воду і звивини ці
я річка що огорне вас знову своєю прохолодою і щемким теплом
я те що у вас є і що завжди було
я серце вашого міста
я ваших сердець стрімке і спалахуюче полотно
хоч ви і говорите
замість сердець залізобетон
та я знаю краще
з чого складаються ваші серця
звідки в вас стільки любові
й звідки вся туга ця
за моїми течіями й моїми притоками

і як тільки у місті тихо ви приходите
припадаєте до мене струмками й потоками
ви і я те що справді є незламним у цьому місті
хто крім мене зможе вам це оповісти
ось ви підходите і я пропонує лоно своє й берегів обійстя
і в кожному харківці тече пам’ять моєї води
саме тому ви повертаєтесь
саме тому ви приходите саме сюди
під мої мости і лагідні береги
саме тому замовляєте
весно моя не йди

20.05.2022

не кажи нікому що ти була часом або водою
що спадала листям додолу
що прокидалась озимими після нестерпних днів
не кажи нікому
що після кожного протяжного звуку ти поставала наново
ніби птах що відродився з попелу
ніби залізо що міцнішає після вогню

не кажи нікому що була нищівними дощами і чорними бурями
що ставала місячним сяйвом у знеструмлених темних ночах
що була потоками любові які перетікали з картки на картку
аби врешті воплотитися в зброю або автівку
і що всі ці перевтілення були важливі і варті
кожного відчутого болю
кожного його океану й кожної тоненької цівки

не кажи нікому що проходиш крізь стіни
крізь землю
крізь усі перепони
щоби дати краплю води або тепла
щоби бути найменшою незгаслою зіркою
якби не було сутужно
любов всі засуви перемогла

час летить так стрімко
чорна смородина вже направду чорніє
тільки ж була зима
в затінку плюс тридцять два
і полегшення тільки надвечір
не кажи нікому що досі іще зима
що усіх календарних дат не існує наче
що волошки нагадують небо низьке і зимне
ніби сині зірки цього розп’ятого лютого
що у тебе насправді застигло всередині серце
а вже червень
і пахне гіркою рутою

не кажи нікому що ця любов виявилась більшою за всі інші любові
і що в цьому місті кохані тобою всі
дев’ятиповерхівки двоповерхівки
вулиці
провулки
пішохідні доріжки поміж кварталів
пригорщі висаджених в затінку квітів
мальований бетон на блокпостах
люди
що гризтимуть за кожен сантиметр цих садів і заліза
за кожну нитку з якої виткано стяг

16.06.2022

щодень додається і тихих справ
змінюється невпинно твій внутрішній сплав
ось ти раніше не вмів а тепер кілька діб не спав
і шепочеш нечутно у напівсні я віддам все що маю і все що мав

свобода дається гіркою ціною але не нічними сльозами
не безкоштовно і не спадає з неба
свобода наближається крок за кроком
навіть найменше прагнення важить на терезах
якщо це істинна справжня твоя потреба

тихі справи
зібрати смородину обрізати ружі
перебути трішки втоми із друзями
бути поруч з тими кого хочеться обіймати
і можна не говорити
тихі справи запам’ятовувати понівечені вулиці і будинки
розуміючи скільки щемкої любові в тобі ховалося
гладити це розбите каміння
знимкувати неспинність життя
бо воно нікуди не ділося
воно поруч сидить і благає аби помітили

тихі справи випити кави у середмісті
занотовувати внутрішні й зовнішні зміни
лагодити автівку
аби далі їздити цим спекотним розплавленим містом
до найпотаємніших його куточків
щоби доставити людям хліба
щоби ховати сльози
щоби не пропустити цього болю ані шматочка
тихі справи
врешті випасти з-за керма і лежати вночі
слухаючи як по цьому ж місту
гатять ракети
і потому слухати як сутужно воно мовчить

25.06.2022

темними дорогами ледь помітними рейками
поїзд вивозить мене з найкращого міста
вивезти з мене місто неможливо
Харків це так наче він твоє тіло
чи ти його тіло
Харків це так ніби твоя ліва рука Баварія
права Немишля
ноги вказують на Основу
голова П‘ятихатки
у твоєму серці гулко гуде метро в середмісті
твої легені його летовища і вокзали
неможливо вийти з нього або забути
бо він в тобі
і всюди
Салтівка Шишківка Велика Данилівка
Олексіївка Задержпром‘я Холодна гора
що у тебе з цим містом
суцільна щаслива мара
виявляється сірникові коробочки будинків на ХТЗ
найрідніші й такі безмежно красиві
виявляється кожен сантиметр старих ринків і площ
те що відгукується найдорожчим
і бруківка що поросла травою вперше за сотню років
твоє тепле живе сумління
в потязі блимає світло
його вікна щільно завішені
він наче нічна змія велична
поїзд вивозить мене з міста
місто під шкірою зважено дихає

26.06.2022

крихкість найміцніших людей вшита в їхні татуювання
ось заговорений день і розіп’ята ніч
тисячі зірок дивляться на тебе
прошивають своїми вістрями
а ти думаєш
як там у середмісті
чи усі зірки там на місці
чи усі дороги так само теплі
чи вода укриває хвилями берег на Гончарівській греблі
чи бруківка так само стигла як каміння дому
чи так само тамує втому

люди сталеві і люди прозорі
одномоментно і одночасно
можуть і вистояти і впасти
тож уночі наче зелені зірки миготять
ті хто живі
ті хто іще не сплять
ті кого втратив і ті кого ти зберіг
вогник меседжеру
ніби ліхтар або оберіг

жодних пояснень і жодного вихідного
від війни неможливо взяти відпустку
доки вона триває
пульсує всередині темним згустком
має тисячі відображень і повідомлень
хоч ти у вирі подій
хоч далеко від дому

я усі твої дні говорить війна пошепки
шаліючи у будні і вихідні
я усі твої ночі роздираю стиглу втому
руйнуючи місто твоє послідовно
я усі твої сутінки і усі твої тихі й гучні заграви
мені все замало

тиша існує тільки в ямці поміж ключиць
коли лежиш горілиць
тіло забуло як це побути у сні
я усі твої дні шепочеш
відповіді не буде
буде цвітіння папороті зеленим вогником меседжеру
зовсім без повідомлень
так
ти усі мої дні
навіть у цій безодні

6.07.2022

голос хрипкий від щоденних розмов обітниць та молитов
місто проступає на шкірі новими зморшками пилом колами плямами
ми зближуємось ніби галактики роками днями годинами
ми стоїмо в кожній вищербленій ритвині в кожній паузі поміж піснями
ми стоїмо в кожній тріщині поміж стінами
ми це ті хто плекає любов схилившись в скорботі попід руїнами
ми це ті хто стає невидимим понад джерелами попід лісними кронами і кам’яними схилами
ми це ті хто бетон і залізо у глибині підвалів
ті хто були такі тендітні і нетривкі а в війну стали сталі
чия міць міцніша за сталь
чиї серця стали нарвані й витривалі

місто наше як і всяке місто всяке село
є найважливішим для цієї країни
голос хрипить
ми здобудемо все одно
кожне місто кожен сантиметр землі цієї
навіть якщо щезнуть від надлишку експлуатації всі ці хрипкі голоси
ми прожовжуватимем хрипіти
в кожній телефонній розмові у кожній рації
ні це не перешкоди
це говорить любов
це країна твоя вилюдніла і шле повідомлення візерунками морзе з новими кодами

29.07.2022

місто-герой Харків
щоденні темні новини
щонощні втрати
як ви там питаються далекі і близькі
посміхаємось
нам все ще є що втрачати
кожному воїну в домовину
янгол підкладає пилок з відчаєспинним
воїн стає янголом
заступає на варту
обіймає вночі близьких йому
впадати у відчай не варто
шепоче і дмухає ув обличчя
наші обличчя світяться завдяки цьому пилку
завдяки воїну що взяв свою ношу
таку важливу таку гірку
завдяки янголу що стоїть за плечима
звідки у вас стільки сили
вона неміряна незгасима
і ми ходимо всі під нею
ніби ми купина
неопалима

31.07.2022

я не хочу каже це бачити але бачу щодня
в мене замість нутра діра замість шкіри тверда броня
я сталевий каркасний міцний я залізобетон
але я хотів би одного ранку прокинутись усвідомивши це був сон

я не можу дивитись щоденно в очі де тільки біль
але це мій промисел мій сизифів камень мій власний бій
я заходжу в палату в кишені цукерки яблука скляні камінці
я питаю як ви й чую що у тебе за спиною у руці

і вони посміхаються на моє стискання плечей
інколи я думаю що вони вже вловили всю сутність простих речей
але їм конче треба дограти дитячу роль
в мене за спиною іграшки і пігулки і я знаю новий пароль

в цих палатах не плачуть а міняють яблука на коня
тут від серця лишається каша пюре і плавиться вся броня
вони наново вчаться ходити вірити й говорити
вони всіхні і всі мої не пацієнти не діти війни просто діти
8.08.2022

ліва притока Сіверського Донця
басейн Азовського моря
річка Оскіл
Куп‘янський та Ізюмський райони
Харківської області
тече на південний схід від міста Ізюма
тече невпинно

у води є пам’ять
незважаючи на течію річка шепоче імена
імена всіх невідомих похованих
річка знає про них від усіх підземних струмків
від маленьких крапельок що скочуються з голочок у сосновому лісі
від дощу що омиває обличчя живих
від сліз що змішуються з дощем
від крові що зрошує землю цю ще і ще

16.09.2022

вийми будь ласка скалки
уламки і порошинки
вийми будь ласка з серця
в якому тепер лиш вітер
вітер колише тихо
уцілілі фіранки
вітер лиш імітує
ерозію цього світу
вийми будь ласка з мене
все що тепер болить
міст моїх ніжних ребер
то є різьба століть

вийми візьми з собою
будуть за обереги
кожен уламок болю
ніби малі ковчеги
сповнені лиш любов’ю

чим заливати втрати
як тамувати серце
лиш огорни собою
ніби вода в озерці
ніби вода у смуту
змий всі мої печалі
вилий мою отруту

я залишаюсь стояти
спалений пантеон
можеш не сумніватись
Харків
залізобетон

07.2022

Наталка Маринчак, обкладинка — Катерина Дрозд

Інші матеріали з серії «Сталася поезія»:

«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.